Прогресивна епоха (1890-ті–1920-ті роки) — це період в історії США, який характеризувався численними спробами соціальних і політичних реформДжон Д. Бюнкер, Джон К. Бушем та Роберт М. Кранден, Прогресивізм (1986), с. 3–21Arthur S. Link, "What Happened to the Progressive Movement in the 1920s?." American Historical Review 64.4 (1959): 833–851.. Реформатори цієї епохи, відомі як прогресисти, прагнули вирішити проблеми, пов'язані з швидкою індустріалізацією, урбанізацією, імміграцією та політичною корупцією, а також концентрацією промислової власності в руках монополій. Реформатори висловлювали занепокоєння щодо нетрів, бідності та умов праці. Численні перехресні рухи прагнули соціальних, політичних та економічних реформ, пропагуючи зміни в управлінні, наукових методах та професіоналізмі; регулювання бізнесу; захист природного середовища; та прагнення поліпшити умови життя та праці в містах"Progressive Era to New Era". Library of Congress. Archived from the original on November 16, 2023. Retrieved October 24, 2022..
Корумповані та недемократичні політичні машини та їхні керівники були головною мішенню прогресивних реформаторів. Щоб оживити демократію, прогресисти запровадили прямі первинні вибори, прямі вибори сенаторів (замість виборів, що проводилися законодавчими органами штатів), ініціативи та референдуми"United States History. The Progressive Era Key Facts". Britannica. Archived from the original on September 5, 2024. Retrieved October 24, 2022., а також виборче право жінок, яке просувалося з метою розвитку демократії та залучення передбачуваного морального впливу жінок у політикуDavid W. Southern, The Malignant Heritage: Yankee Progressives and the Negro Question, 1900–1915 (1968); Southern, The Progressive Era And Race: Reaction And Reform 1900–1917 (2005); Norman H. Clark, Deliver Us from Evil: An Interpretation of American Prohibition (1976) p. 170; and Aileen Kraditor, The Ideas of the Woman Suffrage Movement: 1890–1920 (1967). 134–136.. Для багатьох прогресистів заборона алкогольних напоївJames H. Timberlake, Prohibition and the Progressive Movement, 1900–1920 (1970) pp. 1–7. була ключовим фактором у боротьбі з корупцією в політиці, а також у поліпшенні соціальних умов.
Іншою ціллю були монополії, які прогресисти намагалися регулювати за допомогою антимонопольного законодавства з метою сприяння чесній конкуренції. Прогресисти також виступали за створення нових урядових агентств, зосереджених на регулюванні промисловостіMichael Kazin; et al. (2011). The Concise Princeton Encyclopedia of American Political Turn up History. Princeton University Press. p. 181. ISBN 978-1400839469.. Додатковою метою прогресистів було застосування наукових, медичних та інженерних рішень для реформування уряду та освіти і сприяння вдосконаленням у різних галузях, включаючи медицину, фінанси, страхування, промисловість, залізничний транспорт та церкви. Вони прагнули професіоналізації соціальних наук, особливо історіїRichard Hofstadter, The Progressive Historians: Turner, Beard, Parrington (1968), економікиJoseph Dorfman, The economic mind in American civilization, 1918–1933 vol 3, 1969 та політологіїBarry Karl, Charles E. Merriam and the Study of Politics (1975), а також підвищення ефективності за допомогою наукового менеджменту або тейлоризмуLewis L. Gould, America in the Progressive Era, 1890–1914 (2000)David B. Tyack, The One Best System: A History of American Urban Education (Harvard UP, 1974), p. 39.
Спочатку рух діяв переважно на місцевому рівні, але згодом поширився на державний та національний рівні. Прогресивні лідери часто походили з освіченого середнього класу, а різні прогресивні реформи отримували підтримку від юристів, вчителів, лікарів, міністрів, бізнесменів та робітничого класуGeorge Mowry, The California Progressives (1963) p. 91..
