Вільне срібло () було головним питанням економічної політики в Сполучених Штатах наприкінці 19 століття. Його прихильники виступали за експансіоністську монетарну політику, що передбачала необмежену переробку срібла в гроші на вимогу, на відміну від суворого дотримання більш ретельно фіксованої грошової маси, що неявно закладена в золотому стандарті. Вільне срібло дедалі більше асоціювалося з популізмом, профспілками та уявною боротьбою пересічних американців проти банкірів, монополістів та баронів-розбійників Позолоченої доби. Звідси їх і назвали «народними грошима».
Прихильники важливого місця срібла в біметалевій грошовій системі, що використовує як срібло, так і золото, так звані «срібляники», домагалися карбування срібних доларів у фіксованому ваговому співвідношенні 16 до 1 проти монет із золота. Оскільки фактичне співвідношення цін на ці два метали на той час було значно вищим на користь золота, більшість економістів застерігали, що карбування менш цінних срібних монет витіснить з обігу більш цінні золоті.
Хоча всі погоджувалися, що розширення грошової маси неминуче призведе до зростання цін, питання полягало в тому, чи буде ця інфляція корисною чи ні. Проблема досягла піку з 1893 по 1896 рік, коли економіка страждала від важкої депресії, що характеризувалася падінням цін (дефляцією), високим рівнем безробіття в промислових районах та серйозними труднощами для фермерів.Charles Hoffmann, "The Depression of the Nineties," Journal of Economic History (1956). Vol. 16, No. 2) 16 (2): 137–164. in JSTOR Це 11-те найбільше падіння в історії фондового ринку США.
Дебати про «вільне срібло» зіштовхнули прозолотий фінансовий істеблішмент Північного Сходу, разом із залізницями, фабриками та бізнесменами, які були кредиторами, що отримували вигоду від дефляції та погашення кредитів цінними золотими доларами, з фермерами, які виграли б від вищих цін на їхні врожаї та полегшення кредитного тягаря. Вільне срібло було особливо популярним серед фермерів Пшеничного поясу (західний Середній Захід) та Бавовняного поясу (глибокий Південь), а також серед золотошукачів на Заході. Воно мало мало підтримки серед фермерів на північному сході та Кукурудзяному поясі (східний Середній Захід).
Вільне срібло було центральним питанням для демократів на президентських виборах 1896 і 1900 років під керівництвом Вільяма Дженнінгса Браяна, відомого своєю промовою «Золотий хрест» на підтримку вільного срібла. Популісти також підтримали Брайана і вільне срібло в 1896 році, що ознаменувало фактичний кінець їхньої незалежності. На великих виборах вільне срібло постійно зазнавало поразки, і після 1896 року країна перейшла до золотого стандарту.Williams, 1910
Дебати щодо срібла тривали з моменту прийняття Четвертого монетного закону 1873 року, який демонетизував срібло і був названий опонентами «Злочином 73-го року», до 1963 року, коли Закон про купівлю срібла 1934 року (також відомий як Виконавчий наказ 6814), який дозволяв Президенту і Міністерству фінансів регулювати обіг срібла в США, був повністю скасований Публічним законом 88-36.
Визначення та пояснення
За золотодевізного стандарту кожен, хто мав золоті злитки, міг віддати їх на зберігання на монетний двір, де вони перероблялися на золоті монети. За вирахуванням номінального сеньйоражу, який покривав витрати на переробку, монети виплачувалися вкладнику; це було вільне карбування золота за визначенням. Мета вільного руху срібла полягала в тому, щоб монетні двори приймали і переробляли срібні злитки за тим самим принципом, хоча ринкова вартість срібла в обігових монетах Сполучених Штатів була значно меншою від номінальної.Walter T. K. Nugent, Money and American Society, 1865–1880 (1968)
Як наслідок, грошова вартість срібних монет базувалася на державному фіаті, а не на товарній вартості їхнього вмісту, і це стало особливо актуальним після величезних срібних страйків на Заході, які ще більше знизили ціну на срібло. З того часу і до початку 1960-х років вміст срібла в американських десятицентовиках, четвертаках, півдоларах і срібних доларах становив лише частку від їхньої номінальної вартості.Milton Friedman, "Bimetallism Revisited", Journal of Economic Perspectives Vol. 4, No. 4 (Autumn, 1990), pp. 85–104 in JSTOR Вільне карбування срібла призвело б до збільшення грошової маси, що спричинило б інфляцію.
