Синдром Велленса є електрокардіографічним проявом критичного стенозу проксимальної ділянки передньої низхідної лівої коронарної артерії (LAD) у людей з нестабільною стенокардією. Спочатку вважався двома окремими типами, А і В, тепер він вважається формою хвилі, що розвивається, спочатку двофазною інверсією зубця Т, а згодом стає симетричною, часто глибокою (>2 мм), інверсією зубця Т у передніх прекордіальних відведеннях.
Вперше описаний Hein JJ Wellens та його колегами в 1982 році в підгрупі людей з нестабільною стенокардією у 18% пацієнтів у початковому дослідженні. Наступне проспективне дослідження виявило цей синдром у 14% пацієнтів під час звернення та у 60% пацієнтів протягом перших 24 годин після звернення.
Наявність синдрому Велленса має важливе діагностичне та прогностичне значення. В дослідженні De Zwann усі пацієнти з характерними ознаками мали понад 50% стеноз лівої передньої низхідної артерії (середнє - 85% стеноз) з повною або майже повною оклюзією у 59%. У дослідженні Велленса 75% пацієнтів із типовими проявами синдрому мали передній інфаркт міокарда.
Було встановлено, що чутливість і специфічність для значного (більше або дорівнює 70%) стенозу артерії LAD становили 69% і 89%, відповідно, з позитивною прогностичною цінністю 86%.
Симптом Велленса також розглядається як рідкісний прояв кардіоміопатії Такоцубо або стресової кардіоміопатії.
Діагностика Діагностика проводиться за допомогою наступних ознак:
Прогресуюча симетрична глибока інверсія зубця Т у відведеннях V2 і V3 Нахил інвертованих зубців Т зазвичай становить 60°-90° Незначне або відсутність підвищення серцевого маркера Дискретний підйом сегмента ST або його відсутність Відсутність втрати прекардіальних зубців R.
Примітки