Давні північні євразійці

Давні північні євразійці () — в популяційній генетиці людини автосомний компонент, що походить від популяцій, генетично схожих зі зразками з верхнього палеоліту тундростепу північного сходу Євразії, який представляє лінію популяції (близько  24 000 р. тому) та популяцій, тісно пов'язаних з ними, таких як популяція верхнього палеоліту з Афонтової гори в Сибіру.

Генетичні дослідження також показали, що популяції ANE тісно пов'язані із популяціями попередньої Янської культури (близько 32 000 р. тому), які отримали назву «Давні Північні Сибіряки» (), і які або є прямими предками ANE, або обидві є тісно пов'язаними сестринськими лініями.

Лінії ANE/ANS походять від події змішання між «давніми західними євразійцями» (найкраще представленими верхньопалеолітичними європейцями, такими як Костенки-14, близько 38 000 р. тому) та (найкраще представленими Тяньюаньською людиною, близько 39 000 р. тому) у верхньому палеоліті.

Близько 20 000–25 000 років тому гілка давніх північноєвразійців змішалася з , що призвело до появи предків корінних американців, давніх берингійців та . Точно невідомо, де відбулося це змішання, і дві протилежні теорії висунули різні міграційні сценарії, які об'єднали давніх північноєвразійців із давніми східноазійськими народами.

Пізніше популяції ANE мігрували на захід до Європи та змішалися з європейськими групами, спорідненими із (WHG), утворивши групу (EHG), яка пізніше змішалася з , утворивши західну групу степових скотарів, яка широко поширилася по всій Євразії у бронзову добу.

ANE поширилися по всій Євразії та Америці внаслідок різних міграцій, починаючи з верхнього палеоліту.

Значну частку ANE можна знайти в корінних американців, а також в Європі, Південній Азії, Центральній Азії та Сибіру. Висловлено припущення, що їхня міфологія могла містити наративи, спільні як для індоєвропейської, так і для деяких корінних американських культур, такі як існування метафізичного світового дерева та собаки, яка охороняє шлях до потойбічного життя.

Генетичні дослідження Визначення Лінія ANE, також відома як палеолітичні сибіряки, відома з останків «хлопчика з Мальти» (MA-1), який жив під час останнього льодовикового максимуму, 24 000 років тому в Центральному Сибіру, ​​виявленими в 1920-х роках. Разом зі зразками з місця Янської стоянки та особинами Афонтової гори їх разом називають «давніми північними сибіряками», хоча «давні північноєвразійці» також використовуються як збірна назва для останків MA-1 та Янської стоянки.

Гаплогрупи Y-хромосоми, пов'язані з давніми північноєвразійцями, — та її субклади та . Науковці вважають, що гаплогрупа виникла близько 44 000 років тому в Південній або Південно-Східній Азії та спостерігається з найвищою частотою серед корінних груп Південно-Східної Азії, таких як андаманці або народ . P з'явилась пізніше за гаплогрупу , знайденої у верхньопалеолітичної Тяньюаньської людини у Північному Китаї, а її сестринська клада гаплогрупа є найпоширенішою серед океанічних популяцій. Їхня материнська гаплогрупа належала до субкладів , що зазвичай зустрічаються серед західноєвразійських популяцій.

Формування

Формування генофонду давньоєвразійських/сибірських (ANE/ANS) людей відбулося в період верхнього палеоліту: раннє західноєвразійське населення, споріднене з верхньопалеолітичними європейцями, таке як Костенки-14 та Сунгир, мігрувало «північним шляхом» до Сибіру, ​​де вони зустрілися та змішалися з давньосхідноєвразійським населенням, яке прибуло раніше, в початковий період верхнього палеоліту, «південним шляхом». «Східноєвразійське» джерело найтісніше пов'язане з предками, виявленими серед 40 000-річної тяньюанської людини з Північного Китаю та інших верхньопалеолітичних східно/південно-східноазійських груп. Загалом, ANE/ANS походять приблизно на 50–71% від раннього західноєвразійського джерела та на 29–50% від східноєвразійського джерела.

