Визначення планети, затверджене Міжнародним астрономічним союзом (МАС) у серпні 2006 року, запропонували уругвайські астрономи і . Воно стверджує, що в Сонячній системі «планета» — це небесне тіло, яке:

перебуває на орбіті навколо Сонця, має достатню масу, щоб досягти гідростатичної рівноваги (майже круглої форми), та «очистила околиці» навколо своєї орбіти.

Тіло, яке відповідає лише першим двом із цих критеріїв (наприклад, Плутон, який раніше вважали планетою), класифікують як карликову планету. Згідно з МАС, «планети та карликові планети — це два різні класи об'єктів» — іншими словами, «карликові планети» не є планетами. Тіло, яке відповідає лише першому критерію, називають малим тілом Сонячної системи. Альтернативна пропозиція пропонувала вважати карликові планети підкатегорією планет, але члени МАС проголосували проти неї. Це суперечливе рішення одні астрономи критикували, а інші підтримували.

МАС визначив, що в Сонячній системі відомо вісім планет. Стверджується, що це визначення проблематичне, оскільки воно залежить від розташування тіла: якби у внутрішній хмарі Оорта виявили тіло розміром з Марс, воно не мало б достатньої маси, щоб очистити околицю такого розміру та відповідати критерію 3. Вимога гідростатичної рівноваги (критерій 2) також повсюдно трактується вільно як просто вимога кулястої форми. Меркурій насправді не перебуває в гідростатичній рівновазі, але явно включений до визначення МАС як планета.

Робоче визначення екзопланети таке:

Історія питання

Процес нових відкриттів, які зумовили суперечки навколо класифікації Плутона, мав історичний прецедент у дебатах XIX століття, що розпочалися після відкриття Церери 1 січня 1801 року. Астрономи одразу оголосили це невелике тіло «відсутньою планетою» між Марсом і Юпітером. Однак уже за чотири роки відкриття ще двох подібних за розмірами та орбітами об'єктів поставило цю думку під сумнів. До 1851 року кількість «планет» зросла до 23 (8 великих планет і 15 малих між Марсом і Юпітером), і стало очевидно, що згодом відкриють ще сотні подібних тіл. Астрономи почали класифікувати їх окремо та називати не «планетами», а астероїдами.

Після того, як 1930 року Клайдом Томбо відкрив Плутон, астрономи стали вважати, що в Сонячній системі дев’ять планет, а також тисячі менших тіл, таких як астероїди і комети. Спочатку припускали, що Плутон більший за Меркурій.

Томбо відкрив Плутон, працюючи в обсерваторії Ловелла, заснованій Персівалем Ловеллом, одним з астрономів, які висували гіпотезу про існування великого транснептунового об'єкта, "Планети X". Саме її і шукав Томбо, коли натрапив на Плутон. Однак майже одразу після відкриття вчені засумнівалися, що Плутон — це та сама Планета X. У 1956 році Віллі Лей написав колонку під назвою «Пониження в статусі Плутона», де стверджував, що той «так і не виправдав очікувань, які покладалися на нього як на 'Планету X' до відкриття. Він був розчаруванням від самого початку».

У 1978 році відкрили супутник Плутона — Харон. Вимірявши період його обертання, астрономи вперше змогли точно визначити масу Плутона — вона виявилася значно меншою, ніж очікували. Маса Плутона становить лише приблизно 1/25 від маси Меркурія, що робило його найменшою планетою — навіть меншою за Місяць, хоча й більшою за найбільший астероїд — Цереру.

У 1990-х роках астрономи почали відкривати інші об’єкти, що перебувають на схожій відстані від Сонця, як і Плутон — так звані об'єкти поясу КойпераMuch Ado about Pluto plutopetition.com. Багато з них мали схожі орбітальні характеристики, тому їх почали називати плутино. Плутон стали розглядати як найбільший представник нового класу тіл, і деякі астрономи припинили називати його планетою. Незвичайна, ексцентрична та нахилена орбіта Плутона, не характерна для планет Сонячної системи, добре узгоджувалася з іншими об’єктами поясу КойпераPluto at 75: Still Crazy After All These Years Space.com.

Починаючи з 2000 року, після відкриття щонайменше трьох тіл (Квавар, Седна і Ерида), порівнянних з Плутоном за розмірами та орбітами, стало очевидно: або їх усіх слід визнати планетами, або ж Плутон потрібно позбавити цього статусу. Також очікувалося, що буде відкрито ще більше тіл, подібних до Плутона, що призвело б до швидкого зростання кількості планет. Це також зачіпало класифікацію планет в інших планетних системах. У 2006 році перше вимірювання об’єму Еріди показало, що вона дещо більша за Плутон, тому її вважали такою ж «гідною» статусу планети.

Оскільки нові планети відкривають рідко, МАС не мав чітких механізмів для їх визначення та іменування. Після відкриття Седни у 2005 році було створено комітет із 19 осіб під головуванням британського астронома Айвана Вільямса, щоб виробити визначення планети. Було запропоновано три можливі критерії: Культурний: об'єкт є планетою, якщо достатньо людей вважає його такою; Структурний: об'єкт має бути достатньо великим, щоб мати кулясту форму; Динамічний: об'єкт має бути достатньо масивним, щоб очистити свою орбітуStephen Eales, Prospect, p.p.31-34 (May 2007).

Остаточну пропозицію мав підготувати інший комітет, очолюваний істориком астрономії Оуеном Гінгерічем, почесним професором Гарвардського університету, до складу якого входили п’ять планетологів та наукова письменниця Дава СобелEales, op. cit..

Пропозиції Перші пропозиції МАС опублікував оригінальну пропозицію щодо визначення 16 серпня 2006 року.IAU Press Release 0601 (архівовано) Його форма приблизно відповідала другому з трьох варіантів, запропонованих початковим комітетом. У ньому зазначалося, що:

Планета — це небесне тіло, яке має достатню масу для того, щоб його власна гравітація подолала сили твердого тіла, таким чином набуваючи гідростатичної рівноваги (майже круглої) форми,обертається навколо зірки та не є зіркою чи супутником планети.

Це визначення призвело б до визнання ще трьох небесних тіл планетами, окрім дев'яти прийнятих раніше:

Церера, яку на момент відкриття вважали планетою, але згодом поставилися до неї як до астероїда. Харон, супутник Плутона; система Плутон-Харон вважалася б подвійною планетою Еріда, небесне тіло у розсіяному диску зовнішньої частини Сонячної системи

Ще дванадцять небесних тіл, чиї фізичні властивості потребують уточнення, були можливими кандидатами на включення до списку згідно з цим визначенням. Деякі об'єкти з цього другого списку мали більше шансів зрештою бути прийнятими як «планети», ніж інші. Майк Браун, першовідкривач Седни та Еріди, сказав, що щонайменше 53 відомих тіла в Сонячній системі, ймовірно, відповідають визначенню, і що повне дослідження, ймовірно, виявило б понад 200.

Проєкт визначення МАС пропонував вважати подвійною планетною системою лише ті випадки, коли барицентр розташований поза обома тілами — у Сонячній системі такою парою могли б бути лише Плутон і Харон. Багато інших об’єктів, хоч і мають округлу форму, не підходять під таке визначення, бо їхній барицентр лежить усередині основного тіла.

Також пропонувалося перейменувати класифікації: скасувати «малу планету», запровадити «плутонові тіла» для великих транснептунових тіл із ексцентричними орбітами та «мале тіло Сонячної системи» для несферичних об’єктів. Це могло змінити статус багатьох ТНО та кількох великих астероїдів.

Примітки