Хоа-Бінь — назва мезолітичної спільноти мисливців-збирачів раннього голоцену, приблизно 12 000 — 10 000 років тому у В'єтнамі. Сліди цієї культури були також знайдені в інших країнах Південно-Східної Азії. Носії культури Хоа-Бінь жили переважно в печерах та під кам'яними дахами () та харчувалися тваринами та рослинами. Крім того, кам'яні знаряддя , які можна віднести до цих мисливців-збирачів, називають культурою Хоа-Бінь. Johannes Maria Hämmerle (Hrsg.): Geschichten und Gesänge von der Insel Nias in Indonesien (= Frankfurter Forschungen zu Südostasien. 5). Harrassowitz, Wiesbaden 2008, ISBN 978-3-447-05812-4, Seite xi: „Ihre Kultur ist weithin identisch mit der von Vietnam her bekannten Hoa Binh-Kultur.“ Це кам'яні знаряддя з лускою з одного боку , що датуються 10000 — 2000 рр. тому Kipfer (2000), S. 238, Stichwort Hoabinhian. і часто називають суматралітом. У 2016 році в Юньнані, Китай, за 40 км від кордону з М'янмою у печері виявлено артефакти, що належать до комплексу Хоа-Бінь та датовані 41 500 роком тому.
часто розглядають як різновид індустрії Хоа-Бінь, що характеризується вищою частотою артефактів з каменю з лезом порівняно з ранніми артефактами Хоа-Бінь, датованими приблизно 8000–4000 рр. тому.
Розвиток термінології Назву Хоа-Бінь запропоновано в 1927 році французькою археологинею Madeleine Colani: L’âge de la pierre dans la province de Hoa-Binh (Tonkin) (= Mémoires du Service géologique de l’Indochine. Band 14, Nummer 1, ZDB-ID 742850-9). Imprimerie d’Extrême-Orient, Hanoi 1927. Valéry Zeitoun, Hubert Forestier, Supaporn Nakbunlung (Hrsg.): Préhistoires au sud du Triangle d’or. IRD Éditions, Paris 2008, ISBN 978-2-7099-1642-4, Seite 41: „Le terme Hoabinhien est apparu pour la première fois dans les années 1920, suite aux travaux pionniers de Madeleine Colani qui a prospecté et fouillé près d'une soixantaine de cavités dans la région calcaire du nord Viêt-Nam, parmi [...].“ для позначення культури, яка залишила кам'яні знаряддя праці в печерах та скелястих виступах вапнякового ландшафту в північнов'єтнамській провінції Хоабінь. Колані розкопала 54 місця з подібними залишками в провінціях Тханьхоа, Куангбінь і особливо Хоабінь у Північному В'єтнамі. На першому Конгресі палеоісториків Далекого Сходу було узгоджено визначення (у перекладі):
Метьюз, 1966
На конгресі також вирішили розділити Хоа-Бінь на три періоди:
– Метьюз : 1969, 68
Типологія, спочатку запропонована Колані, була настільки складною, що, наприклад, 82 артефакти з Сао-Донга довелося або можна було розділити на 28 різних типів. Після того, як в 1964 році Метьюз дослідив кам'яне укриття епохи Хоа-Бінь в у тайській провінції Канчанабурі, він виявив, що артефакти зливаються один з одним за розміром і формою і, таким чином, не є справжніми типами. Після того, як оцінив знахідки з в 1970 році, він представив детальніше визначення культури Хоа-Бінь, а саме: наявність односторонніх лускатих знарядь праці, виготовлених з гравію, та характерний склад харчових залишків (ракоподібні, риба, дрібні та середні ссавці).
У 1994 році на конгресі в Ханої погоджено з сучасною точкою зору, що Хоа-Бінь, це радше промисловість, ніж культура чи технокомплекс, і що вона базується на валунних знаряддях (а не на гальці).
Технологія до-Хоа-Бінь У своїй статті виклав визначення кам'яної технології, яка виникла в період до-Хоа-Бінь. Він виявив примітивні відщеплення у стратиграфії під гальковими знаряддями періоду до-Хоа-Бінь на кількох ділянках Південно-Східної Азії, що спонукало його назвати технологію відщеплення нгуоміан — на честь великого скупчення відщеплень, знайдених у скельному укритті у провінції Тхай-Нгуєн, В'єтнам. Van Tan H. (1997) The Hoabinhian and before. Bulletin of the Indo-Pacific Prehistory Association (Chiang Mai Papers, Volume 3) 16: 35-41 Технології Хоа-Бінь також вважаються продовженням сонвійської технології.
