Рабство в Аль-Андалусі — явище, поширене на всій території Аль-Андалусу, тобто на більшій частині Піренейського півострова (сучасні Іспанія та Португалія) між VIII та XV століттями. Воно включає періоди Кордовського емірату (756—929), Кордовського халіфату (929—1031), Тайфів (XI століття), правління Альморавідів (1085—1145), правління Альмохадів (1147—1238) та Гранадського емірату (1232—1492).
Рабство в Аль-Андалусі регулювалося відповідно до ісламського права. Іноземці-немусульмани розглядалися як законні об'єкти поневолення. Оскільки Аль-Андалус знаходився в зоні релігійного прикордоння, він мав необхідні умови для того, щоб стати центром работоргівлі між християнською і язичницькою Європою та мусульманським Близьким Сходом.
Рабів переправляли до Аль-Андалусу кількома різними маршрутами. Багатовікова реконкіста між мусульманською та християнською Іберією призвела до того, що під час постійних воєн і набігів работоргівців через іберійські кордони було захоплено багато християнських рабів. Християнська Європа вивозила європейців-язичників як рабів до Аль-Андалусу через Празьку работоргівлю через християнську Францію. Вікінги-язичники вивозили християнських рабів, захоплених у християнській Європі, до мусульман Аль-Андалусу. Мусульманські пірати-сарацини захоплювали і продавали європейців-християн, захоплених під час невільницьких рейдів уздовж берегів Середземного моря. Африканські раби потрапляли до Аль-Андалусу з півдня через пустелю Сахару в рамках транссахарської работоргівлі.
Рабів в Аль-Андалусі використовували так само, як і в інших мусульманських державах. Рабинь експлуатували переважно як домашню прислугу, повій та наложниць приватних гаремів (секс-рабинь). Рабів-чоловіків використовували для виконання різних завдань, але в першу чергу вони поділялися на євнухів, яким доручали престижні завдання, чорноробів і рабів-солдатів. Аль-Андалус функціонував як місце призначення, так і місце транзиту работоргівлі європейськими рабами з півночі до решти мусульманського світу на півдні та сході.
Передісторія Рабство існувало як у мусульманському Аль-Андалусі, так і в християнських королівствах, і по обидва боки релігійного кордону дотримувалися звичаю не поневолювати людей своєї релігії. Отже, мусульмани були поневолені на християнських землях, тоді як християни та інші немусульмани були поневолені в Аль-Андалусі.
Маври імпортували білих християнських рабів з VIII століття до кінця Реконкісти наприкінці XV століття. Європейських рабів експортували з християнської частини Іспанії, а також зі Східної Європи. Їх називали сакаліба. Рабство сакаліба в Аль-Андалусі було особливо поширеним у Кордовському халіфаті, де білі рабині становили значну частину рабинь-наложниць королівського гарему, а білі раби-чоловіки становили більшість адміністративного персоналу в судах і палацах.Fernandez-Morera 2016 pp. 163–164
Работоргівля Аль-Андалус, територія Піренейського півострова, що перебувала під мусульманським контролем (711—1492), імпортувала велику кількість рабів на свій внутрішній ринок, а також слугувала перевалочним пунктом для мусульманських та єврейських купців, які продавали рабів решті ісламського світу.Olivia Remie Constable (1996). Trade and Traders in Muslim Spain: The Commercial Realignment of the Iberian Peninsula, 900—1500. Cambridge University Press. pp. 203—204.
Ранньою економічною опорою ісламської імперії в Іберії (Аль-Андалус) у VIII столітті була работоргівля. Через те, що за ісламським правом манумісія є формою благочестя, рабство в мусульманській Іспанії не могло підтримувати той самий рівень самовідтворення, що й у суспільствах зі старішим рабським населенням. Тому Аль-Андалус покладався на торговельні системи як на зовнішній засіб поповнення запасів поневолених людей.Fynn-Paul, p. 26.
