Тест Тюрінга — тест, створений 1950 року задля визначення здатності машини проявляти інтелектуально обумовлену поведінку, що тотожна до поведінки людини і яку неможливо відрізнити від поведінки людини. Ідею запропонував Алан Тюрінг у статті «Обчислювальні машини та розум», опублікованій 1950 року у філософському журналі «Mind».
Стандартна інтерпретація цього тесту звучить наступним чином: «Суддя взаємодіє з одним комп'ютером і однією людиною. На підставі відповідей на питання суддя повинен визначити, з ким він розмовляє: з людиною чи з комп'ютерною програмою. Завдання комп'ютерної програми — ввести суддю в оману, змусивши зробити неправильний вибір».
Всі учасники тесту не бачать один одного. Якщо суддя не може сказати точно, хто зі співрозмовників є людиною, то вважається, що машина пройшла тест. Щоб протестувати саме інтелект машини, а не її можливість розпізнавати усне мовлення, бесіда ведеться в режимі «тільки текст», наприклад, за допомогою клавіатури і екрана (комп'ютера-посередника). Листування має проводитися через контрольовані проміжки часу, щоб суддя не міг робити висновки, виходячи зі швидкості відповідей. За часів Тюрінга комп'ютери реагували повільніше за людину. Зараз це правило теж необхідне, тому що вони реагують набагато швидше, ніж людина.
У 2025 році мовна модель GPT-4.5 пройшла строгий тест Тюрінга з успішністю 73%.
Історія
Філософські передумови Хоча дослідження в області штучного інтелекту почалися 1956 року, їхнє філософське коріння сягає глибоко в минуле. Питання, чи зможе машина думати, має довгу історію. Воно тісно пов'язане з відмінностями між дуалістичним і матеріалістичними поглядами. З точки зору дуалізму, думка не є матеріальною (або, щонайменше, не має матеріальних властивостей), і тому розум не можна пояснити тільки за допомогою фізичних понять. З іншого боку, матеріалізм говорить, що розум можна пояснити фізично, таким чином, залишаючи можливість існування розумів, створених штучно.
1936 року філософ Альфред Айер розглянув звичайне для філософії питання щодо інших умів: як дізнатися, що інші люди мають той же свідомий досвід, що і ми? У своїй книзі «Мова, істина і логіка» Айер запропонував алгоритм розпізнавання свідомої людини і несвідомої машини: «Єдиною підставою, чому я можу стверджувати, що об'єкт, який здається розумним, насправді не розумна істота, а просто дурна машина, є те, що він не може пройти один з емпіричних тестів, згідно з якими визначається наявність або відсутність свідомості». Це висловлювання дуже схоже на тест Тюрінга, проте точно не відомо, чи була відома Тюрінгу популярна філософська класика Айера.
Попри те, що пройшло понад 50 років, тест Тюрінга не втратив своєї значимості. Але нині дослідники штучного інтелекту практично не займаються вирішенням завдання проходження тесту Тюрінга, вважаючи, що набагато важливіше вивчити основоположні принципи інтелекту, ніж продублювати одного з носіїв природного інтелекту. Зокрема, проблему «штучного польоту» вдалося успішно вирішити лише після того, як брати Райт та інші дослідники перестали імітувати птахів і приступили до вивчення аеродинаміки. У наукових і технічних роботах з повітроплавання мета цієї галузі знань не визначається як «створення машин, які в своєму польоті настільки нагадують голубів, що навіть можуть обдурити справжніх птахів».
Алан Тюрінг До 1956 року британські вчені вже протягом 10 років досліджували «машинний інтелект». Це питання було звичайним предметом для обговорення серед членів «» — неформальної групи британських кібернетиків і дослідників в галузі електроніки, в якій перебував і Алан Тюрінг, на честь якого назвали тест.
