Операція «Палац спорту» (), або операція «Північне море» ()  — бойовий рейд німецьких військово-морських сил, що відбувся між 6 і 13 березня 1942 року з наміром атаки двох арктичних конвоїв союзників, коли вони проходили через Норвезьке море, за часи Другої світової війни. В операції брали участь лінкор «Тірпіц», три есмінці та вісім підводних човнів. Німецькі кораблі не змогли знайти жоден з конвоїв, але потопили радянське торгове судно, яке йшло самостійно. Союзники спробували перехопити німецькі сили, також безуспішно.

Ця операція була першим великим нападом гітлерівського флоту на арктичні конвої, що прямували до та з Радянського Союзу, і в ньому застосовувалися військові кораблі, перекинуті до окупованої Норвегії на початку 1942 року. «Тірпіц» та його ескорт вирушили у рейд 6 березня. Союзники дізналися про це з розшифрованих перехоплених німецьких радіосигналів і британський Домашній Флот спробував знайти та знищити німецькі сили. Ці розвідувальні дані також були використані для зміни маршруту конвоїв, щоб уникнути атаки «Тірпіца». Британці виявили німецький лінкор вранці 9 березня, коли він уже повертався до Норвегії. Атака на «Тірпіц» торпедоносцями, що злітали з авіаносця «Вікторіос», зазнала невдачі, і два британські літаки були збиті. Німецькі кораблі повернулися на свою базу 13 березня.

Британці були розчаровані своєю неспроможністю пошкодити або потопити «Тірпіц». Це пояснювалося недоліками літаків та використаної тактики. Вони вважали, що лінкор становить значну загрозу для конвоїв, що змусило їх виділяти потужні сили для ескорту транспортних суден. Німецьке Крігсмаріне було засмучено тим, наскільки близько «Тірпіц» виявився на краю катастрофи, і вирішили використовувати його набагато обережніше. Лише в червні 1942 року лінкор був відправлений на перехоплення конвою PQ 17 і був відкликаний перед атакою на нього через загрозу втрати. Найпотужніший німецький лінкор зазнав багато атак на своїх якірних стоянках у Норвегії та нарешті був потоплений у листопаді 1944 року.

Історія

Передумови На початку 1941 року Крігсмаріне здійснили два рейди лінкорів проти конвоїв союзників в Атлантичному океані. У січні — березні 1941 року лінкори «Гнайзенау» та «Шарнгорст» провели операцію «Берлін». Під час цього рейду вони вийшли з Німеччини, атакували судна союзників і повернулися до окупованої Франції. Другий рейд, операція «Рейнюбунг», була проведена в травні, в ньому брали участь лінкор «Бісмарк» та важкий крейсер «Принц Ойген». 24 травня німецькі кораблі знищили британський лінійний крейсер «Худ», але «Бісмарк» був пошкоджений торпедоносцями «Сордфіш» з британського авіаносця «Арк Роял» і затонув 27 травня після бомбардування кількома британськими лінкорами Домашнього Флоту. Адмірал сер Джон Тові був головнокомандувачем цього флоту і керував ним з лінкора «Кінг Джордж V» в ході битви. Після втрати «Бісмарка» німецькі Крігсмаріне залишилися з єдиним повноцінним лінкором «Тірпіц» у строю. На той час його екіпаж все ще проходив навчання.

Після вторгнення нацистської Німеччини до Радянського Союзу 22 червня 1941 року союзники почали відправляти конвої з припасами через Норвезьке море та Північний Льодовитий океан до портів на півночі Росії. Арктичні конвої, відправлені протягом 1941 та на початку 1942 року, зустріли легкий опір, і до березня 1942 року лише одне торгове судно союзників та есмінець «Матабеле» були потоплені внаслідок атак німецьких підводних човнів. Суворі погодні умови, зокрема екстремальний холод, бурхливе море та шторми, ускладнювали повітряні та морські операції в цьому районі для всіх учасників змагань.

