Ісламський одяг — одяг, який трактується як такий, що відповідає вченню ісламу. Мусульмани носять різноманітний одяг, на який впливають не лише релігійні міркування, а й практичні, культурні, соціальні та політичні фактори. У наш час деякі мусульмани прийняли одяг, заснований на західних традиціях, тоді як інші носять сучасні форми традиційного мусульманського вбрання, що протягом століть зазвичай включало довгий, вільно спадаючий одяг. Окрім практичних переваг у кліматі Близького Сходу, одяг вільного крою також вважається таким, що відповідає ісламському вченню, яке передбачає, що сексуальні за своєю природою ділянки тіла мають бути приховані від сторонніх очей. Традиційний одяг для мусульманських чоловіків зазвичай закриває принаймні голову та ділянку між талією і колінами, тоді як жіночий ісламський одяг має приховувати волосся і тіло від щиколоток до шиї. Деякі мусульманки також закривають обличчя. Проте інші мусульмани вважають, що Коран суворо вимагає від жінок носити хіджаб або паранджу.

На традиційний одяг впливають два джерела: Коран і хадиси. Коран містить керівні принципи, які, як вважають, прийшли від Бога, тоді як частина хадисів описує взірець для наслідування, який приписують ісламському пророку Магомету. Галузь індустрії моди, на яку впливають ісламські принципи, відома як ісламська мода.

Звичайна практика Ісламські заповіді, пов'язані зі скромністю (хая), лежать в основі ісламського одягу. Прихильники ісламу вважають релігійним обов'язком дорослих мусульман і мусульман одягатися скромно, як обов'язкове правило, узгоджене спільнотою.

За традиційним поглядом сунітського ісламу, чоловіки повинні покривати від пупків до колін, хоча вони розходяться в тому, чи це стосується пупка та колін чи лише того, що між ними. Традиційно жінкам рекомендували прикривати більшу частину тіла, за винятком рук і обличчя.

Арабське слово, яке тісно пов'язане з ісламським одягом і хая, — хімар (خمار), що перекладається як «покривало». Про хімар заговорили знову в 1990-х роках, коли виникло занепокоєння щодо можливого проникнення в ісламські країни західних практик.

Ісламський одяг у Європі

Ісламський одяг у Європі, особливо різноманітність головних уборів, які носять мусульманки, став яскравим символом присутності ісламу в Західній Європі. У кількох країнах дотримання хіджабу (арабський іменник, що означає «покривало») призвело до політичних суперечок і пропозицій про юридичну заборону. Уряд Нідерландів вирішив запровадити заборону на одяг, що закриває обличчя, яку в народі називають «забороною бурки», хоча це стосується не лише афганської моделі бурки. Інші країни, такі як Франція та Австралія, обговорюють подібне законодавство або мають більш обмежені заборони. Деякі з них стосуються лише одягу, який закриває обличчя, наприклад бурки, чадри, бошії або нікаба; деякі стосуються будь-якого одягу з ісламською релігійною символікою, як-от хіджабу чи ісламські хустки (у деяких країнах уже діють закони, що забороняють носіння масок у громадських місцях, які можна застосовувати до вуалі, що приховує обличчя). У різних країнах це питання має різні назви, і «вуаль» або «хіджаб» можуть використовуватися як загальні терміни для дебатів, що представляють не лише саму вуаль або концепцію скромності, втілену в хіджабі.

Хоча на Балканах і в Східній Європі проживає корінне мусульманське населення, більшість мусульман у Західній Європі є членами іммігрантських громад. Питання ісламського одягу пов'язане з питаннями міграції та положенням ісламу в західному суспільстві. Європейський комісар Франко Фраттіні у листопаді 2006 року заявив, що він не підтримує заборону бурки.Reformatorisch dagblad: Brussel tegen boerkaverbod , 30 November 2006. Очевидно, це перша офіційна заява Європейської комісії, виконавчої влади Європейського Союзу, щодо заборони ісламського одягу. Причини заборони різні. Законодавчі заборони на одяг, що закриває обличчя, часто виправдовуються міркуваннями безпеки, як антитерористичний захід.Dutch Consider Ban on Burqas in Public GREGORY CROUCH, New York Times (18 November 2006)Minister says burka is 'alien', prompting applause from Libs DEBBIE GUEST, JODIE MINUS, THE AUSTRALIAN, (11 APRIL 2011)

