Історія ісламу у Південній Італії почалася з захоплення арабами міста Мацарі на Сицилії в 827 роціEnzo Gancitano, Per le strade di Mazara — toponomastica, storia, cultura, arte, tradizione, religiosità, leggende, 1ª ed., Castelvetrano, Angelo Mazzotta Editore, 2004, ISBN 88-88958-03-7.. Наступне правління Сицилії та Мальти почалося в X століттіKrueger, Hilmar C.; Musca, Giosue (1966). Review of L'emirato di Bari, 847—871 by Giosuè Musca. Speculum. Medieval Academy of America. 41 (1): 761. doi:10.2307/2852342. JSTOR 2852342. Сицилійський емірат проіснував з 831 до 1061 року і контролював весь острів до 965 року. Хоча Сицилія була основною мусульманською фортецею в Італії, на материковому півострові, особливо в материковій частині Південної Італії, були створені тимчасові опорні пункти, найбільш значним з яких було портове місто Барі (окуповане з 847 до 871 рр.), хоча арабські набіги, головним чином Мухаммеда I ібн аль-Аглаба, досягли аж на північ до Неаполя, Риму та північного регіону П'ємонт. Арабські набіги були частиною більшої боротьби за владу в Італії та Європі, коли християнські візантійські, франкські, нормандські та корінні італійські сили також змагалися за контроль. Араби іноді об'єднувалися з різними християнськими фракціями проти інших фракцій.
У 965 році Калбіди встановили незалежність свого емірату від Фатімідського халіфату. У 1061 році нормандці захопили свій пеший форпост на Сицилії — Мессіну, а до 1072 року було захоплено Палермо та його цитадель. У 1091 останньою впала гірська цитадель Ното і повне завоювання острова було завершено. Пізніше того ж року нормандці завоювали Мальту (хоча тичасово залишили місцеву арабську адміністрацію), і таким чином поставили крапку у завоюванні регіону. Нормандське завоювання закріпило домінування римо-католицизму в регіоні, де східне християнство було відчутним за часів візантійського правління і навіть залишалося значним протягом ісламського періодуKenneth M. Setton, «The Byzantine Background to the Italian Renaissance» in Proceedings of the American Philosophical Society, 100:1 (Feb. 24, 1956), pp. 1–76.. У 1245 році мусульмани були депортовані в поселення Лучера за наказом Фрідріха II, короля СициліїJulie Taylor, Muslims in Medieval Italy: The Colony at Lucera, (Rowman & Littlefield Inc., 2003), 18.. У 1300 році Джованні Піпіно да Барлетта, граф Альтамури, захопив Лучеру та вигнав її населення, поклавши кінець середньовічній мусульманській присутності в ІталіїCaroline Bruzelius, The Stones of Naples: Church Building in the Angevin Kingdom, 1266—1343, (Yale University Press, 2004), 107..
Сицилія
Перші арабські напади на Сицилію (652—827)
Перші напади арабських кораблів на Сицилію, яка тоді знаходилась під контролем Візантійської імперії, відбулися в 652 році за часів Праведного халіфату на чолі з третім халіфом Османом. Олімпій, візантійський екзарх Равенни, прибув на Сицилію, щоб дати відсіч загарбникам, але зазнав невдачі.
Друге арабське вторгнення на Сицилію відбулось в 669 році. Цього разу на острів напав потужний флот, що складався з 200 кораблів з єгипетської Александрії. Вони розграбували Сиракузи і повернулися до Єгипту після місяця пограбувань. Після арабського завоювання Північної Африки (завершеного близько 700 року) грабіжницькі напади арабського флоту повторилися в 703 році, за часів правління намісника Іфрікії Муси ібн Нусайра (703—715) та у 728, 729, 730 і 731 роках (під час правління Убайди ібн Абд аль-Рахмана ас-Суламі як намісника Іфрікія 727—732), 733 та 734 (під час правління Укби ібн Кудами як намісника Іфрікії 732—734).
Перша справжня завойовницька експедиція була розпочата в 740 році. У тому ж році Хабіб ібн Абі Обейда аль-Фіхрі, який брав участь у нападі 728 року, успішно захопив Сиракузи. Незважаючи на готовність завоювати весь острів, експедиція була змушена повернутися в Іфрікії через повстання берберів. Друга атака в 752 році мала на меті лише знову пограбувати Сиракузи.
