Гапо́н Гео́ргій Аполло́нович (, , с. Білики, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія (нині Кобеляцький район, Полтавська область, Україна) — , Озерки, Петербурзька губернія, Російська імперія) — священник Російської православної церкви українського походження. Творець і незмінний керівник робітничої організації «Збори фабрично-заводських робітників м. Санкт-Петербурга». Ініціатор подачі мирної петиції 1905 року, царю Миколі II, організатор січневого робітничого страйку і масової ходи робітників до царя з петицією, що закінчилася розстрілом робітників і масовими смертями («Кривава неділя», 1905) і поклала початок Революції 1905-1907 років. Після 9 січня 1905 року — діяч революційної еміграції, організатор Женевської міжпартійної конференції 1905 року, учасник невдалої підготовки збройного повстання в Санкт-Петербурзі за допомогою зброї з пароплава «Джон Графтон», засновник революційної організації «Всеросійський робітничий союз». Після повернення до Росії в жовтні-листопаді 1905 року — керівник відроджених «Зборів фабрично-заводських робітників м. Санкт-Петербурга», союзник графа Вітте, прихильник реформ, проголошених Маніфестом 17 жовтня 1905. Вбитий у березні 1906 року в Озерках групою терористів бойовиків-есерів на чолі із Пінхусом Рутенбергом за наказом Азефа Євно та Бориса Савінкова.
Життєпис
Ранні роки
Полтавщина Народився у с. Білики, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, в селянській сім'ї (за сімейними переказами, козацького походження). Батько Гапона, Аполлон Федорович, був заможним селянином, мав велику повагу односельців і протягом 35 років обирався писарем. Мати була простою неписьменною селянкою.
Дитинство Гапона пройшло у рідному селі, де він займався селянською працею та, допомагаючи батькам, пас овець, телят та свиней. У дитинстві Гапон був дуже релігійний і відрізнявся схильністю до містики; любив слухати розповіді про життя святих і мріяв, як вони, творити дива. Найбільше враження на нього справила розповідь про святого Іоанна Новгородського, якому вдалося осідлати диявола і з'їздити на ньому в Єрусалим. Гапон став мріяти про той день, коли і йому випаде нагода «зловити чорта». У віці 7 років був відданий у початкову школу, де виявив великі здібності до навчання. За порадою сільського священника батьки вирішили віддати сина на навчання до духовного училища. Успішно склавши вступний іспит, Гапон вступив до другого класу Полтавського духовного училища. В училищі відрізнявся допитливістю і був одним із найкращих учнів. Викладач училища Іван Трегубов, який був відомим толстовцем, давав Гапону заборонені твори Льва Толстого, які справили на нього великий вплив.
У 1894 році Гапон одружився з купецькою дочкою і за її порадою вирішив прийняти духовний сан. Про свій намір він розповів полтавському єпископу Іларіону, і той обіцяв йому заступатися, сказавши, що йому потрібні такі люди, як Гапон. У тому ж році Гапон був висвячений спочатку в диякони, а потім і в священники. За рішенням єпископа Іларіона отримав посаду священника у безприходній церкві Усіх Святих при полтавському цвинтарі. Як священник Гапон виявив неабиякий талант проповідника, і на його проповіді почало стікатися безліч народу. Намагаючись узгоджувати своє життя з християнським вченням, Гапон допомагав біднякам і погоджувався безоплатно здійснювати духовні послуги для бідних парафіян із сусідніх церков. У вільний від богослужінь час Гапон влаштовував співбесіди на релігійні теми, які збирали багато слухачів, хоча церква і була безприбутковою. Зростання популярності молодого священника призвело до його конфлікту зі священниками сусідніх парафій, які стали говорити, що він викрадає у них паству. Гапон, зі свого боку, звинувачував їх у фарисействі та лицемірстві.
