Антирелігійна кампанія в СРСР 1928-1941 років

Антирелігійна кампанія в СРСР 1928—1941 років — новий етап в Радянському Союзі після антирелігійної кампанії 1921—1928 років. Вона розпочалася у 1929 році після ухвалення нового законодавства, яке суворо забороняло релігійну діяльність і передбачало впровадження освітньої програми з питань релігії з метою подальшого поширення атеїзму та матеріалістичної філософії. Попередньо, на XV з'їзді партії в 1928 році, Йосип Сталін розкритикував партію за недостатньо активну й переконливу антирелігійну пропаганду. Цей етап збігся з початком масової колективізації сільського господарства та націоналізацією залишків приватного підприємництва.

Головною мішенню антирелігійної кампанії в 1920-1930-х роках стала Російська Православна Церква, яка мала найбільшу кількість парафіян. Більшість її духовенства та вірян було розстріляно або відправлено до трудових таборів. Церковні школи закрили, а публікації заборонили.Olga Tchepournaya. The hidden sphere of religious searches in the Soviet Union: independent religious communities in Leningrad from the 1960s to the 1970s. Sociology of Religion 64.3 (Fall 2003): p. 377(12). (4690 words) Лише у 1937 році розстріляли понад 85 000 православних священниківThe Globe and Mail (Canada), 9 March 2001 — Why father of glasnost is despised in Russia By GEOFFREY YORK http://www.cdi.org/russia/johnson/5141.html# Archived 2012-01-20 at the Wayback Machine#2 In his new book, Maelstrom of Memory, Mr. Yakovlev lists some of the nightmares uncovered by his commission. More than 41 million Soviets were imprisoned from 1923 to 1953. More than 884,000 children were in internal exile by 1954. More than 85,000 Orthodox priests were shot in 1937 alone.. До 1941 року тільки дванадцята частина служителів Російської Православної Церкви залишилася працювати у своїх парафіях.D. Pospielovsky, The Russian Orthodox Church under the Soviet Regime, vol. 1, p.175.

Між 1927—1940 роками кількість православних церков в РСФРР скоротилася з 29 584 до менш ніж 500 (1,7 %) через систематичне знищення церков і соборів.Dimitry V. Pospielovsky. A History of Soviet Atheism in Theory, and Practice, and the Believer, vol 2: Soviet Antireligious Campaigns and Persecutions, St Martin's Press, New York (1988)

Кампанія сповільнилася наприкінці 1930-х — початку 1940-х років і різко припинилася після початку операції «Барбаросса» та вторгнення в Польщу. Зрештою, загроза німецького вторгнення завадила остаточному занепаду релігії в радянському суспільстві.John Anderson. The Council for Religious Affairs and the Shaping of Soviet Religious Policy. Soviet Studies, Vol. 43, No. 4 (1991), pp. 689—710

Ця кампанія, як і кампанії інших періодів, що стали основою зусиль СРСР зі знищення релігії та її заміни атеїзмом, підкріпленим матеріалістичним світоглядомVladimir Ilyich Lenin, The Attitude of the Workers' Party to Religion. Proletary, No. 45, May 13 (26), 1909. Found at: http://www.marxists.org/archive/lenin/works/1909/may/13.htm, супроводжувалась офіційними заявами про відсутність релігійних переслідувань у СРСР, а віряни, яких переслідували, нібито ставали жертвами з інших причин.

Насправді ж, їх масово переслідували через віру або релігійну діяльність. Однак офіційно влада заперечувала факт переслідувань і стверджувала, що таких людей — якщо навіть визнавала факти переслідування — карали лише за опір державі або порушення закону.Reesorville (20 February 2012). Metropolitan Sergii of Vilnius, Exarch of Latvia and Estonia, Unpublished Report (to the Germans) on the Church under the Soviet Regime. Church Social Media Inc. Retrieved 9 December 2022. Таке прикриття слугувало радянській пропаганді за кордоном, де вона намагалася покращити імідж, особливо в умовах сильної критики на свою адресу з боку іноземних релігійних течій.

