Франсіс Карко (власне Франсуа Каркопіно-Тусолі, нар. 3 липня 1886, Нумеа, Нова Каледонія — пом. 26 травня 1958, Париж) — французький письменник і мистецтвознавець. Найважливішими його романами вважаються: «Ісус Перепілка» (1914), «Невинні» (1916) і «Людина слід» (1922); Дія романів відбувається в паризьких мистецьких кварталах та кварталі червоних ліхтарів.Згідно з Новим літературним словником Кіндлера (Мюнхен, 1988), останній роман «реалістично, тверезо і з психологічною гостротою … описує долю людини, яка все більше заплутується в комплексі переслідування і в результаті гине». Легендарний образ паризьких кварталів на кштат Пігаль, Монпарнас і Латинського кварталу, багато в чому завдячує описам Карко.

Біографія Син французького тюремного офіцера з Корсики, він виріс у Новій Каледонії під брязкіт ланцюгів виправної колонії. З 1897 року родина повернулася до Франції. Після постійних конфліктів із запальним батьком, свавільний хлопець занурився як у кримінальне середовище свого містечка, а також у поезію Рембо та близьких до нього поетів. Починаючи з 1910 року в Парижі, його вабили переаажно квартали повій, шахраїв і богеми. Як поет він став «центральною фігурою так званої фантазійної школи (École fantaisiste), яка черпала своє натхнення у світі Монмартру». У тамтешніх нічних барах він також заробляв гроші виступами з піснями.

Карко дружив з такими митцями, як Колетт, Кетрін Менсфілд, Гійом Аполлінер, Макс Жакоб, Амедео Модільяні. Його романи незабаром зробили його одним із найбільш продаваних франкомовних авторів міжвоєнного періоду. У 1937 році він став членом Гонкурівської академії. Після швейцарської еміграції під час війни він повернувся до Франції й оселився в Л'Іль-Адамі зі своєю дружиною Еліан Негрін (одружився в 1936 році; вона померла в 1970 році).

З 1948 року він знову жив у Парижі, де й помер у 1958 році від наслідків хвороби Паркінсона. Місце його останнього спочинку розташоване на цвинтарі Баньє.

Пошанування

1922 Велика премія Французької академії за роман L'Hommetraqué. У 1937 році Гонкурівська академія обрала Карко наступником покійного Гастона Шеро (крісло 9).

Твори

Автобіографічні

De Montmartre au Quartier latin. Édition Sauret, Monaco 1993, ISBN 2-85051-000-9. (EA Paris 1927) Mémoires d'une autre vie. souvenirs d'enfance. Michel, Paris 1934. Montmartre à vingt ans. Michel, Paris 1938. Nostalgie de Paris. Gallimard, Paris 1951. (EA Paris 1941) Maman Petitdoigt. Éditions Crès, Paris 1922. Rendez-vous avec moi-même. Michel, Paris 1957.

Есеї

Instincts (Les contemporains; 11). Paris 1911. Promenades pittoresques à Montmarte. Paris 1922. Suite espagnole. Paris 1931. La Route du bagne. Ferenczi, Paris 1936. Petite suite sentimentale. Ferenczi, Paris 1936.

Поезія

La Bohème et mon cœur. Paris 1912. Chansons aigres-douces. Michel, Paris 1986, ISBN 2-226-02538-3. (EA Paris 1912) Au vent crispé du matin. Poèmes en prose. NEN, Paris 1913. Petits airs. Éditions David, Paris 1920. La Rose au balcon. Chabaneix, Paris 1936. Á l'amitié. Édition Paul, Paris 1937. Mortefontaine. Michel, Paris 1946. Poèmes en prose. Michel, Paris 1948. La Romance de Paris. Michel, Paris 1949. Poésis complètes. Gallimard, Paris 1955.

Проза

Jésus la Caille. 1914. Les Innocents. Michel, Paris 1973. (EA Paris 1916). Les Malheurs de Fernande. L’Édition, Paris 1918.Продовження роману Jésus-la-Caille. Au coin des rues. Ferenczi, Paris 1930. (EA Paris 1918) разом з П'єром Мак-Орланом : Les Mystères de la Morgue ou le Fiancées du IVº arrondissement. Roman gai. Renaissance du livre, Paris 1918. L'Equipe. Roman des fortifs. Michel, Paris 1989, ISBN 2-226-03704-7. (EA Paris 1919) Bob et Bobette s'amusent. Roman. Le Passeur, Nantes 2003, ISBN 2-907913-95-6. (EA Paris 1919) Scènes de la vie de Montmartre. Roman. Fayard, Paris 1919. L'homme traqué. Paris 1922. Rien qu'une femme. EJL, Paris 1995, ISBN 2-277-30071-3. (EA Paris 1923) Vérotchka l'Etrangère ou le Gout du malheur. Fayard, Paris 1939. (EA Paris 1923, ілюстрації: René-Yves Creston) La Lumière noire, Michel, Paris 1934. Nuits de Paris. Roman. Le divan, Paris 1927. Rue Pigalle. Roman. Maîtres, Paris 1949. (EA Paris 1928) La Rue. Roman. Michel, Paris 1970. (EA Paris 1930) Palace Egypte. Roman. Michel, Paris 1933. L'Ombre. Roman. 1933. Brumes. Roman. Michel, Paris 1974, ISBN 2-253-00784-6. (EA Paris 1935) Ténèbres. Roman. Michel, Paris 1951. (EA Paris 1935, ілюстрації: Émilien Dufour) L'Homme de minuit. Roman. Michel, Paris 1951. (EA Paris 1938) Compagnons de la mauvaise chance. Milieu du monde, Paris 1954.

Романні біографії

Le Roman de François Villon. Le table ronde, Paris 1996, ISBN 2-7103-0749-9. (EA Paris 1926) Utrillo. Grasset, Paris 1956. Verlaine. Poète maudit. Michel, Paris 1996, ISBN 2-226-08639-0. (EA Paris 1939) Gérard de Nerval. Michel, Paris 1953. Francisco de Goya. Michel, Paris 1953.

П'єси

Rue Pigalle. Drame en trois actes. Michel, Paris 1949.Прем'єра відбулася 9 травня 1911 року в Театрі Гранд-Ґіньйоль.

Примітки

Література

Philippe Chabaneix: Carco. Une étude. Paris 1949 und 1960. Seymour S. Weiner: Francis Carco, the Career of a Literary Bohemian. New York 1952. André Négis: Mon ami Carco. Paris 1953. Michel Manoll (Hrsg.): Carco vous parle. Paris 1953. Jean-Jacques Bedu: Francis Carco au cœur de la bohème. Éditions du Rocher 2001. Gilles Freyssinet: Le Paris de M'sieur Francis. Éditions Arcadia 2005. André Nolat: Romances de la rue, notes sur quatre écrivains: Mac Orlan, Carco, Simonin, Boudard. éditions Baudelaire 2009.

Посилання