Фройдомарксизм () — це напрям філософії та соціальної теорії, що поєднує ідеї марксизму з психоаналізом Зігмунда Фройда. Він досліджує, як несвідомі психологічні процеси впливають на соціальні відносини, і намагається пояснити, чому люди приймають ідеології, що суперечать їхнім інтересам. Представниками цього напряму були Герберт Маркузе, Вільгельм Райх, Еріх Фромм.
Ранній фройдомарксизм
Вільгельм Райх (1897—1957) — австрійський психоаналітик, фройдомарксист і соціальний теоретик. Він поєднував ідеї Маркса та Фройда, вважаючи, що економічне гноблення тісно пов'язане з сексуальними репресіями. Райх вважав, що придушення сексуальності сприяє авторитаризму та пасивності мас. Він розробив концепцію «оргонної енергії» — універсальної життєвої сили, яку намагався досліджувати за допомогою своїх експериментів. Його роботи, зокрема «Сексуальна революція» і «Психологія мас і фашизм», мали значний вплив на контркультурні рухи ХХ століття.
Франкфуртська школа
Франкфуртська школа — це напрям критичної теорії, що виник у 1920-х роках у Німеччині. Її представники поєднали марксизм, психоаналіз і соціальну філософію для аналізу суспільства, культури та влади. Вони критикували капіталізм, фашизм і масову культуру як інструмент маніпуляції. Головні фігури: Макс Горкгаймер, Теодор Адорно, Герберт Маркузе, Еріх Фромм. Вони розробили концепцію «індустрії культури», що пояснює, як медіа та розваги формують суспільну свідомість і підтримують статус-кво.
У своїй роботі «Ерос та цивілізація: філософське дослідження про Фройда» Герберт Маркузе розвивав ідеї про винність культури за страждання людей, придушення їх прагнень до щастя і насолоди життям. Він писав про необхідність створення «нерепрессівной цивілізації», в умовах якої діяльність і поведінку людей будуть управлятися «життєвою енергією любові». Самі потреби і потяги людей як початкові витоки їх соціальної активності зазнають істотних змін, стануть більш шляхетними. У цьому плані Г. Маркузе говорив про революцію потреб, в результаті якої стане розвиватися нова культура, заснована повністю на принципах гуманізму, службовка благу людей. Її він називав контркультурой, тобто відкрито протистоїть сучасної, на його думку, антигуманної культурі і виключає будь-яке пристосування до неї.
Еріх Фромм критикував як ортодоксальний марксизм за економічний детермінізм, і класичний фройдизм за біологізм. Фромм вважав, що капіталізм формує відчужену, авторитарну та конформну особистість, придушуючи природні прагнення любові, творчості та свободи. Замість придушення бажань (як у Фройда) Фромм бачив проблему у соціальних структурах, які спотворюють психічний розвиток. Вихід він бачив у гуманістичному соціалізмі, де людина вільна, автономен і діє з внутрішньої потреби до самореалізації, а не під впливом зовнішнього тиску.
Фройдомарксизм Славоя Жижека Жижек аналізує, як несвідомі бажання та фантазми формують ідеологію, а капіталізм використовує їх для підтримки своєї влади. Він критикує як неоліберальний капіталізм, і традиційні ліві рухи, показуючи, як ідеологія проникає у повсякденне життя. Основна ідея — звільнення можливе лише через усвідомлення та підрив ідеологічних механізмів, які керують нашим уявним та бажаннями.
Див. також Франкфуртська школа Вільгельм Райх Макс Горкгаймер Теодор Адорно Герберт Маркузе Еріх Фромм Зігмунд Фройд
Посилання
Table of contents , with links to full texts of preface, 1966 preface, introduction, chapter 1, epilog, and index (at marcuse.org) Citations of numerous reviews in 6 languages , with links to on-line texts 1956 review by Paul Mattick in Western Socialism, archived at marxists.org