Рабство у Візантійській імперії — система суспільних та економічних відносин, за якої людина (раб) вважалася власністю іншої особи, держави чи установи та була позбавлена особистої свободи. У Візантії, як спадкоємиці Римської імперії, рабство збереглося з античних часів, проте зазнало значних змін під впливом християнства, римського права та соціально-економічних трансформацій.
Закони поступово зменшували владу рабовласників і покращували права рабів, обмежуючи право господаря знущатися над рабами, займатися проституцією, викривати та вбивати їх.Lenski, N. (2021). Slavery in the Byzantine Empire. In C. Perry, D. Eltis, S. Engerman, & D. Richardson (Eds.), The Cambridge World History of Slavery (The Cambridge World History of Slavery, pp. 453-481). Cambridge: Cambridge University Press. Рабство стало рідкістю після першої половини VII століття.Aleksandr Petrovich Kazhdan et al., "Change in Byzantine Culture in the Eleventh and Twelfth Centuries", University of California Press, 1985, p. 10 З XI століття напівфеодальні відносини значною мірою замінили рабство.Clarence-Smith, "Islam and the Abolition of Slavery", 228.
Під впливом християнства погляди на рабство змінилися: до X століття рабів розглядали як потенційних громадян (раб як підданий), а не як майно чи рухоме майно (раб як об'єкт).Youval Rotman, "Byzantine Slavery and the Mediterranean World", transl. by Jane Marie Todd, Cambridge, Massachusetts – London, Harvard University Press 2009. Book presentation in a) Nikolaos Linardos (University of Athens), Mediterranean Chronicle 1 (2011) pp. 281, 282, b) Alice Rio, American Historical Review, Vol. 115, Issue 5, 2010, pp. 1513–1514 Рабство також розглядалося як «зло, що суперечить природі, створене людським егоїзмом», хоча воно залишалося законним.Clarence-Smith. W. G. Religions and the abolition of slavery - a comparative approach. https://www.lse.ac.uk/Economic-History/Assets/Documents/Research/GEHN/GEHNConferences/conf10/Conf10-ClarenceSmith.pdf У Візантійській імперії рабство ніколи не було скасовано, але протягом століть поступово зменшувалося; досягнувши свого піку в X столітті, воно потім перейшло в кріпацтво в сільській місцевості та залишалося лише незначним міським явищем до XIII століття.
Работоргівля Інформація про візантійську работоргівлю до ХІІІ століття є фрагментарною, коли її перейняли генуезькі та венеційські купці, які в ХІІІ столітті заснували колонії в Криму,Roşu, Felicia (2021). Slavery in the Black Sea Region, c.900–1900 – Forms of Unfreedom at the Intersection Between Christianity and Islam. Studies in Global Slavery, Volume: 11. Brill. p. 20 започаткувавши генуезьку та венеційську работоргівлю.
Протягом раннього Середньовіччя до XI століття Чорне море було одним із двох напрямків работоргівлі на торговому шляху вікінгів через Волгу, яким люди вивозилися в рабство до Аббасидського халіфату на Близькому Сході через Каспійське море, работоргівлю Саманідів та Іран; а також до Візантійської імперії та Середземномор'я через Дніпро та Чорне море.
