Жінки в середньовічній Європі відігравали важливі соціальні ролі. Попри такі мізогінні практики, як полювання на відьом, вони набували незалежності через вдівство чи відмову від шлюбу, були регентками, воячками, ремісницями, черницями та святими, мали вплив як письменниці і мислительки та владу, як-от абатиса чи правляча королева. Концепт жіночності зазнав значних змін протягом середньовіччя, ролі жінок розширювались у суспільстві та економіці. Проте через останні тенденції переосмислення ролі жінок цього періоду їхні досягнення часто затьмарювалися діяльністю чоловіків. Хоча заведено вважати, що жінки брали участь лише в церковному житті та працювали вдома, насправді їхній вплив на середньовіччя був значно більшим.

Соціальні групи жінок

Жінки середньовічної еліти У середньовіччі вищі соціально-економічні групи зазвичай включали та шляхту. того часу уявляють роль жінок еліти як підкорення чоловікові, збереження їхньої чесноти, народження потомства та нагляд за господарством. Обов’язки тих жінок, які дотримувалися цих традиційних ролей, могли бути значними, оскільки приватні господарства іноді включали десятки людей.

Крім того, коли їх чоловіки були вдалині, роль жінок могла значно зростати. У період Високого та Пізнього середньовіччя було чимало королівських і дворянських жінок, які брали на себе управління володіннями своїх чоловіків під час їх відсутності, включаючи оборону, а подекуди навіть носіння зброї.

Шляхетні жінки були невіддільною частиною культурного та політичного середовища свого часу завдяки своєму становищу та родинним зв’язкам. Виконуючи роль регенток, представниці знаті перебирали на себе всі феодальні, економічні, політичні та судові повноваження своїх чоловіків або неповнолітніх спадкоємців. Цим жінкам не заборонялося отримувати феоди чи володіти нерухомістю за життя їхніх чоловіків. Шляхетні жінки часто виступали меценатками літератури, мистецтва, монастирів, а також духовних осіб. Нерідко вони володіли знанням латинської літератури.

Середньовічні селянки У питанні праці селянки зазнавали більшої гендерної рівності, ніж їхні знатні сучасниці, хоча більшість дослідників погоджуються, що жінки з бідних верств усе ж залишалися у підпорядкованому становищі, подібно до інших жінок середньовічного суспільстваBennett, Judith M. 1987. Women in the Medieval English Countryside: Gender and Household in Brigstock Before the Plague. P. 5-6. 'The findings described in the following chapters suggest that a bon vieux temps will not be found in the medieval countryside ... The evidence that follows indicates that rural women faced limitations fundamentally similar to those restricting women of the more privileged sectors of medieval society. Norms of female and male behaviour in the medieval countryside drew heavily upon the private subordination of wives to their husbands.'. Жінкам зазвичай було заборонено займати виборні посади в міських радах, а на сільських зборах вони, ймовірно, були присутні лише за умови, що були неодруженими чи овдовілими. Через погане харчування та ризики, пов’язані з пологами, середня тривалість життя селянок при народженні, ймовірно, становила близько 25 років, що було нижчим показником, ніж у селян-чоловіків. У деяких регіонах цей демографічний дисбаланс спричинив співвідношення чотирьох чоловіків до трьох жінок.

Історик Кріс Міддлтон описував життя англійських селянок як вкрай обмежене, зазначаючи: «Життя селянки було, фактично, оточене заборонами та обмеженнями». Неодружені жінки перебували під владою чоловіка – голови їхньої родини, тоді як одружені повністю підкорялися своїм чоловікам. Селянки рідко володіли землею протягом тривалого часу, мали обмежені можливості для навчання ремесла чи просування далі, окрім ролі помічниці, і не могли займати офіційних посад.

Феодали накладали численні обмеження на поведінку селянок, керуючись передусім фінансовою вигодою, а не моральними міркуваннями. Якщо жінка завагітніла поза шлюбом або вступила в дошлюбні інтимні стосунки, пан міг вимагати компенсацію. Ба більше, сексуальні стосунки поза офіційним шлюбом часто вимагали згоди феодала. Навіть без нагляду з боку пана, жінки залишалися під контролем батьків, братів або інших родичів-чоловіків, що значно обмежувало їхню незалежність.