Тюрінг особливо займався проблемою штучного інтелекту щонайменше з 1941 року. Одна з його перших згадок про «комп'ютерний інтелект» була 1947 року. У доповіді «Інтелектуальні машини» Тюрінг досліджував питання, чи може машина виявляти розумну поведінку, і в рамках цього дослідження запропонував те, що може вважатися предтечею його подальших досліджень: «Неважко розробити машину, яка буде непогано грати в шахи. Тепер візьмемо трьох осіб — суб'єктів експерименту. А, В і С. Нехай А і С погано грають в шахи, а В — оператор машини. […] Використовуються дві кімнати, а також деякий механізм для передачі повідомлень про ходи. Учасник С грає або з А, або з машиною. Учасникові С може бути важко відповісти, з ким він грає.»
Таким чином, до моменту публікації 1950 року статті «Обчислювальні машини й розум» Тюрінг вже протягом багатьох років розглядав можливість існування штучного інтелекту. Проте дана стаття стала першою статтею Тюрінга, в якій розглядалося виключно це поняття.
Тюрінг починає свою статтю твердженням: «Я пропоную розглянути питання „Чи можуть машини думати?“». Він підкреслює, що традиційний підхід до цього питання полягає в тому, щоб спочатку визначити поняття «машина» й «інтелект». Тюрінг, однак, вибрав інший шлях; замість цього він замінив вихідне питання іншим, «яке тісно пов'язане з вихідним питанням і формулюється недвозначно». По суті, він пропонує замінити питання «Чи думають машини?» питанням «Чи можуть машини робити те, що можемо робити ми (як істоти, що мислять)?». Перевагою нового питання, як стверджує Тюрінг, є те, що він проводить «чітку межу між фізичними та інтелектуальними можливостями людини».
Щоб продемонструвати цей підхід, Тюрінг пропонує тест, придуманий за аналогією до гри для вечірок «Imitation game» — імітаційна гра. У цій грі чоловік і жінка йдуть в різні кімнати, а гості намагаються розрізнити їх, ставлячи їм серію письмових запитань і читаючи надруковані на машинці відповіді на них. За правилами гри і чоловік, і жінка намагаються переконати гостей, що все навпаки. Тюрінг пропонує переробити гру наступним чином: «Тепер запитаймо себе, що трапиться, якщо в цій грі роль А виконуватиме машина? Чи буде той, хто питає, помилятися так само часто, як тоді, коли б він грав з чоловіком і жінкою? Ці питання замінюють собою вихідне „Чи може машина думати?“».
У тій же доповіді Тюрінг пізніше пропонує «еквівалентне» альтернативне формулювання, що включає суддю, який розмовляє тільки з комп'ютером і людиною. Поряд з тим, що жодне з цих формулювань точно не відповідає тій версії тесту Тюрінга, яка найбільш відома сьогодні, 1952-го вчений запропонував третю. У цій версії тесту, яку Тюрінг обговорив в ефірі радіо Бі-Бі-Сі, журі ставить запитання комп'ютерові, а роль комп'ютера полягає в тому, щоб змусити значну частину членів журі повірити, що він насправді людина.
У статті Тюрінга враховано дев'ять передбачуваних питань, які включають всі основні заперечення проти штучного інтелекту, підняті після того, як статтю вперше опублікували.
Еліза і PARRY вказує на чотири основні поворотні точки в історії тесту Тюрінга — публікація статті «Обчислювальні машини й розум» 1950 року, повідомлення про створення Джозефом Вейценбаумом програми Еліза () 1966 року, створення Кеннетом Колбі програми PARRY, яку було вперше описано 1972 року, і Колоквіум Тюрінга 1990 року.
Принцип роботи Елізи полягає в дослідженні введених користувачем коментарів на наявність ключових слів. Якщо знайдено ключове слово, то застосовується правило, за яким коментар користувача перетворюється і повертається результат. Якщо ж ключове слово не знайдене, Еліза або повертає користувачеві загальну відповідь, або повторює один з попередніх коментарів. До того ж Уайзенбаум запрограмував Елізу на імітацію поведінки психотерапевта, що працює за клієнт-центрованою методикою. Це дозволяє Елізі «прикинутися, що вона не знає майже нічого про реальний світ». Застосовуючи ці способи, програма Уайзенбаума могла вводити в оману деяких людей, які думали, що вони розмовляють з реально існуючою людиною, а деяких було «дуже важко переконати, що Еліза […] не людина». На цій підставі деякі стверджують, що Еліза — одна з програм (можливо перша), які змогли пройти тест Тюрінга. Однак це твердження дуже спірне, тому що людей, «які задають питання», інструктували так, щоб вони думали, що з ними буде розмовляти справжній психотерапевт, і не підозрювали про те, що вони можуть розмовляти з комп'ютером.