У Середньовіччі невільничі ринки були організовані вздовж релігійних кордонів. Християнських рабів не можна було продавати на християнських невільничих ринках, а мусульманських не можна було продавати на мусульманських невільничих ринках. Работоргівля пристосувалася до цього, і в результаті стали високо цінуватися язичники, яких можна було продавати як християнам, так і мусульманам. Найпопулярнішими об'єктами рабства як у Візантійській імперії, так і в ісламському арабському світі в ранньому середньовіччі стали язичники зі Східної та Північної Європи, де після поневолення їх змушували навертатися до християнства чи ісламу.Pargas & Schiel, Damian A.; Juliane (2023). The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. Tyskland: Springer International Publishing. p. 131
Джерела рабів Основним джерелом рабів були військовополонені, з яких можна було отримати великий прибуток. У «Синопсисі історій» згадується, що після битви при Адрассі багатьох військовополонених було відправлено до Константинополя. Їх було так багато, що вони заповнили всі маєтки та сільські райони. Більшість домашньої прислуги у великих візантійських будинках були рабами і їх було дуже багато. Даніела з Патр, заможна вдова у IX столітті, подарувала імператору Василію I 3000 рабів.Marcus Louis Rautman, Daily Life in the Byzantine Empire, (Greenwood Publishing, 2006), 22. Кажуть, що євнух Василій Лакапін, Паракімомен за часів правління Василія II, володів 3000 рабами та челяді.Trade and Industry, F.H. Marshall, Illustrated Encyclopedia of World History, Vol. 4, ed. JA Hammerton, (Mittal Publications), p. 2629. Деякі раби обробляли земельні володіння своїх господарів, які занепали в пізніші епохи.
Середньовічний арабський історик підрахував, що після візантійського відвоювання Криту у мусульман було взято в рабство 200 000 жінок і дітей. Проте батьки, які жили у Візантійській імперії, були змушені продавати своїх дітей, щоб сплатити борги, чому візантійські закони безуспішно намагалися запобігти. Після X століття основним джерелом рабів часто були слов'яни та булгари, що було результатом кампаній на Балканах та землях на північ від Чорного моря. На східному узбережжі Адріатики багатьох слов'янських рабів експортували до інших частин Європи (через балканську работоргівлю). Раби були одним з основних товарів, яким торгували руські (часто варязькі) торговці під час свого щорічного візиту до Константинополя через чорноморську работоргівлю. Давньогрецьке слово «δοῦλος» (doulos) отримало синонім у слові «σκλάβος» (sklavos), можливо, похідному від того ж кореня, що й «слов'янин».
Угорщина Работоргівля з Балкан була спрямована переважно на балканську работоргівлю в Адріатичному, а не в Чорному морі. Однак у IX столітті угорські мадяри регулярно здійснювали рабовласницькі набіги на слов'ян і продавали своїх полонених візантійським работорговцям у чорноморському порту Керч в обмін на парчу, вовну та інші вироби.Pargas & Schiel, Damian A.; Juliane (2023). The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. Tyskland: Springer International Publishing. p. 161
Ахмад ібн Рустах, перський мандрівник X століття, згадує це так:
Работоргівля варягів та вікінгів Так звана сакаліба — термін, яким на ісламському Близькому Сході називали білих рабів (яких часто привозили варяги), на практиці навряд чи означає виключно слов'янську етнічну приналежність, оскільки багато жертв работоргівлі сакалібами варягів насправді були представниками інших етносів, таких як балтійські та фінно-угорські народи.Pargas & Schiel, Damian A.; Juliane (2023). The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. Tyskland: Springer International Publishing. p. 126The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. (2023). Tyskland: Springer International Publishing. p. 126
Так звана сакаліба — термін, яким на ісламському Близькому Сході називали білих рабів (яких часто привозили варяги), на практиці навряд чи означає виключно слов'янську етнічну приналежність, оскільки багато жертв работоргівлі сакалібами варягів насправді були представниками інших етносів, таких як балтійські та фінно-угорські народи.Korpela, Jukka Jari (2018). Slaves from the North – Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Studies in Global Slavery, Band: 5. Nederländerna: Brill. p. 242
Вікінги також захоплювали рабів під час набігів з усієї Західної Європи, від Британських островів до Франції та Іспанії. Людей, захоплених вікінгами в християнській Західній Європі, спочатку везли до Скандинавії, а звідти переправляли на південний схід, через язичницьку Східну Європу, до Чорного моря.