Міддлтон зазначав деякі винятки з цієї тенденції. Селянки могли виступати з позовами в , деякі користувалися імунітетом від втручання з боку чоловіків-однолітків і феодалів, а певні ремесла, зокрема пивоваріння, надавали жінкам певну незалежність. Однак він стверджував, що ці винятки не змінювали “загальної моделі жіночої підлеглості”.

Групи сільських жінок Перша група селянок складалася з вільних землевласниць. Ранні документи, такі як і Книга Страшного суду, свідчать, що серед англійських землевласників 10–14% знатних тенів і незнатних вільних орендарів були жінками. У 54% угод щодо власності жінки діяли самостійно або разом із чоловіками та синами. Однак чіткіші записи про земельні права вільних селянок з’являються лише після XIII століття. Англії фіксують випадки, коли вільні селяни продавали та успадковували землю, сплачували орендну плату, розпоряджалися боргами й кредитами, займалися пивоварінням, продавали ель і, якщо були невільними, виконували примусову працю для феодалів. Вільні селянки, на відміну від чоловіків, не могли обіймати посади суддів у маноріальних судах, констеблів чи .

Другою категорією середньовічних трудівників були кріпаки — як чоловіки, так і жінки, — які не мали майнових прав вільних орендарів. Вони не могли вільно залишати землі свого пана чи розпоряджатися своїм наділом. Кріпаки виконували роботу відповідно до своєї статі та часто залишалися під владою феодала в обмін на його захист. Жінки-кріпачки передавали свій статус дітям, тоді як діти успадковували шляхетний статус від батька. Кріпак міг здобути свободу, якщо пан його відпустив або якщо він утік і залишався непоміченим протягом року й одного дня — зазвичай у містах. Утікачів рідко вдавалося спіймати.

Одружені жінки-кріпачки мусили сплачувати своїм феодалам певні штрафи. Перший, , сплачував її батько як компенсацію за втрату працівниці та майбутніх дітей. Другий, лейвіт, накладався за заборонені статеві зв’язки, щоб зберегти шлюбну цінність жінки та право пана на меркет. Феодали регулювали шлюби кріпаків, щоб контролювати земельні володіння, і могли змушувати жінок-кріпачок до шлюбу для народження майбутніх працівників. Згодом англійські феодали почали віддавати перевагу майорату, щоб зберегти цілісність селянських земельних наділів.

Аспекти життя жінок

Громадянський дискурс жінок Хоча багато жінок виконували традиційні ролі, і чоловіки мали впливовіше становище в суспільстві, численні жінки активно брали участь в цивільному дискурсі. Попри те, що голоси жінок були сильно придушені через недемократичний характер суспільства, вони мали голос через письмові роботи, у судах чи синоді. Хоча існує небагато доступних тлумачень громадської діяльності жінок, вони активно брали участь через писемність.

Шлюб

Середньовічний шлюб мав як приватний, так і соціальний вимір. Згідно з канонічним правом, шлюб був ексклюзивним зв’язком, що надавав чоловікам контроль над жінками, водночас модеруючи права жінок. Чарльз Рейд вважає, що обидва з подружжя мали права щодо шлюбу та сексуального життя, включаючи згоду на шлюб, вимогу (обов’язку займатися сексом), можливість та вибір місця поховання. Шлюб варіювався в залежності від регіону та часу. Пари могли одружуватися таємно або через родинні угоди, але з 12 століття взаємна Згода стала важливою згідно із західним канонічним правом. Таємні шлюби ставали юридично проблематичними, якщо пари пізніше заперечували їх дійсність.

