Аку́стична збро́я — вид нелетальної зброї спрямованої енергії, який передбачає використання засобів впливу на об'єкти ураження енергією акустичних коливань певної частоти, потужності та форми. Використовується для охорони режимних і інших об'єктів як засіб попередження і реагування, при облозі споруд і об'єктів, для контролю над натовпом, для створення бар'єрів на периметрах або кордонах, для заборони доступу або атаки по площах, для роззброєння солдат (сепаратистів, бойовиків, терористів тощо). Акустична зброя миттєво виводить з ладу противника, але не призводить до стійких фізичних ушкоджень. Фактором ураження акустичної зброї є перепад тиску середовища поширення акустичних коливань, що діє на об'єкт. За частотним діапазоном акустична зброя поділяється на інфразвукову — 0…16 Гц, звукову — 16 Гц…20 кГц, та ультразвукову — понад 20 кГц. Ступінь впливу акустичної зброї різних діапазонів на особовий склад і об'єкти суттєво розрізняються.
Види акустичної зброї
Інфразвукова зброя Застосовується у діапазоні частот менш як 16 Гц. При малих потужностях випромінювання виникає нудота й дзвін в органах слуху, погіршується зір, виникає панічний страх. Інфразвук середньої інтенсивності спричиняє розлад органів травлення, уражає головний мозок, викликає параліч, загальну слабкість, навіть сліпоту. Потужний інфразвук здатний взагалі зупинити серце, призвести до розриву внутрішніх органів людини.
Звукова акустична зброя Використовує потужні коливання у діапазоні частот від 16 Гц до 20 кГц. Основними параметрами, які впливають на сприйняття звуку людиною є частота і потужність. Потужний звук може зменшити здатність чуття (тимчасово або постійно), а також вплинути на вестибулярний апарат. При великих інтенсивностях звукових хвиль (навіть при коротких експозиціях) може відбутися ушкодження вушних органів. Особливо небезпечні для людини звукові хвилі, що мають імпульсний, переривчастий характер. Дія коротких акустичних імпульсів навіть з середньою відносною інтенсивністю може привести до повної втрати слуху, практично без можливості його відновлення. Для ефективного захисту особового складу від впливу звукової акустичної зброї застосовуються навушники або інші засоби захисту органів слуху. Водночас використання таких засобів захисту в умовах бойових дій може заважати оперативній реакції на інші небезпечні звукові сигнали — попереджувальні (сирени, тривожні гудки); бойові (постріли, свист артилерійських снарядів чи мін, дзижчання дронів, гул літаків, гелікоптерів або бронетехніки, тріск і гуркіт руйнування споруд) та координаційні (голосові команди побратимів, сигнали рацій).
Ультразвукова зброя Застосовується у діапазоні частот понад 20 кГц і має специфічні особливості впливу на особовий склад. Мала довжина ультразвукових хвиль дозволяє створювати компактні високоенергетичні системи випромінювачів з дуже великою інтенсивністю і можливістю формування гостро направленого випромінювання хвиль. Променевий характер розповсюдження ультразвуку дозволяє відстежувати об'єкти, що уражаються та виключити вплив випромінювання на осіб, які обслуговують такий тип акустичної зброї. Застосування ультразвукової зброї приводить до погіршення самопочуття, викликає втрату орієнтування у просторі та головний біль. На частотах понад 100 кГц спостерігається суттєвий вплив на нервову систему. Ультразвук на частотах до 30 кГц викликає термальні ефекти: перегрівання та опіки тканин, зневоднення організму, зміну структури крові. Основним недоліком ультразвукових хвиль є значне згасання їх інтенсивності з підвищенням частоти, що може бути усунено шляхом збільшення потужності та фокусування випромінювання.