Ісламський закон забороняв мусульманам поневолювати інших мусульман, тому на ісламській території існував великий ринок немусульманських рабів. Вікінги продавали як християнських, так і язичницьких європейських бранців мусульманам, які називали їх сакаліба; ці раби, ймовірно, були як слов'янами-язичниками, так і фінами, балтійськими східноєвропейцямиKorpela, J. (2018). Slaves from the North: Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Nederländerna: Brill. p. 33-35 та християнами Західної ЄвропиThe slave trade of European women to the Middle East and Asia from antiquity to the ninth century. by Kathryn Ann Hain. Department of History The University of Utah. December 2016. Copyright © Kathryn Ann Hain 2016. All Rights Reserved. https://collections.lib.utah.edu/ark:/87278/s6616pp7 . p. 256—257. Формуючи відносини між Омейядами, Хариджитами та Аббасидами, потік людей, що стали жертвами торгівлі людьми, з основних шляхів Сахари до Аль-АндалусуGaiser, A. (2014) "Slaves and Silver across the Strait of Gibraltar: Politics and Trade between Umayyad Iberia and Khārijite North Africa" in Liang, Y.G. et al. (eds.) Spanning the Strait: Studies in Unity in the Western Mediterranean, Leiden: Brill, pp. 42. слугував дуже прибутковою торговельною конфігурацією.
Археологічні докази торгівлі людьми та поширення ранньої торгівлі в цьому випадку слідують за нумізматикою та матеріальністю тексту.Gaiser, A. (2014) "Slaves and Silver across the Strait of Gibraltar: Politics and Trade between Umayyad Iberia and Khārijite North Africa" in Liang, Y.G. et al. (eds.) Spanning the Strait: Studies in Unity in the Western Mediterranean, Leiden: Brill, pp. 44. Ця грошова структура постійного припливу золота виявилася постулатом у розвитку ісламської торгівлі.Gutierrez, J. and Valor, M. (2014) "Trade, Transport and Travel" in Valor, M. and Gutierrez, A. (eds.) The Archaeology of Medieval Spain 1100–1500, Sheffield: Equinox, pp. 124. У цьому відношенні работоргівля перевершила і була найбільш комерційно успішним підприємством для максимізації капіталу.Gaiser, A. (2014) "Slaves and Silver across the Strait of Gibraltar: Politics and Trade between Umayyad Iberia and Khārijite North Africa" in Liang, Y.G. et al. (eds.) Spanning the Strait: Studies in Unity in the Western Mediterranean, Leiden: Brill, pp. 45. Ця значна зміна у формі нумізматики слугує зміною парадигми від попереднього вестготського економічного устрою. Крім того, вона демонструє глибокі зміни від одного регіонального утворення до іншого, пряме переміщення людей і чистої монети з однієї релігійно схожої напівавтономної провінції до іншої.
Завоювання Альмохадів Альмохади порушили ісламський закон, взявши в рабство мусульманських жінок і дітей під час завоювання емірату Альморавідів у ХІІ столітті. Ісламський закон дозволяв мусульманам брати в рабство немусульман, але не мусульман. Однак Альмохади визначали мусульман, які не були послідовниками альмохадизму, як невіруючих (такфір), і тому вважали їх законним об'єктом поневолення.Concubines and Courtesans: Women and Slavery in Islamic History. (2017). Storbritannien: Oxford University Press. p153
У той час як дорослих чоловіків вбивали, жінок і дітей брали в полон і продавали як рабів, і навіть тримали як наложниць, що зазвичай дозволялося лише щодо немусульманських жінок. Коли Абд аль-Мумін взяв фортецю Дай, в полон потрапили дві жінки, які стали його наложницями, одна з яких стала матір'ю його сина Абу Саїда Усмана.Concubines and Courtesans: Women and Slavery in Islamic History. (2017). Storbritannien: Oxford University Press. p146
Коли Тлемсен захопила армія Альмохада, Ібн аль-Атір заявив, що «дітей і жінок забрали в полон….. Тих, кого не вбили, продали за мінімальними цінами».Concubines and Courtesans: Women and Slavery in Islamic History. (2017). Storbritannien: Oxford University Press. p150 Коли столиця Марракеш була завойована в 1147 році, аль-Байдак описав, як «все, що було в місті, було забрано до скарбниці. Жінок продали, і все [вся здобич завоювання] повернулося до скарбниці», а Ібн Сахіб ас-Сала, що «[Абд аль-Му'мін] роздав будинки [марракешців] [Альмохадам]. Сім'ї Марракеша були продані, а їхні діти продані в рабство».Concubines and Courtesans: Women and Slavery in Islamic History. (2017). Storbritannien: Oxford University Press. p150-53
Однак поневолення мусульманських військовополонених незабаром припинилося, оскільки під час завоювань Алмохада мусульмани заявили, що вони повинні швидко прийняти алмохадистську версію ісламу, щоб уникнути поневолення.