У 805 році імперський патрицій Сицилії Костянтин підписав десятирічне перемир'я з еміром Іфрікії Ібрагімом I, але це не завадило арабським флотам з інших областей Африки та Іспанії з 806 по 821 рік нападати на Сардинію та Корсику. У 812 році син Ібрагіма, Абдаллах I, послав військо вторгнення, щоб завоювати Сицилію. Його кораблі спочатку постраждали від втручання флотів Гаети та Амальфі, а потім були знищені у великій кількості бурею. Однак їм вдалося завоювати острів Лампедуза і спустошити острови Понца і Іскія в Тірренському морі. Подальша угода між новим патрицієм Грегорієм і еміром встановила свободу торгівлі між Південною Італією та Іфрікією. Після нападу в 819 році Мохаммеда ібн-Адбалада, двоюрідного брата аміра Зіядет-Аллаха I з Іфрікії, жодні наступні арабські напади на Сицилію не згадуються в джерелах до 827 року.
Завоювання Сицилії (827—902)
Євфимій і Асад Арабське завоювання Сицилії та частини Південної Італії тривало 75 років. Згідно з деякими джерелами, завоювання було підштовхнуто Євфемієм, візантійським полководцем, який боявся покарання імператора Михаїла II Травла за сексуальну необережність. Після недовгого завоювання Сіракуз він був проголошений імператором, але був змушений лояльними силами втекти до двору Зіядет-Аллаха I в Африці. Останній погодився завоювати Сицилію, пообіцявши залишити її Євфемію в обмін на щорічну данину. Він доручив його підкорення 70-річному каді Асаду ібн аль-Фурату. Мусульманське військо налічувало 10 000 піхотинців, 700 кіннотників і 100 кораблів, посилених флотом Євфемія і, після висадки в Мадзара-дель-Валло, лицарями. Перша битва проти візантійських військ відбулася 15 липня 827 року біля Мазари, в результаті якої перемогли Аглабіди.
Згодом Асад завоював південний берег острова і взяв в облогу Сиракузи. Після року облоги та спроби повстання його війська змогли перемогти велику армію, надіслану з Палермо за підтримки венеційського флоту на чолі з дожем Джустініано Партічіпаціо. Однак мусульмани відступили до замку Мінео, коли чума вбила багато їхніх військ і самого Асада. Пізніше вони повернулися до наступу, але не змогли завоювати Кастроджованні (сучасна Енна, де помер Євфемій), відступивши назад до Мазари. У 830 році вони отримали сильне підкріплення з 30 000 африканських та іспанських військ. Іспанські мусульмани перемогли візантійського полководця Феодота в липні та серпні того ж року, але чума знову змусила їх повернутися до Мацари, а потім до Африки. Загони африканських берберів, послані для облоги Палермо, захопили його у вересні 831 року після річної облогиPrevité-Orton (1971), vol. 1, pg. 370. Палермо, перейменований на Аль-Медіна, став мусульманською столицею СициліїIslam in Sicily , by Alwi Alatas.
Абу Фіхр Мухаммад ібн Абд-Аллах У лютому 832 року Зіядат Аллах послав на острів свого двоюрідного брата Абу Фіхра Мухаммеда ібн Абд-Аллаха і призначив його валі СициліїIslam in Sicily , by Alwi Alatas. Він розбив візантійців на початку 834 року, а наступного року його війська дійшли до Таорміни. Війна тривала кілька років із незначними перемогами Аглабідів, тоді як візантійці чинили опір у своїх опорних пунктах Кастроджованні та Чефалу. Нові війська прибули на острів від нового еміра Аль-Аглаба Абу Аффана та зайняли Платані, Кальтабеллотту, Корлеоне, Марінео та Герачі, надавши мусульманам повний контроль над західною Сицилією.
У 836 році мусульманські кораблі допомогли своєму союзнику Андрію II Неаполітанському, коли його взяли в облогу війська лангобардського Беневентського князівстваPrevité-Orton (1971), p. 370, а за підтримки неаполітанців Мессіна також була завойована в 842 році Мухаммедом Абул Аббасом з Сицилії, який пізніше заснував Барійський емірат. У 845 році Модіка також впала, а візантійці зазнали нищівної поразки біля Бутери, втративши близько 10 000 чоловік. Лентіні був завойований у 846 році, а Рагуза — у 848 році.