Після закінчення духовного училища Гапон вступив до Полтавської духовної семінарії. Під час навчання в семінарії опинився під впливом іншого толстовця — Ісаака Фейнермана, що прийшов з Ясної Поляни. Продовжуючи навчання у семінарії, Гапон почав відкрито висловлювати толстовські ідеї, що призвело до конфлікту з семінарським начальством. Йому пригрозили позбавленням стипендії, у відповідь на що він заявив, що сам відмовляється від стипендії, і став підробляти приватними уроками. В 1893 успішно закінчив семінарію, проте через конфлікт з семінарським начальством не отримав диплому першого ступеня, що давав право на вступ до університету. Після закінчення семінарії влаштувався працювати у земській статистиці і продовжував підробляти приватними уроками. 1894—1898 — священник у полтавському храмі Всіх Святих.
Санкт-Петербург 1898 року від раптової хвороби померла молода дружина Гапона. Залишилося двоє маленьких дітей — Марія та Олексій. Ця подія стала поворотним моментом у житті Гапона. Щоб позбутися важких думок, він поїхав до Санкт-Петербурга вступати до духовної академії. Хоча диплом другого ступеня не давав йому права на вступ до академії, Гапон зумів заручитися підтримкою єпископа Іларіона, який перебував у дружніх стосунках з обер-прокурором Святійшого Синоду Костянтином Побєдоносцевим. Отримавши рекомендаційний лист від Іларіона, Гапон з'явився до Побєдоносцева і за його протекцією та протекцією товариша обер-прокурора — Володимира Саблера вступив на 1-й курс академії.
Проте навчання у духовній академії швидко розчарувало Гапона. У предметах, що викладалися, він бачив тільки мертву схоластику, яка не давала йому відповіді на питання про сенс життя. Втративши душевну рівновагу, Гапон закинув навчання і влітку 1899 поїхав поправляти здоров'я в Крим. У Криму він відвідував місцеві монастирі, роздумуючи, чи не піти йому в ченці, однак вирішив, що життя в монастирі несумісне зі служінням народу. Великий вплив на Гапона справило знайомство з художником Василем Верещагіним, який радив йому скинути рясу та працювати на благо народу, і ліберальним вірменським публіцистом Григорієм Джаншієвим.
Повернувшись до Санкт-Петербурга, Гапон почав брати участь у благодійних місіях, які займалися християнською проповіддю серед робітників. У цей час у Санкт-Петербурзі діяло Товариство релігійно-морального просвітництва, яке на той час очолював протоієрей Філософ Орнатський, і Гапону було запропоновано взяти участь у його роботі. У 1899 році Гапон почав виступати як проповідник у Церкві Милуючої Божої Матері в Галерній Гавані на Василівському острові. Старостою цієї церкви на той час був Володимир Саблер. Проповіді Гапона збирали безліч людей, і нерідко церква не вміщала всіх слухачів, число яких досягало 2000. Галерна Гавань була місцем проживання пітерських босяків, і Гапон нерідко проводив цілі дні, спілкуючись із мешканцями горьківського «дна». У своїх проповідях він виходив з тієї думки, що праця є основою і сенсом життя, і намагався пробудити в слухачах свідомість своєї людської гідності. Проте Гапон був задоволений своєї діяльністю проповідника. Зіткнувшись із бідняками, він став задаватися думкою, як реально допомогти цим людям повернутися до людського життя.
1900 року Гапон був призначений на посаду настоятеля сиротинця святої Ольги, а також законовчителя та священника притулку Синього Хреста. Ці притулки утримувалися на пожертвування людей вищого світу, і незабаром молодий священник набув популярності у петербурзьких придворних колах. За словами Гапона, особливий вплив він мав на придворних дам, які бачили в ньому мало не пророка, покликаного сповістити нові істини і розкрити таємне значення вчення Христа. Декілька разів Гапона запрошували служити на урочистих святах разом зі святим Іоанном Кронштадтським, який справив на нього сильне враження. Іншим разом Гапон служив літургію з ректором духовної академії, майбутнім патріархом Сергієм (Страгородським). Він також нерідко відвідував Релігійно-філософські збори, що проходили під головуванням Сергія в Петербурзі. Одночасно Гапон продовжував працювати серед пітерських робітників і бідняків, серед яких він незабаром набув великої популярності. Йому нерідко траплялося відстоювати бідну людину від різних несправедливостей, чим він викликав до себе неприхильність і ворожнечу з боку можновладців.