У грудні 1941 року німці почали перекидати значні військово-морські та повітряні сили до північної Норвегії, яку вони окупували весною 1940 року. Сили, відправлені до Норвегії, призначалися для атак на арктичні конвої, а також для захисту території від ймовірного вторгнення. У цей час німецький диктатор Адольф Гітлер помилково вважав, що союзники мають намір вторгнутися до Норвегії. 12 січня 1942 року Гітлер наказав перекинути «Тірпіц» з Німеччини до Тронгейма в Норвегії. Лінкор та два есмінці супроводу вийшли з Вільгельмсгафена в Німеччині 14 січня та прибули до Тронгейма 16 січня. «Тірпіц» під командуванням капітана-цур-зее Карла Топпа став основним елементом бойової групи після прибуття інших німецьких військових кораблів у цей район.

17 січня союзники дізналися про прибуття «Тірпіца» до Тронгейма завдяки розвідувальним даним «Ультра», отриманих шляхом розшифровки перехоплених німецьких радіосигналів. Британські розвідувальні літаки виявили лінкор там 23 січня, і над районом Тронгейма здійснювалися регулярні вильоти для спостереження за ним. Через загрозу, яку «Тірпіц» становив для конвоїв союзників в Атлантичному океані та Норвезькому морі, 25 січня прем'єр-міністр Вінстон Черчилль наказав, що «знищення або навіть пошкодження цього корабля є найбільшою подією на морі на даний момент. Жодна інша ціль не зрівняється з цим». У ніч з 29 на 30 січня Королівські ПС відправили 16 важких бомбардувальників для атаки на «Тірпіц», що перебував на якірній стоянці, але жодних пошкоджень не було завдано. У лютому 217-й ескадрильї було наказано підготуватися до односторонньої місії проти лінкора. Це включало б атаку літаків «Брістоль Бофорт», а потім десантування екіпажів на парашутах над нейтральною Швецією або безпосередньо в море. Спроба рейду не була здійснена і 217-та ескадрилья повернулася до звичайного виконання обов'язків у середині березня 1942 року.

19 лютого розвідка союзників дізналася, що «Тірпіц» проходить навчання в Тронгейм-фіорді й готується до бойового виходу. Того ж дня Тові відплив з більшою частиною Домашнього флоту, щоб або здійснити рейд на норвезький порт Тромсе, або атакувати «Тірпіц», якщо той вийде в море. Він скасував рейд на Тромсе після того, як Адміралтейство передало розвідувальні дані про те, що інша група німецьких кораблів перекидається до Тронгейма; це були важкі крейсери «Адмірал Шеєр» і «Принц Ойген» з трьома есмінцями підтримки. Авіаносець «Вікторіос» у супроводі важкого крейсера «Бервік» і чотирьох есмінців був спрямований для атаки на ці кораблі, а чотири підводні човни зайняли позиції поблизу Тронгейма. Але, через погану погоду авіаносна авіація «Вікторіоса» не змогла виявити німецькі сили, хоча 23 лютого британський підводний човен «Трайдент» торпедував і сильно пошкодив «Принц Ойген» біля входу в Тронгейм-фіорд. «Адмірал Шеєр» залишився неушкодженим і став на якір поблизу «Тірпіца». Віце-адмірал Отто Ціліакс прийняв командування цією бойовою корабельною групою та використовував «Тірпіц» як свій флагман.

Союзні арктичні конвої 1 березня 1942 року два арктичні конвої одночасно вирушили в море. PQ 12 залишив ісландські береги, прямуючи до Радянського Союзу, а конвой QP 8 вирушив з Мурманського порту на півночі Росії, щоб повернути кораблі в Атлантику. PQ 12 складався з 17 торговельних суден і супроводжувався важким крейсером, 2 есмінцями та кількома озброєними норвезькими китобоями. QP 8 складався з 15 торговельних суден і мав слабкий ескорт з 2 корветів і 2 тральщиків. Через присутність німецького сильного корабельного угруповання в Тронгеймі, командувач Домашнього флоту виділив потужні сили дальнього прикриття для арктичних конвоїв; це було вперше, коли це було зроблено. Британці також посилили повітряне патрулювання району Тронгейма та Норвезького моря в цілому для спостереження за переміщенням німецьких військово-морських сил. Тові попросив, щоб конвої пливли одночасно, щоб Флоту країни було легше захистити їх під час проходження через води між Ян-Майєн і Ведмежим островами, де вони будуть піддаватися найбільшому ризику нападу німецьких надводних кораблів.