У середньому, ANE/ANS зазвичай моделюються як приблизно 2/3 ранньозахідноєвразійські та 1/3 ранньосхідноєвразійські.

Давньоєвразійська лінія (представлена ​​зразками Мальти та Яна) займає проміжне положення між «давньозахідними євразійцями» (представленими лінією, подібною до Костенки-14) та «давньосхідними євразійцями» (представленими лінією, подібною до Тяньюаня), оскільки вони є результатом палеолітичної події змішання.

Grebenyuk et al. стверджують, що «давні північні євразійці» були «племенами мисливців раннього верхнього палеоліту» та пов'язані з аналогічними групами, пов'язаними з пам'ятками Південного Сибіру. Ці спільноти мисливців Південного Сибіру та Центральної Азії належали до однієї з найдавніших хвиль міграції анатомічно сучасних людей до Сибіру. Автори підсумували, що «первісне заселення Північно-Східної Азії анатомічно сучасними людьми могло відбуватися як із заходу на схід, так і з півдня на північ».

Моделі розподілу та міграції

Приблизно до 32 тис. років тому популяції, що мали предків, пов'язаних з ANE, ймовірно, були широко поширені по всій північно-східній Євразії. Вони, можливо, поширилися аж до Аляски та Юкону, але були змушені покинути регіони високих широт після настання суворіших кліматичних умов, що супроводжували останній льодовиковий максимум.

Секвенування генів іншої популяції південно-центрального Сибіру (Афонтова гора-2) , що датується приблизно 17 000 років тому, виявило подібні аутосомно-генетичні сигнатури до хлопчика з Мальти-1, що свідчить про те, що регіон був безперервно заселений людьми протягом усього останнього льодовикового максимуму.

Припускається, що предки ANE, виявлені серед сучасних людських популяцій, значною мірою походять від популяції, пов'язаної з Афонтовою горою (AG2/3), а не з Мальтою (MA1) чи Яною.

Походження, подібне до ANE, було важливим генетичним фактором для геному корінних американців, європейців, стародавніх центральноазійців, південних азійців та деяких східноазійських груп, у порядку значущості.

Lazaridis et al. (2016:10) зазначають «лінію походження ANE по всій Євразії». Дослідження 2016 року показало, що максимум походження від ANE припадає на сучасних кетів, мансі, корінних американців та селькупів.

У Денисовій печері знайшли кулон із зуба оленя, імпрегнованого генетичним матеріалом жінки ANE, яка датується приблизно 24 700 рр. тому. Вона тісно пов'язана зі зразками з Мальти та Афонтової гори, знайденими далі на схід.

Було виявлено, що у давньої Тяньюаньської людини та сучасних популяцій Східної/Південно-Східної Азії бракувало верхньопалеолітичної західноєвразійської або пов'язаної з ANE домішки, що свідчить про «стійкість цих груп до вхідних рухів населення Північної Азії» або, як варіант, про подальше повторне розширення з генетично подібного до східноазійського популяційного резервуара.

Було виявлено , що інший, але географічно близький екземпляр, відомий як Салхітська людина (близько 34 000 років тому) з Північної Монголії, демонструє складний зв'язок з особинами Янської стоянки. У той час як Янська популяція походить приблизно на 33% від джерела, подібного до Тяньюань, Салхітська людина походить приблизно на 25% від Янської лінії, а решта 75% - від Тяньюаньської лінії.

Групи що частково походять від стародавніх північних євразійців Корінні американці

Згідно з Moreno-Mayar et al. (2018), від 14% до 38% корінних американців можуть походити від потоку генів від популяції Мальта-Буреть (ANE). Ця різниця зумовлена ​​проникненням пізніших «неосибірських» міграцій в Америку, причому найнижчий відсоток ANE-походження виявлено у інуїтів та корінних жителів Аляски, оскільки ці групи є результатом міграцій в Америку приблизно 5000 років тому.

Оцінки ANE-походження серед корінних американців першої хвилі показують вищі відсотки,

а саме 41% (36-45%) для тих, хто належав до Андського регіону в Південній Америці.

Інший компонент походження серед корінних американців (решта їхнього походження) мав східноазійське походження, зокрема з лінії, яка відокремилась від східних азійців приблизно 30 000 років тому.