Влітку 1902 року через конфлікт із опікунською радою Гапон був усунений з посади настоятеля притулку Синього Хреста. У ході конфлікту, що загострився, Гапон налаштував свою численну паству проти опікунської ради. За свідченням товариша по службі, священника Михайла (Попова), вже тоді Гапон славився вмінням керувати натовпом. На адресу опікунів почали надходити погрози, а на вулиці в них стали кидати каміння. Ідучи з притулку, Гапон забрав із собою вихованку Олександру Уздальову, яку згодом зробив своєю громадянською дружиною (за канонами православної церкви, вдовий священник не має права на повторний шлюб). У тому ж році він був відрахований з 3-го курсу академії, причому причиною виключення була нездача перехідних іспитів. Голова опікунської ради Микола Анічков написав на Гапона донос до Охоронного відділення, і Гапон був викликаний туди на допит. Ця подія стала приводом для його знайомства з Департаментом поліції.
Восени 1902 року Гапон був відновлений у духовній академії з протекції митрополита Антонія (Вадковського), який надавав йому заступництво. Є відомості, що у відновленні Гапона в академії зіграв свою роль Департамент поліції. У 1903 році Гапон успішно закінчив академію, написавши дипломну роботу на тему «Сучасне становище приходу в православних церквах, грецькій та російській», і отримав посаду священника при тюремній церкві святого Михайла Чернігівського Міської пересильної в'язниці.
Політична кар'єра Восени 1902 Гапона познайомили з начальником Особливого відділу Департаменту поліції Сергієм Зубатовим, що займався створенням підконтрольних поліції робітничих спілок, і Гапону було запропоновано взяти участь у цій роботі. Мета Зубатова полягала в тому, щоб створенням легальних робітничих організацій паралізувати вплив на робітників революційної пропаганди. Зубатову вдалося створити успішно діючі організації в Москві, Мінську та Одесі, а в 1902 році він спробував перенести свій досвід у Петербург, де було засновано Товариство взаємного допомоги робітників механічного виробництва. Гапон був залучений до організації товариства як священник, популярний у середовищі робітників.
Запорукою успіху нової організації Гапон вважав принцип робочої самодіяльності, коли справа ведеться не чинами поліції, а гуртком робітників, що перейнялися свідомістю власних інтересів. Доповідь Гапона була співчутливо зустрінута у міністерстві внутрішніх справ, і 15 лютого 1904 року новий статут товариства був затверджений заступником міністра Петром Дурново.
Створення зборів робітників 30 серпня 1903 на Виборзькій стороні на гроші робітників була відкрита перша чайна-клуб, що стала центром нового товариства. Ставши на чолі організації, Гапон швидко вилучив із нього ставлеників Зубатова і призначив на всі відповідальні посади своїх людей. У лютому 1904 року міністерство внутрішніх справ затвердило написаний Гапоном статут профспілки, і незабаром вона була урочисто відкрита під назвою «Збори російських фабрично-заводських робітників м. Санкт-Петербурга». З травня 1904 року розпочалося відкриття нових відділів «Зборів» у різних частинах міста. Загалом до кінця року було відкрито 11 відділів. Відкриття відділів не було передбачено статутом, але Гапон досягав свого, діючи «нахабством»: наймав приміщення і запрошував на освячення градоначальника, після чого поліцейська влада вже не втручалася і видавала дозвіл. Так вдалося поширити діяльність Зборів по всьому Петербургу.
Влітку 1904 року Гапон, порушуючи статут, спробував поширити діяльність «Зборів» на інші міста. З цією метою він здійснив поїздку до Москви, Києва, Харкова та Полтави. У Москві та Києві Гапон відвідував місцеві зубатівські організації та в присутності робітників критикував їхню діяльність, ставлячи за приклад успіхи своєї робочої організації в Петербурзі. При цьому він переконував робітників відмовитися від зв'язків з адміністрацією та організуватися на засадах самодіяльності.