3 березня сили, що складалися з лінкора «Дюк оф Йорк», лінійного крейсера «Рінаун» і шести есмінців, під командуванням віцеадмірала Альбана Куртейса вирушили з Ісландії на супроводження конвоїв. Тові на борту лінкора «Кінг Джордж V» залишався на головній базі флоту в Скапа-Флоу в готовності рештою сил флоту перехопити «Тірпіц», якщо той спробує прорватися в Атлантику. Втім, Адміралтейство не погодилося з таким планом і наказало Тові вийти в море, щоб усі сили Домашнього флоту могли виступити проти Тірпіца, якщо він вийде у відкритий океан. Невдовзі після отримання такого наказу адмірал Тові відплив разом із «Кінг Джордж V», «Вікторіусом», «Бервіком» і шістьма есмінцями. Обидві частини флоту зустрілися східніше Ян-Майєна 6 березня. Тові отримав наказ віддавати перевагу захисту конвоїв, а не знищенню «Тірпіца». Він був незадоволений цим і вважав потоплення ворожого лінкора «незрівнянно більш важливим для ведення війни, ніж безпека будь-якого конвою». Сили під командуванням Тові були значно потужнішими, ніж ті, які були в розпорядженні Ціліакса.

Близько полудня 5 березня екіпаж німецького морського патрульного літака Fw 200 «Кондор» виявив конвой PQ 12 біля Ян-Маєна. Командувач німецької військово-морської групи «Північ» генерал-адмірал Рольф Карльс попросив дозволу атакувати конвой силами Ціліакса. Після консультації з Гітлером Редер віддав наказ на проведення рейду. У наказі Редера для Ціліакса було зазначено, що він повинен уникати військово-морських сил союзників, наскільки це можливо, і атакувати конвої лише в тому випадку, якщо вони захищені рівними або меншими силами, ніж його власні. Історики зазвичай називають цей рейд операцією «Палац спорту», але Ціліакс і його штаб назвали її операцією «Нордмеер».

Ціліакс знав, що два конвої союзників були в морі. Хоча він вірив, що їх захищатиме британський Домашній Флот, він не знав ані його сили, ані чи він вийшов у море. Його план операції полягав у тому, щоб перехопити один або обидва конвої в районі між Ян-Майєн і Ведмежим островом. Як тільки його корабельна група нападе на конвой, «Тірпіц» повинен був знищити його ескортні кораблі, а потім він і есмінці атакуватимуть вантажні судна. Через нестачу палива Ціліакс не зміг відпливти з усіма силами. Він вирушив з Тронгейма опівдні 6 березня разом з «Тірпіцем» і міноносцями «Фрідріх Ін», «Германн Шоеман» і Z25.

Вісім німецьких підводних човнів були призначені для підтримки «Тірпіца». Чотири підводні човни з найдосвідченішими екіпажами були зосереджені в місцях, де, як сподівалися, вони зможуть атакувати британські кораблі. Інші чотири підводні човни діяли поблизу Мурманська, щоб атакувати будь-які судна з PQ 12, які спромагатимуться втекти від їх ударного угруповання.

Битва

6—7 березня Вихід німецьких кораблів не був своєчасно виявлений ані норвезькими агентами опору, ані британською розвідувальною авіацією. Вперше контакт стався о 18:01 6 березня, коли британський підводний човен «Сівулф» виявив один великий військовий корабель під час патрулювання на північ від виходу до Тронгейм-фіорду. Командир «Сівулфа» лейтенант Дік Рейкс припустив, що це «Тірпіц». Після цього екіпаж «Сівулф» надіслав радіоповідомлення про цей контакт, у якому було зазначено, що корабель був або крейсером, або лінкором. Німецька бойова група пливла на північний схід уздовж узбережжя Норвегії зі швидкістю 23 вузли (43 км/год) протягом решти 6 березня і повернула на північ опівночі.

Того ж 6 березня судна конвою PQ 12 проходили ділянки пухкого пакового льоду. Це змусило комодора конвою змінити курс, повернувши трохи на південний схід й рушити ним більшу частину дня. В результаті серйозних пошкоджень дістав есмінець «Орібі». QP 8 також відставав від графіка, оскільки був розсіяний штормами 4 і 6 березня. Радянське вантажне судно «Іжора» та американське судно «Ларранга» 4 березня відстали від конвою і не змогли його наздогнати.