Поширення
Культуру Хоа-Бінь вперше почали вивчати у В'єтнамі, де знайдено найбільше пам'яток, понад 120. Однак, це, ймовірно, просто віддзеркалює інтенсивніші дослідження В'єтнаму, ніж інших регіонів Південно-Східної Азії. Стоянки культури Хоа-Бінь були знайдені в Таїланді, Лаосі, Камбоджі, Бірмі та Суматрі.
Важливими місцями є наступні печери або скельні дахи
Кмом-Траї, Ланг-Ван і Ханг-Муой, усі в Хоабінь у Північному В'єтнамі Гуа-Ча в Келантані, Малайзія Печера духів у Мехонгсоні, Таїланд Печера Ланг-Камнан в Канчанабурі, Таїланд Печера Ланг-Ронґріен у Крабі, Таїланд
Окрім цієї основної області, археологи, такі як Йоганнес Мозер, також виявили ізольовані табори в Непалі, південному Китаї, Тайвані та Австралії. Moser (2001).
Хоа-Бінь та одомашнення рослин Горман (1971) знайшов у Печері духів залишки численних рослин після ретельного просіювання ґрунту, а саме мигдаль, горіхи бетеля, боби, горох, гарбузи, водяні каштани та плоди горіхового дерева. Це породило гіпотезу про те, що епоха Хоа-Бінь збіглася з початком сільського господарства в Південно-Східній Азії Wilhelm G. Solheim II: An earlier agricultural revolution. In: Scientific American. Band 226, Nummer 4, April 1972, S. 34–41, doi:10.1038/scientificamerican0472-34.. Однак, було доведено, що різновиди всіх цих рослин не відрізняються від тих, що зустрічаються в природі, а це означає, що жодного культивування не проводилося.
Знахідки в печері духів, проте, доводять, що носії культури Хоа-Бінь мали складні знання про рослинний світ і вміли їх використовувати.
Генетичні зв'язки з давніми та сучасними популяціями Східної та Південно-Східної Азії
Станом на 2022 рік лише два зразки стародавньої ДНК було вилучено з осіб, розкопаних з комплексу Хоа-Бінь : один зразок з Пха-Фаен, провінція Болікхамсай, Лаос (7888 ± 40 років до н. е.)
та один з в , Малайзія (4319 ± 64 роки до н. е.). Хоча верхньопалеолітичне походження предка Хоа-Бінь, представленого цими двома зразками, невідоме, було виявлено, що походження Хоа-Бінь пов'язане з основним «східноазійським» компонентом предків, що зустрічається у більшості сучасних східних та південно-східних азіатів, хоча й сильно відрізняється від нього.
Популяції Хоа-Бінь мають «ранньодиференційоване східноазійське походження» і є тубільними групами мисливців-збирачів значної частини Південно-Східної Азії.
Вони демонструють найвищу генетичну спорідненість з верхньопалеолітичною тяньюаньською людиною з північного Китаю, з Японії,
андаманськими онге та , семангами (також відомими як «малайзійські негритоси») та з внутрішніх районів Малайського півострова.
Виникнення неоліту в Південно-Східній Азії супроводжувалося зміщенням населення, спричиненим міграціями з південного Китаю. Генетичні зразки неоліту з материкової частини Південно-Східної Азії переважно мають східноазійське походження, пов'язане з , але багато з цих зразків (меншою мірою) також демонструють домішки з походженням, пов'язаним з Хоа-Бінь. У сучасних популяціях ця домішка східноазійського та Хоа-Бінь походження найсильніше пов'язана з австроазійськомовними групами
і також може бути відтворена в моделях, де зразки онге взяті як показники походження Хоа-Бінь.
Примітки
Література Barbara Ann Kipfer: Encyclopedic Dictionary of Archaeology. Kluwer u. a., New York NY u. a. 2000, ISBN 0-306-46158-7. Johannes Moser: Hoabinhian. Geographie und Chronologie eines steinzeitlichen Technocomplexes in Südostasien (= Forschungen zur allgemeinen und vergleichenden Archäologie. 6). Lindensoft, Köln 2001, ISBN 3-929290-05-7, (Zugleich: Tübingen, Universität, Dissertation, 1999). Surin Pookajorn: Archaeological Research of the Hoabinhian Culture or Technocomplex and its Comparison with Ethnoarchaeology of the Phi Tong Luang, a Hunter-Gatherer Group of Thailand (= Archaeologica venatoria. 9). Verlag Archaeologica Venatoria, Tübingen 1988, ISBN 3-921618-27-4 (Zugleich: Tübingen, Universität, Dissertation, 1988).