Відповідь
Багато популістських організацій виступали за інфляційну монетарну політику, оскільки вона дозволила б боржникам (часто фермерам, які мали іпотеку на свою землю) сплатити свої борги дешевшими, більш доступними доларами. Ті, хто постраждав би від цієї політики, були кредиторами, такими як банки та землевласники. Найбільш активними та найбільш організованими прихильниками були власники срібних копалень (такі як Вільям Рендольф Герст) та робітники, а також західні штати та території загалом, оскільки більшість виробництва срібла у США базувалася саме там, і регіон мав велику кількість фермерів та ранчо, що мали великі борги.
За межами гірничодобувних штатів Заходу Республіканська партія рішуче виступала проти безкоштовного срібла, стверджуючи, що найкращим шляхом до національного процвітання є «міцні гроші», або золото, яке є центральним елементом міжнародної торгівлі. Вони стверджували, що інфляція означає гарантоване підвищення цін для всіх та реальні прибутки головним чином для срібних виробників. У 1896 році сенатор Генрі М. Теллер з Колорадо спонукав багатьох західних республіканців вийти та створити третю партію, яка підтримувала кандидата в президенти від Демократичної партії Вільяма Дженнінгса Брайана, недовговічну Срібну республіканську партію.
Закон Шермана про купівлю срібла 1890 року, хоча й не досяг цілей щодо безкоштовного видобутку срібла , вимагав від уряду США купувати мільйони унцій срібла (що підвищувало ціну на метал і задовольняло виробників срібла) за гроші (що задовольняло фермерів та багатьох інших). Однак уряд США заплатив за ці срібні злитки золотими банкнотами — і фактично зменшив обсяг карбування срібних монет. Результатом стала «паніка» із золотих резервів Казначейства США, що було однією з багатьох причин паніки 1893 року та початку Великої депресії 1890-х років. Після повернення влади та початку паніки 1893 року Гровер Клівленд організував скасування закону, підготувавши ґрунт для ключового питання наступних президентських виборів.
Кульмінація
Популістська партія мала сильний елемент «вільного срібла». Її подальше об'єднання з Демократичною партією зрушило останню з підтримки золотого стандарту, що було відмінною рисою адміністрації Клівленда, до позиції вільного срібла, яку втілив кандидат у президенти 1896 року Вільям Дженнінгс Браян у своїй промові «Золотий хрест». Кандидатуру Брайана 1896 року підтримали популісти та «срібні республіканці», а також більшість демократів.
Питання полягало в тому, що підтримає американську валюту. Два варіанти були золото (яке хотіли «Золоті жуки» та Вільям Мак-Кінлі) та срібло (яке хотіли Сільверіти та Браян). Незабезпечені паперові гроші (який хотіли отримати «зелені» банки) представляв собою третій варіант. Четвертий варіант, валюта, забезпечена вартістю землі, пропагував сенатор Ліланд Стенфорд через кілька законопроектів Сенату, внесених у 1890–1892 роках, але завжди відхилявся Фінансовим комітетом Сенату.
Срібні братські ордени Три братські організації стали відомими в середині 1890-х років і підтримали кампанію з видобутку срібла в 1896 році. Всі вони зникли після провалу кампанії.