Засновники прогресивних ідеалів та рухів Певні ключові групи мислителів, письменників та активістів відіграли ключову роль у створенні або побудові рухів та ідей, які визначили форму Прогресивної ери.
Народна демократія: ініціатива та референдум Натхнення для ініціативного руху було засноване на швейцарському досвіді. Активіст руху робітників з Нью-Джерсі Джеймс В. Салліван відвідав Швейцарію в 1888 році і написав детальну книгу, яка стала зразком для реформаторів, що просували цю ідею: «Пряме законодавство громадянством через ініціативу та референдум» (1893)https://archive.org/search?query=title%3A%28%22Direct%20legislation%20by%20the%20Citizenship%22%29. Він припустив, що використання ініціативи надасть політичну владу робітничому класу і зменшить необхідність страйків. Книга Саллівана спочатку була широко прочитана лівими, такими як профспілкові активісти, соціалісти та популісти. Вільям У'Рен був одним із перших прихильників, який використав її для організації реформаторської кампанії в Орегоні. До 1900 року її вивчали «прогресивні» реформатори середнього класу по всьому світуRichard J. Ellis, "The Opportunist: James W. Sullivan and the Origins of the Initiative and Referendum in the United States." American Political Thought 11.1 (2022): 1–47..
Розслідування корупції: викриття корупції У 1900 році популярність журналів різко зросла, а тираж деяких з них досяг сотень тисяч передплатників. На початку епохи засобів масової інформації стрімке поширення національної реклами призвело до різкого падіння ціни популярних журналів до приблизно 10 центів, що зменшило фінансові бар'єри для їх споживанняCocks, Catherine; Holloran, Peter C.; Lessoff, Alan (2009). The A to Z of the Progressive Era. Scarecrow Press. p. 266. ISBN 978-0810870697.. Іншим фактором, що сприяв різкому зростанню тиражів журналів, було висвітлення корупції в політиці, місцевому самоврядуванні та великому бізнесі, особливо журналістами та письменниками, які стали відомі як «макрейкери». Вони писали для популярних журналів, викриваючи соціальні та політичні гріхи та недоліки. Покладаючись на власні журналістські розслідування, макрейкери часто працювали над викриттям соціальних негараздів та корпоративної і політичної корупції. Журнали-макрейкери, зокрема McClure's, боролися з корпоративними монополіями та політичними машинами, одночасно підвищуючи обізнаність громадськості про хронічну міську бідність, небезпечні умови праці та соціальні проблеми, такі як дитяча працяHerbert Shapiro, ed., The muckrakers and American society (Heath, 1968), contains representative samples as well as academic commentary.. Більшість макрейкерів писали нехудожні твори, але художні викриття також часто мали великий вплив, наприклад, твори Аптона СінклераJudson A. Grenier, "Muckraking the muckrakers: Upton Sinclair and his peers." in David R Colburn and Sandra Pozzetta, eds., Reform and Reformers in the Progressive Era (1983) pp: 71–92.. У своєму романі 1906 року «Джунглі» Сінклер викрив антисанітарні та небезпечні умови праці в м'ясопереробній промисловості, сподіваючись викликати солідарність робітничого класу. Він жартома сказав: «Я цілився в серце громадськості, а випадково влучив у шлунок», оскільки читачі вимагали і домоглися прийняття Закону про інспекцію м'ясаThe Meat Inspection Act та Закону про чисті продукти харчування та лікиArlene F. Kantor, "Upton Sinclair and the Pure Food and Drugs Act of 1906.: 'I aimed at the public's heart and by accident, I hit it in the stomach'." American Journal of Public Health 66.12 (1976): 1202–1205..