Робота Колбі — PARRY — була описана, як «Еліза з думками»: програма намагалася моделювати поведінку параноїдального шизофреніка, використовуючи схожий (а то й більш просунутий) з Елізою підхід, застосований Уайзенбаумом. Для того, щоб перевірити програму, PARRY тестували на початку 1970-х, використовуючи модифікацію тесту Тюрінга. Команда досвідчених психіатрів аналізувала групу, складену з реальних пацієнтів і комп'ютерів під управлінням PARRY, використовуючи телетайп. Іншій команді з 33 психіатрів пізніше показали стенограми розмов. Потім обидві команди попросили визначити, хто з «пацієнтів» — людина, а хто — комп'ютерна програма. Психіатри лише в 48 % випадків змогли винести правильне рішення. Ця цифра узгоджується з ймовірністю випадкового вибору. Ці експерименти не були тестами Тюрінга в повному сенсі, оскільки для винесення рішення даний тест вимагає, щоб питання можна було ставити в інтерактивному режимі, замість читання стенограми бесіди, що вже пройшла.
Майже всі розроблені програми і близько не підійшли до проходження тесту. Хоча такі програми, як Еліза, іноді змушували людей вірити, що вони говорять з людиною, як, наприклад, в неформальному експерименті, названому AOLiza, але ці випадки не можна вважати коректним проходженням тесту Тюрінга за цілою низкою причин: Людина в таких бесідах не мала ніяких підстав вважати, що вона говорить з програмою, тоді як у справжньому тесті Тюрінга людина активно намагається визначити, з ким вона розмовляє. Задокументовані випадки зазвичай належать до таких чатів, як IRC, де багато бесід уривчасті і безглузді. Багато користувачів Інтернету використовують англійську мову як другу або третю мову, так що безглузді відповіді програми легко можуть бути списані на мовний бар'єр. Багато хто просто нічого не знають про Елізу і їй подібні програми, і тому не визнають співрозмовника програмою навіть в разі абсолютно нелюдських помилок, які ці програми допускають.
Китайська кімната
1980 року в статті «Розум, мозок і програми» Джон Серль висунув аргумент проти тесту Тюрінга, відомий як уявний експеримент «Китайська кімната». Серль наполягав, що програми (такі як Еліза) змогли пройти тест Тюрінга, просто маніпулюючи символами, значення яких вони не розуміли. А без розуміння їх не можна вважати «розумними» в тому ж сенсі, що і людей. «Таким чином, — робить висновок Серль, — тест Тюрінга не є доказом того, що машина може думати, а це суперечить споконвічному припущенню Тюрінга».
Такі аргументи, як запропонований Серлєм, а також інші, засновані на філософії розуму, породили набагато бурхливіші дискусії про природу розуму, можливості існування розумних машин і значущості тесту Тюрінга, що тривали протягом 80-х і 90-х років.
Колоквіум Тюрінга 1990 року відбулася сорокова річниця публікації статті Тюрінга «Обчислювальні машини й розум», що відновило інтерес до цього тесту. В тому році відбулися дві важливі події.
Одна з них — колоквіум Тюрінга, який проходив в квітні в Університеті Сассекса. В його рамках зустрілися академіки і дослідники з різноманітних галузей науки, щоб обговорити тест Тюрінга з позицій його минулого, сьогодення і майбутнього. Другою подією стало заснування щорічного змагання на здобуття премії Льобнера ().
7 червня 2014 року, на конкурсі, присвяченому 60-річчю з дня смерті Тюрінга, комп'ютерна програма «Євген Густман», що видавала себе за 13-річного хлопчика з України, переконала 33 % суддів, що вона людина, ставши першим в історії комп'ютером, але багато скептиків не вважають, що тест було пройдено.Комп'ютер вперше в історії зміг видати себе за людину Хабрахабр. Тест Тьюринга пройден (на детском уровне сложности)
Премія Лебнера