«Права людини» — це книга Томаса Пейна, яка вперше опублікована в 1791 році, вона містить 31 статтю, в якій стверджується, що народна політична революція можлива, якщо уряд не захищає природні права свого народу. Використовуючи ці пункти як основу, він захищає Французьку революцію від нападок Едмунда Берка у своїй праці «Роздуми про революцію у Франції» (1790)http://www.ushistory.org/paine/rights/index.htm.
Вперше опублікована у Великій Британії його в двох частинах у березні 1791 року та лютому 1792 року"Taking Liberties – Star Items – Paine's Rights of Man"..
Передумови [ред. | ред. код] Пейн був рішучим прихильником Французької революції, яка почалася в 1789 році; тому він відвідав Францію наступного року. Багато британських мислителів підтримували Французьку революцію, зокрема Річард Прайс, який започаткував суперечку щодо революції своєю проповіддю та памфлетом, проводячи сприятливі паралелі між Славетною революцією 1688 року та Французькою революцією. Консервативний інтелектуал Едмунд Берк відповів контрреволюційною статтею під назвою «Роздуми про революцію у Франції» (1790), яка була схвально прийнята землевласниками і продана тиражем 30 000 примірників. «Права людини» Пейна були надруковані лондонським видавцем Джозефом Джонсоном для публікації 21 лютого 1791 року, а потім відкликані через побоювання судового переслідуванняMark Philp, "Paine, Thomas (1737–1809)", Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004; online edn, May 2008 accessed 4 July 2012. Дж. С. Джордан втрутився та опублікував його 16 березня. Книга обсягом 90 000 слів вийшла 13 березня, на три тижні пізніше запланованого терміну. Було продано цілий мільйон примірників, і його «завзято читали реформатори, протестантські дисиденти, демократи, лондонські ремісники та кваліфіковані фабричні робітники нової промислової півночі»George Rudé, Revolutionary Europe: 1783–1815 (1964) p. 183. Вільям Ґодвін та Томас Голкрофт допомогли з виданням книгиButler 1984, pp. 107–108; Marshall 2008, p. 195; Thomas 2019, p. 14–15., Ґодвін заявив, що «насіння революції, яке вона містить, настільки сильне у своїй витривалості, що ніщо не може його подолати»Thomas, Richard Gough (2019). William Godwin: A Political Life. London: Pluto Press. ISBN 978-1-7868-0389-4. OCLC 1090781689..
Аргументи Пейн стверджує, що інтереси монарха і його народу єдині, і наполягає на тому, що Французьку революцію слід розуміти як таку, що атакує деспотичні принципи французької монархії, а не самого короля, і він бере Бастилію, головну в'язницю Парижа, як символ деспотизму, що був повалений.
Права людини походять від природи; таким чином, права не можуть бути надані через політичну хартію, тому що це означає, що права можуть бути юридично відкликані, а отже, були б привілеями:... Сказати, що хартія надає права - це перекручення термінів. Вона діє протилежним чином - забирає права. Права притаманні всім жителям; але хартії, анулюючи ці права у більшості, залишають право, шляхом виключення, в руках небагатьох ... Вони ... отже, є інструментами несправедливості ... Отже, факт повинен полягати в тому, що індивіди самі, кожен у своєму особистому і суверенному праві, уклали між собою договір про створення уряду: і це єдиний спосіб, за допомогою якого уряди мають право виникати, і єдиний принцип, на якому вони мають право існувати".
- Rights of Man, I, London, 1795, pp. 125–126, Rights of Man, II, London, 1795, p.13Єдиною метою уряду є захист людини та її невід'ємних, невідчужуваних прав; кожен суспільний інститут, який не приносить користі нації, є нелегітимним - особливо монархія та аристократія. Ідея книги походить з епохи Просвітництва і пов'язана з «Другим трактатом про правління» Джона Локка (хоча сам Пейн стверджував, що ніколи не читав цього твору)J. Fruchtman jr., The Political Philosophy of Thomas Paine, Baltimore, 2009, p. 5..
Більш повний розвиток ця позиція, здається, була розроблена однієї ночі у Франції після вечора, проведеного з Томасом Джефферсоном, і, можливо, Лафайєтом, обговорюючи памфлет консерватора з Філадельфії Джеймса Вільсона про запропоновану федеральну конституціюT. Paine – introd. ed. anot. M. Philp, Rights of Man, Common Sense, and Other Political Writings, Oxford – e.a., 1995, p. xviii..
Реформа англійського уряду «Права людини» пропонують практичні реформи англійського уряду, такі як писана конституція, створена національними зборами, за американським зразком; ліквідація аристократичних титулів, оскільки демократія несумісна з первородством, яке призводить до деспотизму сім'ї; національний бюджет без виділених військових витрат; нижчі податки для бідних і субсидована освіта для них; прогресивний прибутковий податок, спрямований проти заможних верств населення, щоб запобігти повторному виникненню спадкоємної аристократії.
Аристократія В принципі, «Права людини» виступають проти ідеї спадкового правління - віри в те, що диктаторське правління необхідне через корумповану, сутнісну природу людини. Хоча інші письменники кінця XVIII століття, такі як Джеймс Мюррей і майор Джон Картрайт, критикували надмірну роль аристократії в управлінні державою, Пейн, мабуть, був першим, хто виступив за ліквідацію титулів і спадкового правління. У «Роздумах про революцію у Франції» (1790) Едмунд Берк стверджує, що справжня соціальна стабільність виникає тоді, коли бідною більшістю нації керує меншість заможних аристократів, і що законне успадкування влади (багатства, релігії, управління) забезпечує належність політичної влади, яка є виключним надбанням елітного соціального класу нації - дворянства.
