Енрі́ко Кару́зо (; 25 лютого 1873 — 2 серпня 1921) — італійський оперний співак, тенор.
Біографія Народився 25 лютого 1873 року в Неаполі.
Дебютував у Неаполі в 1895 році. Популярність прийшла до Карузо в 1897 році, коли він виконав в Палермо партію Енцо («Джоконда» Понк'єллі).
У 1900 вперше виступив на сцені міланського театру Ла Скала (Неморіно в «Любовному напої» Доніцетті).
У 1902 році дебютував у лондонському театрі Ковент-Гарден (Герцог у «Ріголетто» Верді). Найбільша слава пов'язана з нью-йоркським театром Метрополітен-опера, провідним солістом якого він був у 1903-1920.
Карузо багато записувався — одним з перших серед оперних співаків зафіксував основну частину свого репертуару на грамофонних платівках. Володів голосом неповторного тембру, в якому природне баритонове, оксамитове звучання нижнього і середнього регістрів поєднувалося з блискучими теноровими верхами. Завдяки винятковому володінню диханням, бездоганній інтонації і, головне, високій виконавській культурі став легендою вокального мистецтва ХХ століття, зразком для майбутніх поколінь оперних тенорів.
Карузо з рівним успіхом виконував партії ліричного і драматичного плану, переважно в операх Верді Джузеппе (Герцог, Манріко в «Трубадурі», Річард в «Балі-маскараді», Радамес в «Аїді») і композиторів-верістів (Каніо в «Блазнях» Леонкавалло Руджеро та інших.). Був першим виконавцем ролей Федеріко («Арлезіанка» Франческо Чілеа, 1897), Лоріса («Федора» Джордано, 1898), Джонсона («Дівчина із заходу» Джакомо Пуччіні, 1910). У концертному репертуарі Карузо основне місце займали неаполітанські пісні.
Помер вранці 2 серпня 1921 року в Неаполі у віці 48 років від гнійного плевриту.
Медіа
Див. також 37573 Енрікокарузо — астероїд, названий на честь співака. Соус Карузо — соус, названий на честь співака
Примітки
Бібліографія Ybarra, T. E. Caruso: The Man of Naples and the Voice of Gold. New-York: Harcourt, Brace and Company, 1953. 315 p. Caruso, Dorothy. Enrico Caruso: His Life and Death, with discography by Jack Caidin. Grant Press, 2007. 316 p. Freestone J. and H.J. Drummond: Enrico Caruso: his Recorded Legacy. London, 1955. Энрико Карузо на сцене и в жизни / Пер. с англ. П. П. Малькова; Общая редакция и послесловие М. П. Малькова М.: Аграф, 2002. 480 с. (Серия «Волшебная флейта») ISBN 5-7784-0206-6 1500 экз. М. Мальков. Достойный своего великого таланта /Энрико Карузо на сцене и в жизни: М.Аграф, 2002, стр.450-460. Жорж Кунеллі (Georges Cunelli). Тітта Руффо, Карузо і Шаляпін (пер. з англ. М.Малькова) — електр. изд. СПб. 2017 Джерело: Titta Ruffo. An Anthology. Edited by Andrew Farkas. Greenwood Press. London. England; pp. 63-68: G. Cunelli, Titta Ruffo, Caruso and Chaliapin.
Посилання Віра Павловська-Боровик. Спогади про Енріко Карузо Біографія Енріко Карузо