На думку Дженніфер Рафф, стародавнє північноєвразійське населення змішалося з дочірнім населенням давніх східних азійців, з якими вони зустрілися близько 25 000 років тому, що призвело до появи предків корінних американців. Однак точне місце, де відбулося змішання, невідоме, а міграційні рухи, що об'єднали ці дві популяції, є предметом дискусій.

Vallini et al., 2024, зазначають, що «геном корінних американців свідчить про переважно східноазійське походження з меншим внеском палеолітичних західноєвразійських популяцій».

Одна з теорій припускає, що давні північні євразійці мігрували на південь до Східної Азії або Південного Сибіру, ​​де вони зустрілися та змішалися з стародавніми східними азійцями. Генетичні дані з озера Байкал підтверджують, що саме цей район став місцем, де відбулося змішання.

Однак, третя теорія, «гіпотеза берингійського рефугіуму», припускає, що східні азійці замість цього мігрували на північ до Північно-Східного Сибіру, ​​де вони змішалися з корінними американцями, а пізніше розійшлися в Берингії, де сформувалися окремі лінії корінних американців. Ця теорія підтверджується даними материнської та ядерної ДНК.

На думку Гребенюка, 20 000 років тому група давніх східних азійців мігрувала до Північно-Східного Сибіру та змішалася з нащадками ANE, що призвело до появи давньопалеосибірських та корінних американських популяцій у Крайній Північно-Східній Азії.

Проте, гіпотеза берингійського рефугіуму не підтверджується даними батьківської ДНК, які можуть віддзеркалювати різну історію популяцій для батьківських та материнських ліній у корінних американців, що не є рідкістю та спостерігалося в інших популяціях.

До нащадків змішаних представників ANE та давніх східних азійців належать давньоберингійці ( AB)/предки корінних американців, які мають специфічні археогенетичні лінії, знайдені в геномі немовляти (USR1), на місці розкопок на берегах річки Апвард-Сан-Рівер, що датується 11 500 років тому.

Лінії AB та предків корінних американців ( (ANA)) сформувалися близько 25 000 років тому, а згодом розійшлися одна від одної, причому AB залишилися в берингійському регіоні, тоді як предки корінних американців заселили Америку. Генетичний внесок ANE у пізньопаеолітичних предків корінних американців (зразок USR1, датований 11 500 роком тому на Алясці, та зразок що належить популяції культури Кловіс, датований 12 600 роком тому в Монтані) оцінюється в 36,8%.

Палеосибірські популяції представлені пізнім палеолітом озера Байкал Устькяхта-3 (UKY) 14 050-13 770 років тому, мали 30% ANE та 70% східноазійського походження.

Популяція Дзьомон Популяція Дзьомон , донеолітичне населення Японії, переважно походить від давньої східноазійської лінії, але, можливо, контактував з популяцією ANS (подібною до Янської популяції). Це ґрунтується на незначній спорідненості між представниками популяцій Дзьомон та Яна.

Цей контакт може бути пов'язаний з поширенням .

Генотип Дзьомон досі зустрічається серед мешканців сучасної Японії: найпомітніший серед айну , яких вважають прямими нащадками народу Дзьомон, і невеликою, але значною мірою серед більшості японського населення.

Сибірські та азійські голоценові популяції Алтайські мисливці-збирачі — сибірські мисливці-збирачі середнього голоцену в Алтайсько-Саянському регіоні на півдні Сибіру. Вони походять від суміші палеосибірських та давньоєвразійських груп і демонструють підвищену спорідненість з корінними американцями. Групи бронзової доби з Північної та Центральної Азії зі значним ANE походженням (наприклад, мисливці-збирачі озера Байкал, ) можуть бути успішно змодельовані з алтайськими мисливцями-збирачами як проксимальним джерелом походження, похідним від ANE.

Західносибірські мисливці-збирачі () – специфічна археогенетична лінія, про яку вперше повідомили Narasimhan et al. (2019). Її можна змоделювати як 20% представників EHG, 73% представників ANE та 6% давні північносхідні азійці.