Жінки нижчого класу — селянки, рабині та — потребували згоди своїх господарів для укладання шлюбу, а шлюб без згоди призводив до покарання. Шлюб також розширював соціальні зв’язки. Дослідження Беннетт (1984) про Генрі Кройла-молодшого та Агнес Пеніфейдер у , Нортгемптоншир, показало, що видатні котеджі їхніх батьків у селі призвели до близько 2 000 записаних згадок про діяльність пари. Соціальні зв’язки Кройла-молодшого зростали через бізнес із його братами та односельцями, тоді як Пеніфейдер розширювала свою мережу через контакти свого чоловіка. Попри це, родинний альянс залишався обмеженим, оскільки Кройл-молодший майже не контактував зі своїм батьком після шлюбу, а Пеніфейдер підтримувала обмежений зв’язок зі своєю родиною, інтегруючись у зв'язки чоловіка.

Визвольне вдівство Після смерті чоловіка вдови могли успадковувати його майно, часто навіть попри наявність дорослих синів. Хоча система першочергового спадкування надає перевагу чоловікам, вдови могли успадковувати землю, коли їхні сини були неповнолітніми або якщо для цього були передбачені спеціальні умови. Дослідження Пітера Франкліна (1986) щодо під час Чорної смерті показало, що доволі високий відсоток вдов успішно утримували землю незалежно. Деякі вдови повторно вступали в шлюб через фінансові труднощі або очікування суспільства, особливо якщо в їхніх домівках жив слуга чоловічої статі. Багато вдів ніколи не одружувались знову, зберігаючи свою незалежність і контроль над своїм майном. Навіть молоді вдови, які мали більше шансів на повторний шлюб, часто обирали незалежність. Франклін описав вдовство як “визвольне”, оскільки воно давало жінкам більшу автономію — вони нарешті могли представляти себе в суді, наймати працівників і ефективно управляти своїм майном.

Деякі вдови з Торнбері одружувались кілька разів, що ускладнювало питання спадщини, особливо якщо вони мали дітей від другого чоловіка. Проте траплялися випадки, коли сини від першого шлюбу вдови успадковували майно другого чоловіка. Канонічне право щодо повторного шлюбу варіювалося в залежності від регіону; як чоловіки, так і жінки могли вільно вступати в повторний шлюб або підпадати під обмеження перед тим, як одружитися знову.

Володіння землею Для процвітання середньовічним європейцям потрібне було право володіти землею, житлом та майном. Володіння землею та її успадкування мали різні форми в залежності від статі та регіону по всій середньовічній Західній Європі. Примогенітура була поширена в Англії, Нормандії та Баскському регіоні. У Баскському регіоні старший нащадок успадковував всі землі незалежно від статі ; в Нормандії отримати спадок могли тільки сини; в Англії старший син зазвичай успадковував усе майно, хоча іноді сини ділили спадщину, а дочки успадковували тільки за відсутності синів. У Скандинавії сини отримували вдвічі більше спадщини, ніж дочки, при цьому нащадки однієї статі ділили спадщину порівну. У північній Франції, Бретані та Священній Римській імперії успадкування було частковим — кожна дитина, незалежно від статі, отримувала рівну частку, хоча паризькі батьки могли надавати перевагу деяким дітям перед іншими.

Жінки, які володіли землею, незалежно від того, були вони одружені чи ні, мали право продавати або передавати свою землю за власним бажанням. Жінки керували маєтками, коли їхні чоловіки були відсутні через війну, політичні питання або паломництва. Однак з часом жінки все більше отримували рухоме майно, таке як речі чи гроші, як посаг, замість землі. Хоча володіння землею жінками зростало до приблизно 1000 року, після цього воно почало знижуватися. Комерціалізація суспільства ще більше зменшила володіння землею жінками, оскільки більше жінок покидали сільські райони, щоб працювати за заробітну плату як служниці або наймані працівниці. Тим не менш, середньовічні вдови часто самостійно керували та обробляли землю своїх покійних чоловіків. Вдови зазвичай мали перевагу перед дітьми при успадкуванні землі; в Англії вони отримували третину спільного майна, в той час як в Нормандії вони не могли успадковувати землю взагалі.