Празька работоргівля
Празький невільничий ринок був одним із шляхів для рабів сакаліба до Аль-Андалуса. Подібно до Аль-Андалусу, Чеське князівство було державою в релігійній прикордонній зоні, у випадку Богемії, яка межувала з язичницькими слов'янськими землями на півночі, сході та південному сході.
Арабський Кордовський халіфат називав ліси Центральної та Східної Європи, які стали функціонувати як джерело постачання рабів, Білад ас-Сакаліба («земля рабів»).Rollason, D. (2018). Early Medieval Europe 300–1050: A Guide for Studying and Teaching. Storbritannien: Taylor & Francis. Богемія була в ідеальному становищі, щоб стати джерелом постачання язичницьких рабів сакаліба до Аль-Андалусу. Рабів купували під час набігів на язичницькі слов'янські землі на північ від Праги.
Празька работоргівля адаптувалася до ринку Аль-Андалусу, при цьому жінок вимагали для сексуального рабства, а чоловіків — для військового рабства або як євнухів. Рабів-чоловіків, відібраних для продажу як євнухів, кастрували у Вердені.Korpela, J. (2018). Slaves from the North: Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Nederländerna: Brill. p. 36
Традиційно кажуть, що работорговці, які купували рабів у Празі та перевозили їх на невільничий ринок Аль-Андалуса, були переважно єврейськими раданітами.Korpela, J. (2018). Slaves from the North: Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Nederländerna: Brill. p. 92 Невідомо, наскільки домінували єврейські купці, але єврейські работорговці мали перевагу перед своїми неєврейськими колегами, оскільки вони могли пересуватися християнськими та мусульманськими землями, що не завжди вдавалося християнським і мусульманським купцям, і діяти як посередники між християнськими та мусульманськими комерційними ринками. Хоча християнам не дозволялося поневолювати християн, а мусульманам не дозволялося поневолювати мусульман, євреї могли продавати християнських рабів мусульманським покупцям і мусульманських рабів християнським покупцям, а також язичницьких рабів і тим, і іншим. Так само і християнам, і мусульманам було заборонено проводити кастрацію, але для євреїв такої заборони не існувало, що давало їм змогу задовольняти попит на євнухів у мусульманському світі.
Рабів везли до Аль-Андалусу через Францію. Хоча церква заперечувала продаж християнських рабів мусульманам, продаж язичників мусульманам не зустрічав такої опозиції. В Аль-Андалусі білі європейські раби вважалися предметом розкоші. Там їх можна було продати за 1000 динарів, що було значною ціною.Korpela, J. (2018). Slaves from the North: Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Nederländerna: Brill. p. 37 Раби не завжди призначалися для ринку Аль-Андалусу; подібно до Богемії в Європі, Аль-Андалус був релігійним прикордонням мусульманського світу, і звідти рабів сакаліба вивозили далі до мусульманського світу на Близькому Сході.
Работоргівля сакалібами з Праги до Аль-Андалусу через Францію припинилася в ХІ столітті, коли слов'яни-язичники з кінця Х століття поступово почали приймати християнство, що заборонило християнській Богемії продавати їх у рабство до мусульманського Аль-Андалусу.
Набіги работорговців на християнську Іберію