Історія створення акустичної зброї
Перші згадки про застосування акустичної зброї містяться у біблійному міфі про те, як війська Ісуса Навина взяли в облогу місто Єрихон, обнесене міцними стінами. Сім днів вранці й ввечері сім священників сурмили у сім ритуальних шофарів, обходячи місто довкола. На сьомий день, коли Ісус Навин подав знак, нападники щосили вигукнули й стіни Єрихона не витримали та завалилися. Єрихон був узятий, а сурми отримали назву ЄрихонськихБіблія. Книга Ісуса Навина, гл. 6 // YouVersion. Історична правдивість цієї атаки не підтверджена, але важливий сам принцип сприйняття звукової хвилі як фактора ураженняАкустичну зброю вперше застосували в біблійні часи: що зруйнувало Ієрихон // Канал 2+2, 06.11.2021.
У 1930-х роках дослідження з використання звуку для бойових потреб набули розвитку в Третьому Рейху. Вчені нацистської Німеччини почали випробування впливу інфразвуку та ультразвуку на ув'язнених. Під час «експериментів» виявилося, що інфразвук виводить з ладу людей: у піддослідних починалися болі в животі, запаморочення, блювота, діарея, утруднене дихання. Крім того, різко порушувалася поведінка людей: неусвідомлені страхи переростали в паніку, люди намагалися накласти на себе руки або божеволіли. Але всі спроби перенести випробування на полігони із закритих приміщень успіхом не увінчалися: не виходило інфразвукові хвилі концентрувати у заданому напрямку, а їхній вплив чинився насамперед на операторів експериментального обладнання. Крім того, генератор інфразвуку мав занадто великі габарити, а відстань ефективного впливу — маленьку. Військові зробили висновок, що звичайний кулемет буде набагато ефективнішим. Зазнавши невдачі з використанням інфразвуку, німецькі вчені зосередилися на інших акустичних ефектах, які могли бути використані як зброя психологічного впливуThe Wehrmacht mad scientist who created weapons of destruction! Richard Wallauschek // Adventure of Ages — History / YouTube, Feb 02, 2025.
Свистки «Jericho-Gerät» З початком Другої світової війни при бомбуванні Польщі та Великої Британії Люфтваффе почало застосовувати приладнані до бомб SC50 та SC250 свистки з пресованого картону або з пристосованих для цього багнетних піхов. Обидва варіанти мали довжину близько 35 см і отримали назву («Єрихонська труба»). Чотири таких свистки прикріплювались до хвостових стабілізаторів і при падінні видавали гучний свист для залякування та паніки ворогаGerman Bomb modifications // Emmas Planes . З цією метою також практикувалось скидання з літаків порожніх продірявлених бочок для пального, які у падінні видавали гучні ревучі звуки.
Шумові турбіни «Lärmgerät» У квітні 1940 року, починаючи з модифікації В-1 бомбардувальників Junkers Ju 87 () на передній крайці крила безпосередньо перед шасі, або на передній крайці фіксованого обтічника головного редуктора почали стандартно встановлювались шумові вітряні турбіни — сирени з гвинтовим приводом діаметром 0,7 м, які приводилися в рух потоком повітря. Німецькі інженери офіційно називали ці пристрої «Lärmgerät» («шумовий пристрій»). У публікаціях після 1950-х років їх часто помилково називають «Jericho-Gerät» або «Jerichotrompete», хоча ці назви стосувалися інших шумових елементів — свисткових пристроїв, що встановлювалися на авіаційних бомбах. У модифікації D-1, введеної в серійне виробництво у серпні 1941 року, шумові турбіни були вбудовані безпосередньо у шасі. Винахідником вважається Ернст Удет, голова технічного управління Міністерства авіації Рейху. Шумові пристрої були заблоковані під час нормального крейсерського польоту. Після активації пілотом гальма відпускалися, і гвинтові сирени приводилися в рух повітряним потоком. При цьому висота й гучність звуку змінювалися залежно від швидкості польоту, що призводило до характерного виття сирени під час тангажу. Окрім деморалізаційного ефекту, сирена допомагала пілоту під час пікірування визначати швидкість польоту на слух, не відволікаючись на прилади. Чим крутішим було пікірування, тим швидше оберталися крильчатки турбіни й тим гучнішим ставав звук, сягаючи 125 децибелівThe Stuka Siren: Psychological Weapon of the Luftwaffe // World War 2 Planes . Шумові турбіни мали й недолік: їх використання зменшувало швидкість бомбардувальника приблизно на 20–25 км/год через аеродинамічний опір. Це істотно підвищувало вразливість літака під час дії зенітної артилерії та винищувачів противника. Згодом психологічний вплив сирен зменшився внаслідок десенсибілізації і вони виконували переважно функцію попередження для людей на землі, спонукаючи їх ховатися. Пізніші версії Junkers Ju 87 будувалися без шумових турбін, а замість них застосовувалися авіабомби, оснащені свистковими пристроямиBudanovic Nikola. The Trumpets of Jericho — How the Luftwaffe Used Sirens Attached To Stuka Dive Bombers To Cause Panic And Fear Among Their Enemies // War History Online, Dec 13, 2017 Budanovic Nikola. «Jericho Trumpets» — The Junkers Ju-87 Stuka in 32 Amazing Photos // War History Online, Jul 30, 2018 Lerit John. What's the Reason Behind WWII's «Jericho Trumpets» and Why Were They Terrifying? // World War Wings, Oct 2, 2024.