Аяан Гірсі Алі вважає іслам несумісним із західними цінностями, принаймні в його нинішньому вигляді. Вона виступає за цінності «лібералізму Просвітництва», включаючи секуляризм і рівність жінок. Для неї бурка або чадра є одночасно символом релігійного мракобісся і пригнічення жінки. Цінності Західного Просвітництва, на її думку, вимагають заборони, незалежно від того, чи вільно жінка обрала ісламський одяг. Ісламський одяг також розглядається як символ існування паралельних суспільств і неспроможності інтеграції: у 2006 році британський прем'єр-міністр Тоні Блер назвав його «ознакою роз'єднання».Blair's concerns over face veils BBC News Online. 17 October 2006. Видимі символи нехристиянської культури суперечать національній ідентичності європейських держав, яка передбачає спільну (нерелігійну) культуру. Пропозиції щодо заборони можуть бути пов'язані з іншими пов'язаними культурними заборонами: нідерландський політик Герт Вілдерс запропонував заборонити хіджаби, медресе, нові мечеті та незахідну імміграцію.

У Франції та Туреччині акцент робиться на світському характері держави та символічному характері ісламського одягу. У Туреччині заборони діють у державних установах (судах, на державній службі) і в освіті, що фінансується державою. У 2004 році Франція прийняла закон про заборону «символів або одягу, за допомогою яких учні помітно демонструють свою релігійну приналежність» (включаючи хіджаб) у державних початкових, середніх і середніх школах,French MPs back headscarf ban BBC News (BBC). Retrieved on 13 February 2009. але цей закон не стосується університетів (у французьких університетах застосовне законодавство надає студентам свободу вираження поглядів, якщо зберігається громадський порядок). Ці заборони також поширюються на ісламські головні хустки, які в деяких інших країнах вважаються менш суперечливими, хоча співробітникам суду в Нідерландах також заборонено носити ісламські головні хустки на підставі «державного нейтралітету». Мабуть, менш політизований аргумент полягає в тому, що в конкретних професіях (викладання) заборона на «покривало» (нікаб) виправдана, оскільки потрібне спілкування віч-на-віч і зоровий контакт. Цей аргумент займав важливе місце в рішеннях у Великій Британії та Нідерландах після того, як учням і вчителям заборонили носити одяг, що закриває обличчя. Громадська та політична реакція на такі пропозиції щодо заборони є складною, оскільки за визначенням вони означають, що уряд приймає рішення щодо індивідуального одягу. Деякі немусульмани, яких заборона не торкнеться, вважають це проблемою громадянських свобод, слизькою дорогою, що веде до подальших обмежень приватного життя. Опитування громадської думки в Лондоні показало, що 75 % лондонців підтримують «право всіх людей одягатися відповідно до своїх релігійних переконань».Guardian: Livingstone decries vilification of Islam, 20 November 2006. В іншому опитуванні Ipsos MORI у Сполученому Королівстві 61 % погодилися, що «мусульманські жінки відокремлюють себе», якщо носять чадру, але 77 % вважали, що вони повинні мати право її носити.Ipsos MORI Muslim Women Wearing Veils .

Погляди мусульманок на хіджаб

Прихильники хіджабу Мусульманські жінки не обов'язково сприймають хіджаб як гнітючий одяг, який їм нав'язують.

Противники хіджабу

Є деякі мусульманки, які вважають, що хіджаб справді перешкоджає їхній особистій свободі як жінки. Інше переконання деяких жінок, які носять хіджаб, полягає в тому, що він потенційно може «позбавити їх індивідуальності» і перетворюють їх на уособлення їхньої релігії. Деякі жінки не хочуть стикатися з цим щодня, і це ще одна причина, чому деякі мусульманки вирішили відкрити своє обличчя.