Аббас ібн Фадхл У 851 році помер губернатор і генерал Аль-Аглаб Абу Ібрагім. Його наступником став Аббас ібн Фадл. Він розпочав спустошувальну кампанію проти земель, які все ще перебували у візантійських руках, захопивши Бутеру, Гальяно, Чефалу та, що найважливіше, Кастроджованні взимку 859 рJ. B. Bury, History of the Eastern Empire, (Cosimo Classic, 2008), 307.. Багато полонених з Кастроджованні були відправлені до халіфа Аль-Мутаваккіля на знак перемоги Аббаса ібн ФадлаJ. B. Bury, History of the Eastern Empire, 307.. У відповідь візантійський імператор у 859—860 рр. послав великі сили під проводом Костянтина Контоміта, але армія та флот, що перевозив їх, зазнали поразки від Аббаса. Візантійське підкріплення призвело до повстання багатьох міст, підкорених мусульманами, і Аббас присвятив 860—861 роки, щоб їх приборкати. Аббас помер у 861 році, його замінив його дядько Ахмед ібн Якуб, а з лютого 862 року — Абдалла, син Аббаса; останній, у свою чергу, був замінений Аглабідами з Хафагією ібн Софіаном, який захопив Ното, Шіклі та Троїну.
Джафар ібн Мухаммед Влітку 868 р. під Сиракузами візантійці зазнали першої поразки. Військові дії відновилися на початку літа 877 року новим султаном Джафаром ібн Мухаммадом аль-Таміні, який обложив Сіракузи і 21 травня 878 року місто впало. Тепер візантійці зберігали контроль над короткою ділянкою узбережжя навколо Таорміни, а мусульманський флот атакував Грецію та Мальту. Останній флот, однак, був знищений у морській битві 880 року. Якийсь час здавалося, що візантійці зможуть повернути Сицилію, але нові перемоги мусульман на землі відновили їх контроль. Повстання в Палермо проти правителя Сеуади ібн Мухаммеда було придушене в 887 році.
Смерть сильного імператора Василя I у 886 році також спонукала мусульман напасти на Калабрію, де імператорська армія зазнала поразки влітку 888 року. Однак за першим внутрішнім повстанням послідувало ще одне в 890 році, здебільшого викликане ворожнечею між арабами та берберами. У 892 році Ібрагім II ібн Ахмад відправив еміра з Іфрікії до Палермо, але через кілька місяців його знову скинули. Принц не змирився і в 900 році послав на Сицилію ще одну потужну армію під керівництвом свого сина Абу л-Аббаса Абдаллаха. Сицилійці зазнали поразки в Трапані (22 серпня) і біля Палермо (8 вересня), останнє місто чинило опір ще десять днів. Абу л-Аббас виступив проти решти візантійських твердинь і також зміг захопити Реджо-Калабрія на материку 10 червня 901 року.
Оскільки Ібрагім був змушений зректися престолу в Тунісі, він вирішив особисто керувати операціями в Південній Італії. Таорміна, остання головна візантійська фортеця на Сицилії, упала 1 серпня 902 року. Мессіна та інші міста відкрили свої ворота, щоб уникнути подібної бійні. Армія Ібрагіма також рушила на південь Калабрії, облягаючи Козенцу. Ібрагім помер від дизентерії 24 жовтня. Його онук припинив військову кампанію і повернувся на Сицилію.
Аглабідська Сицилія (827—909) У цей момент (902 р.) Сицилія майже повністю перебувала під контролем Аглабідів, за винятком деяких незначних твердинь у суворих внутрішніх районах. Населення дещо збільшили мусульманські мігранти з Іберії, Північної Африки та Близького Сходу. Емір у Палермо призначав губернаторів головних міст (каді) і менш важливих (хакім), а також інших посадових осіб. У кожному місті була рада, яка називалася гема, що складалася з найвидатніших членів місцевого суспільства, якій було доручено піклуватися про громадські роботи та громадський порядок. Підкорене сицилійське населення жило як дхіммі або прийняло іслам.