Обнулення президентських термінів — практика перегляду конституційних , який дає чинному главі держави змогу продовжити максимальний термін своїх повноважень. Реалізується здебільшого шляхом зміни конституції (внесенням поправок або ухваленням нової)https://chicagounbound.uchicago.edu/cgi/viewcontent.cgi?referer=&httpsredir=1&article=1212&context=public_law_and_legal_theoryhttps://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=3359960. У термінах публічного права це означає, що йдеться про «політичне питання», яке лежить поза межами правового регулювання і залишається на розсуд законодавця.
Обнулення відліку президентських термінів — популярний метод консолідації влади у президентів у багатьох країнах Африкиhttps://research-repository.st-andrews.ac.uk/bitstream/handle/10023/13161/AfricanTermLimits_OpenAccess.pdf?sequence=1, зокрема, успішно застосовувалося в Бурунді, Гвінеї, Єгипті, Камеруні, Коморських Островах, Чаді, Конго, Джибуті, Габоні, Намібії, Судані, Того, Уганді, Буркіна-Фасо, Нігері, Руанді, Сенегаліhttps://journals.sagepub.com/doi/pdf/10.1177/000203971705200204#page=9, у низці країн Латинської Америки, а також у пострадянських державах: у Киргизстані, Росії, Таджикистані, Узбекистані.
Статистика У період з 1945 по 2018 рік розширення термінів президентських повноважень (ісп. continuísmo) здійснювали, за даними Александра Батуро, у 129 випадках 95 президентів. З них часткове або повне обнулення попередніх термінів (так звана «дідусева поправка» (grandfathering practice)) спостерігалося у 26 випадках, у половині з них додатково збільшуючи тривалість президентського терміну в момент обнулення або раніше. Батуро слідом за Брюсом Бендером виокремлює два види «дідусевих пояснень» стосовно обмеження термінів: повне застереження, коли після зміни чинної або ухвалення нової конституції обмеження термінів правління не застосовують до нинішніх президентів, і часткове, коли з обліку термінів виключають минулі терміни повноважень.
За даними дослідження 2019 року, у якому вивчалися стратегії 234 інкумбентів у 106 країнах, у період з 2000 року було зроблено безліч спроб збереження при владі за межами раніше чинних обмежень. Поза розвиненими демократіями такі спроби робила майже половина президентів, водночас вони супроводжувалися номінальною повагою до конституційних правил і процедур. Дві третини з них робили спробу змінити конституцію, також проводилася інтерпретація обмежень судами. У низці випадків ухвалювали нову конституцію з припущенням, що обчислення строків має починатися з нуля. Близько третини спроб залишитися при владі були безуспішними, найчастіше наштовхуючись на широкий опір. Суди здебільшого не перешкоджали зняттю обмежень на терміни правління, часто підтверджуючи президентські спроби залишитися при владі.
60 спроб обнулити президентські терміни розподілилися так:
40 — поправки до конституції (60 % вдалися, 25 випадків) 5 — створення нової конституції (усі вдалися) 6 — судова реінтерпретація обмежень (5 вдалися) 6 — призначення наступника зі збереженням неформального контролю (2 вдалися) 3 — перенесення виборів на пізніший термін (усі вдалися).
Стратегії могли комбінуватисяhttps://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=3359960.
Зміни, які вносилися в конституції для розширення термінів повноважень, різні. Найрадикальнішим є видалення обмежень на терміни правління (16 із 40, усі вдалися). У випадках, коли у президента недостатньо влади для повного скасування обмежень, може застосовуватися подовження термінів (особливо популярно в Латинській Америці, де конституції зазвичай допускають лише один термін). Дослідження знайшло 15 спроб додавання нових термінів, з яких 11 були невдалі. У 4 випадках відбувалися спроби подовження кожного з термінів правління, з них вдалі 2. У трьох випадках зміни формулювалися так, щоб застосовуватися лише до чинних президентів.