Іран — ще одна країна з суворими правилами щодо хіджабу, і багато жінок відчувають тиск з боку уряду, який змушує їх одягатися в певному стилі.

Хіджаб за країнами

Правовий і культурний статус хіджабу в різних країнах різний. Деякі заборонили носіння будь-яких відкритих релігійних символів, включаючи хіджаб (мусульманська хустка, від арабської «покривало»), у державних школах, університетах чи урядових будівлях.

Австрія У 2017 році австрійський парламент прийняв законну заборону прикривати обличчя в громадських місцях (насамперед це стосується ісламського одягу, такого як паранджа та нікаб). Крім того, 16 травня 2019 року парламент Австрії ввів заборону на «ідеологічний або релігійний одяг, пов'язаний з покриттям голови» в початкових школах. Ця заборона прямо забороняє традиційні хустки, які носять мусульманські жінки в усьому світі.

Бельгія 31 березня 2010 року Комітет внутрішніх справ Бельгії одноголосно схвалив закон, що встановлює загальнонаціональну заборону на носіння бурки в громадських місцях.Kamercommissie keurt verbod op dragen boerka's goed . De Morgen, 31 March 2010. Пропозиція була прийнята Палатою представників 27 квітня 2010 року лише з двома депутатами, які утрималися від фламандських соціалістів.Edward Cody. Belgian lawmakers vote to ban full-face veils in public. The Washington Post, 30 April 2010.

Болгарія У 2016 році болгарський парламент прийняв закон про заборону ісламського одягу, що закриває обличчя.Bulgaria the latest European country to ban the burqa and niqab in public places, Smh.com.au: accessed 5 December 2016.

Франція

У квітні 2011 року Франція стала першою європейською країною, яка заборонила закривати обличчя в громадських місцях. Балаклави, нікаби, що закривають обличчя, бурки на все тіло та карнавальні маски (поза карнавальним сезоном) заборонені,«Забороняється, не будучи вичерпним, носіння балаклави, чадри (паранджі, нікабу...), масок або будь-яких інших аксесуарів чи одягу, які мають ефект, ізольовано або в поєднанні з іншими, приховувати обличчя». хоча у громадських місцях хіджаб дозволений, оскільки він не приховує обличчя. Закон був прийнятий одноголосно, в якому стверджується, що прикриття обличчя, включно з мусульманським покривалом, суперечить принципам безпеки, на яких заснована Франція. Майже річна дискусія про заборону бурки у Франції супроводжувалася гострою критикою, причому противники заборони, серед іншого, стверджували, що весь цей процес стигматизує приблизно 5 мільйонів мусульман країни — найбільше мусульманське населення в Західній Європі. Вони також стверджують, що це політичний хід, оскільки лише 1 900 жінок носять вуаль, що приховує обличчя.

Німеччина Адміністративний суд у Мюнхені заборонив учениці-мусульманці носити на уроці покривало на обличчі. Хоча в Німеччині немає офіційної заборони на носіння хіджабу, згідно з рішенням вищих судів країни, федеральні землі мають право забороняти державним службовцям-мусульманам носити одяг, який вони вважають недоречним. Це правило залишає гнучкість німецьким законодавцям, які, по суті, можуть встановлювати власні правила щодо вбрання у країні.

Латвія У 2015 році в Латвії почалися дебати щодо заборони одягу, що закриває обличчя, із запропонованими штрафами до 150 євро за прикриття обличчя в публічних місцях і до 350 євро за примушування когось закривати обличчя в публічних місцях. Уряд Латвії погодив закон лише у 2017 році і передав його до Сейму для остаточного затвердження. З 2018 року процес не просунувся, і закон ще не затверджений і не діє. У Латвії майже немає жінок, які закривають обличчя, і багато хто зазначав, що такий закон був би зайвим.

Нідерланди