"Права людини" заперечує твердження Берка про притаманну дворянству спадкову мудрість; протиставляючи це твердження тому, що нація не має права формувати уряд для управління собою. Пейн заперечує визначення Берка про уряд як "витвір людської мудрості". Натомість Пейн стверджує, що уряд - це витвір людини, а з цього випливає, що спадкове правонаступництво і спадкові права на управління не можуть сформувати уряд - тому що мудрість управління не може бути успадкована.
Спадковість У контрреволюційних «Роздумах про Французьку революцію» Едмунда Берка легітимність аристократичного правління зводиться до парламентської резолюції 1688 року, яка проголосила Вільгельма і Марію Оранську - і їхніх спадкоємців - справжніми правителями Англії. Пейн висуває два аргументи проти цієї точки зору. По-перше, він стверджує, що "кожна епоха і покоління повинні мати таку ж свободу діяти за себе у всіх випадках, як і епоха і покоління, які їй передували". По-друге, Пейн стверджує, що інститут монархії слід історично відраховувати не від 1688 року, а від 1066 року, коли Вільгельм Нормандський силоміць нав'язав англійцям своє нормандське правління.
Інтелектуальний вплив Томаса Пейна відчутний у двох великих політичних революціях XVIII століття. Він присвятив «Права людини» Джорджу Вашингтону і маркізу де Лафайєту, визнаючи важливість американської та французької революцій.
Таким чином, Декларацію прав людини і громадянина (Déclaration des droits de l'Homme et du citoyen) можна сформулювати так: (1) Люди народжуються і завжди залишаються вільними і рівними у своїх правах. Громадянські відмінності, отже, можуть бути засновані лише на суспільній користі; (2) Метою всіх політичних об'єднань є збереження природних і невід'ємних прав людини; цими правами є свобода, власність, безпека і опір гнобленню; і (3) Нація, по суті, є джерелом будь-якого суверенітету; жодна людина, ані жодна група людей, не може мати права на будь-яку владу, якщо вона не є явно похідною від неї.
Ці положення схожі на концепцію самоочевидних істин, яку виражає Декларація незалежності США.
Добробут У заключних розділах «Права людини» Пейн розглядає становище бідних і викладає детальну пропозицію щодо соціального забезпечення, яка ґрунтується на перерозподілі державних витратSeaman, John W. "Thomas Paine: Ransom, Civil Peace and the Natural Right to Welfare." Journal of Research in Crime and Delinquency, Sage Publications, Inc, February 1988, doi:10.1177/0090591788016001007.. З самого початку Пейн стверджує, що всі громадяни мають невід'ємне право на добробут. На відміну від таких письменників, як Джеймс Берг, який прагнув обмежити допомогу лише тим, хто краще поводивсяChiu, Frances. The Routledge Guidebook to Paine's Rights of Man. Routledge, 2020. p. 231., Пейн заявляє, що добробут - це не благодійність, а безповоротне право"Thomas Paine on a Plan for a Welfare State." Population and Development Review, vol. 39, no. 2, 2013, pp. 325–332. JSTOR 41857598.. Розуміння Пейном добробуту, здається, слідує за його ідеєю політичного правління. Він зазначає: "Людина увійшла в суспільство не для того, щоб стати гіршою, ніж вона була раніше, і не для того, щоб мати менше прав, ніж вона мала раніше, а для того, щоб ці права були краще забезпечені"Paine, Thomas, and Mark Philp. Rights of Man, Common Sense, and Other Political Writings. Oxford University Press, 2008. p. 119. Як і в своїх попередніх роботах, Пейн підкреслює сумісність між індивідуальними правами та суспільним добробутом. Він палко стверджує, що каліцтво бідності підриває права людини, а отже, і легітимність уряду. Тож не дивно, що Пейн рішуче виступає проти англійських законів про бідних, які діяли в той час, і критикує їх, стверджуючи, що вони є вкрай неефективними та примітивними за своєю природою. Пейн критикує суспільні умови, запроваджені законами про бідних, кажучи: "Коли в країнах, які називаються цивілізованими, ми бачимо, як старі потрапляють до робітного дому, а молодь - на шибеницю, то, напевно, щось не так з державним устроєм"Paine, Thomas, and Mark Philp. Rights of Man, Common Sense, and Other Political Writings. Oxford University Press, 2008.. Він виступає за їх повне скасування, а натомість запровадження програми добробуту, яка б допомагала молодим, старим та знедоленим. Пропозиція Пейна щодо добробуту ґрунтується на освіті та податковій реформі; остання мала бути здійснена за допомогою прогресивних податків на майно. Пейн стверджує, що бідне населення складається здебільшого з дітей та людей похилого віку, які не можуть брати участь у робочій силі. Окрім людей похилого віку та дітей, Пейн також визнає, що є ще деякі інші категорії населення, які стають бідними через економічний тягар податків та дітей. Відповідно до свого переконання, що благодійність є природним правом, Пейн припускає, що лише республіканські або демократичні режими можуть ефективно здійснювати успішні програми добробуту. Хоча Пейн прямо не виправдовує і не заохочує повстання проти британської монархії і використовує досить стриману риторику порівняно з іншими своїми суперечливими творами, революційні течії проходять під поверхнею тексту.