Освіта У 1928 році Народний комісар освіти СРСР Анатолій Луначарський, під тиском лівих марксистів, погодився на повністю антирелігійну систему освіти, починаючи з першого класу. Однак був проти масового вигнання вчителів з релігійними переконаннями через нестачу вчителів-атеїстів. 1929 року конференція Агітпропу ухвалила рішення про посилення антирелігійної роботи в усій системі освіти. Це призвело до створення антирелігійних секцій у всіх науково-дослідних та вищих навчальних закладах. В Інституті червоної професури в 1929 році було створено спеціальний антирелігійний факультет.

У 1927 році під час інтерв'ю з американською робітничою делегацією Йосип Сталін стверджував, що партія не може бути нейтральною до релігії:«Є випадки, коли окремі члени партії заважають тотальному розгортанню антирелігійної пропаганди. Їх потрібно виключати, тому що таким „комуністам“ не місце в наших лавах».«Questions & Answers to American Trade Unionists: Stalin's Interview With the First American Trade Union Delegation to Soviet Russia». www.marxists.org. Retrieved 2022-05-15.Проти шкільних вчителів з середовища колишньої інтелігенції, які, як стверджувалося, працювали проти системи й навіть дозволяли священникам духовно впливати на школярів, була розгорнута відповідна кампанія. Вчителів, звинувачених у цьому, могли звільнити, а в більшості випадків радянська влада ув'язнювала або засилала їх до в'язниці.

Антирелігійна преса поіменно ідентифікувала вірян серед провідних радянських науковців, що призвело до репресій в Академії наук Радянського Союзу в 1929—1930 роках, за якої за сфабрикованими звинуваченнями було заарештовано до 100 науковців, їхніх асистентів, аспірантів і засуджено до покарань від трьох років внутрішнього заслання до смертної кари. Більшість з них згодом загинули в таборах або у в'язницях. Метою цих репресій було відібрати церковну інтелігенцію та сприяти пропаганді того, що в Бога вірять лише відсталі люди.Dimitry V. Pospielovsky. A History of Soviet Atheism in Theory, and Practice, and the Believer, vol 1: A History of Marxist-Leninist Atheism and Soviet Anti-Religious Policies, St Martin's Press, New York (1987) p. 46

Одного разу відомого радянського історика Сергія Платонова запитали, чому він призначив єврея Каплана директором Пушкінського дому — він відповів, що Каплан був не євреєм, а православним християнином. І на цій підставі Каплан був відправлений до концтабору на п'ять років.Dimitry V. Pospielovsky. A History of Soviet Atheism in Theory, and Practice, and the Believer, vol 2: Soviet Antireligious Campaigns and Persecutions, St Martin's Press, New York (1988) p. 43

В 1930-31 Центральний Комітет скасував «адміністративні заходи» проти релігії, що послабило антирелігійну просвітницьку роботу, але наступна постанова у вересні 1931 року знову відновила активну антирелігійну просвіту.

Сергій і церква Більшість єпископів, заарештованих між 1928 і 1932 роками, затримували з причин, які стосувалися опозиції до митрополита Сергія та його сумнозвісної декларації про лояльність. У цей час держава офіційно дотримувалася курсу на відокремлення церкви від держави в Радянському Союзі, попри численні арешти людей за непокору релігійним лідерам. ГПУ часто цинічно запитувало заарештованих вірян: «Як ви ставитеся до „нашого“ очільника радянської церкви - митрополита Сергія?».Dimitry V. Pospielovsky. A History of Soviet Atheism in Theory, and Practice, and the Believer, vol 2: Soviet Anti-Religious Campaigns and Persecutions, St Martin's Press, New York (1988) p. 60

Опозиція до Сергія використовувалася як привід для закриття багатьох церков і відправлення духовенства в заслання. Остання офіційно функціонуюча антисергіївська церква в Москві була закрита в 1933 р., а в Ленінграді — в 1936 р.Dimitry V. Pospielovsky. A History of Soviet Atheism in Theory, and Practice, and the Believer, vol 2: Soviet Anti-Religious Campaigns and Persecutions, St Martin's Press, New York (1988) pg 65 Після закриття цих церков їх зазвичай зносили або перетворювали на світські приміщення (а не передавали під юрисдикцію Сергія, як якби вони дійсно були закриті лише з причини їхньої опозиційності до Сергія). Ця кампанія значно зменшила кількість діючих храмів у країні.