У випадках ухвалення нової конституції застосовується принцип: обмеження з нового тексту застосовуються не ретроактивно, а лише перспективно. Обчислення термінів починається заново. Дослідники знайшли 8 спроб такої стратегії з 2000 року (3 — як допоміжні стратегії), усі спроби були вдалі. Оскільки нова конституція зазвичай не містить явного дозволу на переобрання, для підтвердження обнулення термінів часто залучається конституційний суд (5 із 7).
Історичні приклади
Азербайджан
У 1995 році було ухвалено першу Конституцію незалежного Азербайджану, 101-ша стаття якої визначала, що президента країни обирають на 5-річний термін і що ніхто не може обиратися на цю посаду на більш ніж два терміни. У жовтні 2003 року у зв'язку із закінченням терміну повноважень Президента Азербайджану Гейдара Алієва відбулися , на яких у першому турі з великим відривом переміг прем'єр-міністр Азербайджану і син Гейдара Алієва — Ільхам Алієв. У 2008 році знову відбулися президентські вибори, на яких знову в першому турі переміг Ільхам Алієв, ставши президентом країни вдруге.
У березні 2009 року в Азербайджані пройшов , на якому було ухвалено поправки до 29 статей Конституції, зокрема поправку до статті 101, яка скасовувала обмеження на два президентські терміни. На Ільхам Алієв здобув переконливу перемогу, ставши президентом Азербайджану втретє. У 2016 році відбувся , на якому термін президентських повноважень було збільшено з 5 до 7 років. Ільхам Алієв набрав 86,22 % голосів, ставши президентом країни вчетверте. він набрав 92,12 % голосів, ставши президентом вп'яте.
Білорусь
15 березня 1994 року Верховна Рада Республіки Білорусь ухвалила нову конституцію Білорусі, згідно з якою (стаття 81) Президента обирає народ на 5 років, і «та сама особа може бути Президентом не більше двох термінів». На червень 1994 року було призначено президентські вибори, на яких перемогу здобув Олександр Лукашенко.
24 листопада 1996 року відбувся референдум, друге запитання якого звучало так: «Ухвалити Конституцію Республіки Білорусь 1994 року зі змінами та доповненнями (нова редакція Конституції Республіки Білорусь), запропонованими президентом Республіки Білорусь О. Г. Лукашенком». Поправки до конституції країни було ухвалено. Згідно зі статтею 144 конституції 1996 року: «Президент Республіки Білорусь зберігає свої повноваження. Термін його повноважень обчислюється з дня набрання чинності цією Конституцією». Таким чином, оскільки в 1996 році термін у Лукашенка і так був першим, «обнулення» вплинуло лише на тривалість цього терміну — наступні вибори пересунулися на два роки — з 1999- на 2001 рік.
У 2001 році Лукашенко переміг на виборах вдруге, а у 2004 році ініціював референдум щодо вилучення з конституції країни обмеження на кількість президентських строків. На виборах 2006, 2010, 2015 і 2020 років Лукашенка знову обирали президентом Республіки Білорусь. У 2025 році обійняв посаду всьоме.
Болівія
У 2005 році президентом Болівії був обраний Ево Моралес. У 2009 році в країні ухвалили нову конституцію, яка змінила назву країни з «Республіки Болівія» на «Багатонаціональна держава Болівія» і призначила нові президентські вибори на грудень. На цих виборах Моралес знову переміг, ставши президентом вдруге.
У квітні 2013 року голова Конституційного суду Болівії заявив, що в «Багатонаціональній державі Болівія» поточний президентський мандат Моралеса вважається першим, а не другим, оскільки нова конституція 2009 року відкрила в країні «нову політико-юридичну еру». У 2014 році Моралеса допустили до участі в президентських виборах, на яких він переміг, ставши президентом формально вдруге, а фактично — втретє. У лютому 2016 року в Болівії пройшов щодо можливості Ево Моралеса вчетверте брати участь у виборах через скасування обмеження бути президентом два терміни поспіль. За підсумками голосування більшість виборців висловилася проти скасування обмеження на кількість президентських термінів, на що уряд Моралеса заявив, що результати референдуму не мають сили, бо, мовляв, проти Моралеса проводили пропагандистську кампанію, якою керували зі США.