Журналісти, які спеціалізувалися на викритті марнотратства, корупції та скандалів, діяли на державному та місцевому рівнях, як-от Рей Станнард Бейкер, Джордж Кріл та Бренд Вітлок. Інші, такі як Лінкольн Стеффенс, викривали політичну корупцію в багатьох великих містах; Іда Тарбелл відома своїми критичними зауваженнями на адресу компанії Standard Oil Company Джона Д. Рокфеллера. У 1906 році Девід Грем Філліпс виступив із різкою критикою корупції в Сенаті США. Рузвельт дав цим журналістам їхнє прізвисько (muckrackers), коли поскаржився, що вони не допомагають, розгрібаючи занадто багато бруду (muck)Robert Miraldi, ed. The Muckrakers: Evangelical Crusaders (Praeger, 2000)Harry H. Stein, "American Muckrakers and Muckraking: The 50-Year Scholarship", Journalism Quarterly, (1979) 56#1 pp. 9–17..
Модернізація Прогресисти були завзятими модернізаторами, які вірили в науку і технологію як у велике рішення проблем суспільства. Вони розглядали освіту як ключ до подолання розриву між їхнім нинішнім марнотратним суспільством і технологічно просвітленим суспільством майбутнього. Характеристики прогресивізму включали сприятливе ставлення до міського-індустріального суспільства, віру в здатність людства поліпшити навколишнє середовище та умови життя, віру в обов'язок втручатися в економічні та соціальні справи, віру в здатність експертів та ефективність втручання урядуJohn D. Buenker, and Robert M. Crunden. Progressivism (1986); Maureen Flanagan, America Reformed: Progressives and Progressivisms, 1890 – the 1920s (2007)Samuel Haber, Efficiency and Uplift Scientific Management in the Progressive Era 1890–1920 (1964) 656. Наукове управління, проголошене Фредеріком Вінслоу Тейлором, стало гаслом промислової ефективності та усунення марнотратства, а його символом став секундомірDaniel Nelson, Frederick W. Taylor and the Rise of Scientific Management (1970).J.-C. Spender; Hugo Kijne (2012). Scientific Management: Frederick Winslow Taylor's Gift to the World?. Springer. p. 63. ISBN 978-1461314219..
Філантропія Кількість багатих сімей зросла в геометричній прогресії: з приблизно 100 мільйонерів у 1870-х роках до 4000 у 1892 році та 16 000 у 1916 році. Багато хто поділяв кредо Ендрю Карнегі, викладене в «Євангелії багатства», яке стверджувало, що вони мають обов'язок перед суспільством, який вимагає благодійних пожертв коледжам, лікарням, медичним дослідженням, бібліотекам, музеям, релігії та соціальному вдосконаленнюOlivier Zunz, Philanthropy in America: A History (2012) ch 1 excerpt and text search Archived April 17, 2020, at the Wayback Machine.
На початку 20 століття американська філантропія досягла зрілості з розвитком дуже великих, помітних приватних фондів, створених Рокфеллером і Карнегі. Найбільші фонди сприяли розвитку сучасних, ефективних, орієнтованих на бізнес операцій (на відміну від «благодійності»), спрямованих на поліпшення суспільства, а не лише на підвищення статусу дарувальника. Були налагоджені тісні зв'язки з місцевою бізнес-спільнотою, як у русі «громадської скарбниці»Nikki Mandell, "Allies or Antagonists? Philanthropic Reformers and Business Reformers in the Progressive Era", Journal of the Gilded Age and Progressive Era (2012), 11#1 71–117.. Американський Червоний Хрест був реорганізований і професіоналізованийBranden Little. "Review of Jones, Marian Moser, The American Red Cross from Clara Barton to the New Deal" H-SHGAPE, H-Net Reviews. August 2013, online Archived May 2, 2015, at the Wayback Machine. Кілька великих фондів допомагали чорношкірим на Півдні і, як правило, отримували поради від Букера Т. Вашингтона. На відміну від цього, в Європі та Азії було мало фондів. Це дозволило як Карнегі, так і Рокфеллеру діяти на міжнародному рівні з потужним ефектом.
Цінності середнього класу