Людей, захоплених у полон під час набігів вікінгів у Західній Європі, могли продати до мавританської Іспанії через дублінську работоргівлю або перевезти до Хедебю чи Бренне, а звідти Волзьким торговим шляхом до Поволжжя, де рабів та хутра продавали мусульманським купцям в обмін на арабські срібні дирхеми та шовк, які були знайдені в Бірці, Воліні та Дубліні.The New Cambridge Medieval History: Volume 3, C.900-c.1024. (1995). Storbritannien: Cambridge University Press. p. 91 Спочатку цей торговий шлях між Європою та Аббасидським халіфатом проходив через Хозарський каганат,The World of the Khazars: New Perspectives. Selected Papers from the Jerusalem 1999 International Khazar Colloquium. (2007). Nederländerna: Brill. p. 232 але з початку X століття він проходив через Волзьку Болгарію, а звідти караваном до Хорезма, на ринок рабів Саманідів у Центральній Азії та, нарешті, через Іран до Аббасидського халіфату.The New Cambridge Medieval History: Volume 3, C.900-c.1024. (1995). Storbritannien: Cambridge University Press. p. 504
Архиєпископ Бременський Римберт (пом. 888 р.) повідомляв, що був свідком «великого натовпу захоплених християн, яких вели» у данському порту вікінгів Хедебю, серед них була жінка, яка співала псалми, щоб назвати себе християнською монахинею, і яку єпископ зміг звільнити, обмінявши свого коня на її свободу.The slave trade of European women to the Middle East and Asia from antiquity to the ninth century. by Kathryn Ann Hain. Department of History The University of Utah. December 2016. Copyright © Kathryn Ann Hain 2016. All Rights Reserved. https://collections.lib.utah.edu/ark:/87278/s6616pp7 . p. 244-246
До IX століття вікінги та варяги перевозили рабів з Балтійського моря на півночі або Північного моря на заході через річки Вісла або Дунай на південний схід через Європу до Чорного моря.Korpela, Jukka Jari (2018). Slaves from the North – Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Studies in Global Slavery, Band: 5. Nederländerna: Brill. p. 35 У IX столітті шлях невільників вікінгів було перенаправлено, і до XI століття вікінги перевозили рабів з Балтійського моря через Ладогу, Новгород та річку Мсту до Чорного моря (та Візантійської імперії) або до Каспійського моря (та Близького Сходу) Волзьким торговим шляхом.
Работоргівля вікінгів припинилася в ХІ столітті, коли Данія, Норвегія та Швеція самі стали християнами і тому більше не могли торгувати християнськими рабами.
Балтія, Швеція та Фінляндія Оскільки християнство та іслам забороняли поневолення одновірців, але вважали язичників законною здобиччю для рабства, язичники Північно-Східної Європи стали бажаною метою работоргівців після християнізації більшої частини Європи до XII століття. Протягом XII та XIII століть язичницькі народи литовців, латишів, естонців, лівів та латгалів здійснювали взаємні набіги, а також нападали на Інгерманландію та Новгород, продаючи захоплених військовополонених на південь для работоргівлі в Чорноморському регіоні.Korpela, Jukka Jari (2018). Slaves from the North – Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Studies in Global Slavery, Band: 5. Nederländerna: Brill. p. 38
Християни Русі також здійснювали набіги на язичницькі естонські племена з метою їх продажу в рабство, оскільки естонці, будучи язичниками, вважалися законною здобиччю.
Після прийняття християнства скандинавськими вікінгами та припинення їхніх набігів у XI столітті, їхнє місце зайняли язичницькі пірати з Балтії. У пошуках рабів вони здійснювали напади на узбережжя Балтійського моря, зокрема на території сучасних християнських Швеції та Фінляндії.Korpela, Jukka Jari (2018). Slaves from the North – Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Studies in Global Slavery, Band: 5. Nederländerna: Brill. p. 39 Базою балтійських піратів, які були відомі продажем полоненок для работоргівлі, став острів Сааремаа.Korpela, Jukka Jari (2018). Slaves from the North – Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Studies in Global Slavery, Band: 5. Nederländerna: Brill. p. 38-41 Так, 1226 року язичницькі балтійські пірати з острова Сааремаа здійснили набіг на вже християнську Швецію з метою захоплення рабів. Внаслідок цього нападу було викрадено багато шведських жінок та дівчат для подальшого продажу в неволю.