Попри результат референдуму, у грудні 2017 року Верховний суд Болівії, посилаючись на ст. 23 Американської конвенції з прав людини, ухвалив рішення про те, що всі державні посади не матимуть обмежень за термінами, незважаючи на те, що було встановлено в конституції. Це дозволило Моралесу балотуватися на четвертий термін.
Моралес узяв участь у . Однак, коли після проведення голосування було оголошено, що в першому турі переміг чинний президент Ево Моралес, це призвело до масових протестів, унаслідок яких Моралес подав у відставку і залишив Болівію, а результати президентських виборів було скасовано. У грудні 2019 року проти колишнього глави Болівії було висунуто звинувачення в кримінальних злочинах і виписано ордер на його арешт. Моралесу довелося рік переховуватися в Аргентині доти, доки на президентських виборах у листопаді 2020 року не переміг його соратник Луїс Арсе.
Буркіна-Фасо
У 1987 роцы міністр юстиції Буркіна-Фасо Блез Компаоре влаштував військовий переворот, під час якого очільника країни, голову Національної ради революції Тома Санкара було вбито, а Компаоре став президентом.
У червні 1991 року в Буркіна-Фасо пройшов референдум, за підсумками якого було ухвалено нову конституцію, що встановила два 7-річних президентських терміни. У грудні того ж року відбулися президентські вибори, перемогу на яких здобув єдиний кандидат — чинний президент країни Блез Компаоре. На наступних президентських виборах, що відбулися 1998 року, Компаоре був переобраний.
У 2000 році до конституції було внесено поправку, яка скорочувала президентський термін із 7 до 5 років. Завдяки цьому Верховний суд Буркіна-Фасо постановив, що поправка до конституції 2000 року не може діяти заднім числом, а тому кількість президентських термінів обнуляється і чинний президент може балотуватися на новий термін.
У 2005 і 2010 роках у Буркіна-Фасо відбулися президентські вибори, на яких Компаоре знову переміг. Однак у виборах 2015 року він уже не мав права брати участь, оскільки два президентські терміни після «обнулення» в нього на той час уже минули б. Тоді Компаоре спробував знову змінити конституцію з метою залишитися при владі щонайменше ще на п'ять років. Це спричинило вибух суспільного обурення і спровокувало народне повстання та військовий переворот. У результаті Компаоре відмовився від влади і втік із країни до Кот-д'Івуару.
Бурунді
П'єр Нкурунзіза після перемоги своєї партії на парламентських виборах 2005 року був висунутий єдиним кандидатом у президенти Бурунді. Більшість членів парламенту проголосували за нього, і Нкурунзізу обрали президентом на п'ятирічний термін. У 2010 році відбулися перші в історії країни президентські вибори, на яких президент обирався вже населенням країни, а не парламентом. Спочатку на виборах мало бути сім кандидатів, але шестеро з них відмовилися від участі, і єдиним кандидатом залишився П'єр Нкурунзіза, який і став президентом Бурунді вдруге.
У квітні 2015 року Нкурунзіза оголосив, що домагатиметься третього терміну на посаді президента. Хоча опозиція заявила, що спроба Нкурунзізи продовжити свій термін суперечить конституції, оскільки вона забороняє президенту балотуватися на третій термін, його союзники заявили, що його перший термін не враховується, оскільки тоді його обирав парламент, а не народ. У травні 2015 року конституційний суд Бурунді дозволив чинному президенту країни П'єру Нкурунзізі балотуватися на третій термін. На виборах 2015 року Нкурунзіза знову здобув перемогу.
21 травня 2018 року була прийнята нова конституція Бурунді, що дозволяє Нкурунзізі «обнулити» термін його повноважень починаючи з 2020 року. 20 травня 2020 року , але Нкурунзіза в них не брав участі, наступний президентський термін починався в серпні. Помер 8 червня 2020 року на посаді президента країни.
Венесуела