Звукова гармата «Schallkanone» У 1943 році у Лофері поблизу Зальцбурга була створена секретна лабораторія («Дослідницька станція-С»), яка відома також під назвою («Висока долина»). Дослідженнями та розробками займалось близько п'ятдесяти осіб, очолював лабораторію бригадефюрер СС Курт фон Барісіані ()Kurt von Barisiani // Austria-Forum. Розробка інтенсивних джерел звуку, внаслідок яких ворожі війська мали бути виведені з ладу інтенсивними звуковими променями на відстані до 15-20 кілометрів, була першим великим проєктом, який був доручений лабораторії Імперським міністерством озброєнь та боєприпасів. Реалізацію ідеї доручили інженеру-акустику чеського походження д-ру Ріхарду Валлаушеку (, 1912—1962), який до того працював у компанії «Telefunken». Проєкт передбачав створення «Звукової гармати» () — акустичного випромінювача, що мав викликати контузію або смертьSchallkanone // wikITA .
Розроблена доктором Валлаушеком гармата складалася з великих параболічних рефлекторів, кінцева версія яких мала діаметр 3,25 м. «Тарілки» були з'єднані інжектором з камерою, що складалася з кількох підблоків запальних труб. Функція цих труб полягала в пропусканні суміші метану та кисню в камеру згоряння, де два гази запалювалися в циклічному безперервному вибуху. Довжина самої топки становила рівно чверть довжини хвилі звукових хвиль, створюваних поточними вибухами. Метан і кисень впорскувалися через сопла та безперервно детонували 800—1500 разів на секунду. Займання вибухової суміші газів проводилося приладом через рівні проміжки часу, створюючи постійний гуркіт потрібної частоти. Кожен вибух ініціював наступний, створюючи відбиту ударну хвилю високої інтенсивності. Звук концентрувався за допомогою параболічного рефлектораSchallkanone, el cañon sonico aleman // Segunda Guerra Mundial, Jul 15, 2012. Було створено кілька моделей, що використовують вищезазначені принципи, робоча частота яких варіюється від 400 до 1000 імпульсів за секунду. Найкраща побудована модель була здатна виробляти звуковий тиск 1000 мілібар при швидкості 800 імп/с на відстані 60 метрів від генератора. Рівень тиску перевищував той, який може витримати людина, і в цьому діапазоні пів хвилини впливу було б достатньо, щоб стати летальним. На великих дистанціях (приблизно 229 м) ефект мав бути тортурами всередині тіла солдата, оскільки біль виводив його з ладу (але не вбиваючи). Жодних тестувань функціонального стану людей внаслідок дії гармати не проводилося, проте є припущення, що лабораторні тварини були використані для підтвердження основної обґрунтованості концепції. Передбачалось, що цю гармату можна було б перевозити на танку або на бронетранспортері «Sd.kfz», таким чином полегшуючи її транспортування на полі бою.