Хоча офіційно антисергіївські церкви були знищені, існувало багато неофіційних підпільних церковних громад, які утворили так звану «Катакомбну Церкву»Daniel, Wallace L. «Father Aleksandr men and the struggle to recover Russia's heritage.» Demokratizatsiya 17.1 (2009). Підпільний церковний рух стверджував, що він є справжнім законним продовженням православ'я в СРСР.

Двадцять відсотків в'язнів Соловецьких таборів у 1928—1929 роках були ув'язнені через ці справи. Між 1928 і 1931 роками щонайменше тридцять шість єпископів були ув'язнені й заслані, а до кінця 1930 року їхня загальна кількість перевищила 150. Однак це не означало, що лояльне до Сергія духовенство було в безпеці, оскільки на них також часто нападали й заарештовували.Dimitry V. Pospielovsky. A History of Soviet Atheism in Theory, and Practice, and the Believer, vol 2: Soviet Antireligious Campaigns and Persecutions, St Martin's Press, New York (1988) p. 76

Митрополит Сергій заявив іноземній пресі в 1930 році, що релігійних переслідувань не відбувається, а також, що християнство має спільні з марксизмом соціальні цілі. До 1930 року значна частина священнослужителів уклала з Сергієм мир.

Через масовий арешт єпископів, як православні, так і обновленці таємно висвячували єпископів, які б замінили заарештованих єпископів і продовжили апостольський рід.Dimitry V. Pospielovsky. A History of Soviet Atheism in Theory, and Practice, and the Believer, vol 2: Soviet Anti-Religious Campaigns and Persecutions, St Martin's Press, New York (1988) p. 67 Також внаслідок масового арешту єпископів, у 1935 році припинив свою діяльність Православний Священний Синод.Tatiana A. Chumachenko. Edited and Translated by Edward E. Roslof. Church and State in Soviet Russia: Russian Orthodoxy from World War II to the Khrushchev years. ME Sharpe inc., 2002 pp3

Антирелігійна преса повідомляла, що священники мандрували від села до села, таємно відправляючи богослужіння в будинках віруючих, при цьому маскуючись під мандрівних ремонтників або представників іншої професії. Також стверджувалося, що молодь залучали до християнства священнослужителі, які безплатно наймалися на молодіжні вечори як організатори ігор, музиканти, керівники хорів, читці літератури, керівники драматичних гуртків тощо.Dimitry V. Pospielovsky. A History of Soviet Atheism in Theory, and Practice, and the Believer, vol 2: Soviet Antireligious Campaigns and Persecutions, St Martin's Press, New York (1988) page 71 Багато хто з вірян тримався осторонь церков і духовенства через сором відкрито дотримуватися релігійних обрядів, і у відповідь на це попи здійснювали релігійні ритуали заочно, тобто обряди вінчання відбувалися над обручками, які потім надсилалися відсутнім нареченим, або відспівування відбувалося над порожніми трунами, в які потім клали тіло під час похорону.

Законодавчі заходи У 1929 році Спілка войовничих безбожників закликала до вигнання сектантів з керівництва сільським господарством.

Того ж року Луначарський зробив заяви, в яких стверджував, що свободу віросповідання можна обмежити, «якщо її зловживають для прямої класової боротьби проти диктатури пролетаріату».Dimitry V. Pospielovsky. A History of Soviet Atheism in Theory, and Practice, and the Believer, vol 1: A History of Marxist-Leninist Atheism and Soviet Anti-Religious Policies, St Martin's Press, New York (1987) page 52 Хоча Луначарський закликав до поміркованості, цю цитату було вирвано з контексту для виправдання жорстоких антирелігійних переслідувань наступного десятиліття.