Список братських орденів срібноризців
Федерація захисту срібла вільних людей () — заснована в 1894 році в Спокані, штат Вашингтон, наприкінці того ж року вона прийняла конституцію, статут і ритуал у Пуллмані, штат Вашингтон. Їхньою заявленою метою було «об'єднати друзів срібла під одним прапором для боротьби за білий метал і ведення війни проти золотої монополії». Як повідомляється, це було продовженням Національного ордену Відетів. Орден поширився через штати Тихоокеанського узбережжя і на схід до річки Міссурі. Наприкінці 1896 року він налічував до 800 000 членів, хоча Стівенс вважав це «екстравагантним». Тим не менше, не було жодних сумнівів щодо його популярності та впливу на захід від Скелястих гір під час кампанії 1896 року з роздачі безкоштовного срібла. Зобов'язання ордену були, як кажуть, «найбільш категоричними і обов'язковими», а юристам і банкірам заборонялося бути його членами.Stevens, Albert C. The Cyclopædia of Fraternities; a compilation of existing authentic information and the results of an original investigation as to more than six hundred secret societies in the United States New York City, Paterson, N.J., Hamilton printing and publishing company p.301 На початку 1920-х років орден, вочевидь, припинив своє існування.Preuss, Arthur A Dictionary of Secret and Other Societies St. Louis: B. Herder Book Co. 1924 p.137 Срібні лицарі Америки () — заснований на початку 1895 року з метою проведення кампанії за безкоштовне срібло, зі штаб-квартирою у Вашингтоні, округ Колумбія, де він мав літературне бюро. Керівний орган, Верховний храм, був зареєстрований як акціонерне товариство з капіталом у 100 000 доларів. Сенатор В. М. Стюарт з Невади був президентом, Джеймс Пейт — віце-президентом, Олівер Сабін — секретарем, Джеймс А. Б. Річард — скарбником, а С. С. Йодер — генеральним директором. Багато відомих нинішніх і колишніх членів Палати представників були її членами. Організація була «проштовхнута одночасно» в Міссурі, Іллінойсі, Кентуккі та Арканзасі, звідки вона вторглася в райони з демократичною орієнтацією. Існувала жіноча гілка, «Срібні леді Америки», яка мала на меті «сильно розвинути соціальну функцію організації». Орден мав ритуал, емблеми, паролі та службу поховання. Орден припинив своє існування після 1896 року.Stevens p.322 Патріоти Америки () — заснований наприкінці 1895 року Вільямом Гарві з метою організації безкоштовної роздачі срібла під час кампанії 1896 року. Офіцерами ордену були перший національний патріот Вільям Гарві, національний реєстратор Чарльз Макклюр з Мічигану та національний скарбник Джеймс Ф. Адамс з Мічигану. Очікувалося, що кожен штат також матиме Першого Патріота штату, і ці офіцери складуть Конгрес Патріотів. Кожен округ також повинен був мати Першого Патріота. "Перші Патріоти" національного рівня, рівня штату та округу повинні були скласти присягу, в якій відмовлялися будь-коли працювати на виборних чи призначуваних посадах або мати власність понад 100 000 доларів. Існувала допоміжна організація «Дочки Республіки», завданням якої було опікуватися бідними членами «Патріотів Америки». Орден не мав членських внесків і фінансувався за рахунок добровільних пожертвувань. Мета ордену полягала в тому, щоб схилити одну з партій до безкоштовної срібної платформи в 1896 році, а якщо це не вдасться, то запустити незалежний безкоштовний срібний квиток. Очікувалося, що кожні чотири роки орден проводитиме голосування, щоб визначити, яку справу та кандидата він підтримуватиме, однак після 1896 року орден припинив своє існування.Stevens p.321 Штаб-квартира знаходилася в Чикаго.
Результат Міські виборці — особливо американці німецького походження — в переважній більшості відкинули ідею вільного срібла через переконання, що це призведе до економічної катастрофи, безробіття та підвищення цін. Багатогалузеві фермери Середнього Заходу і Сходу також виступали проти, але бавовняні фермери на Півдні і пшеничні фермери на Заході з ентузіазмом сприйняли ідею вльного срібла. У 1900 році Брайан знову спробував підняти це питання, але програв з великим відривом, і коли він відмовився від нього, монета вийшла з обігу. Наступні спроби відновити випуск не мали успіху.Russell L. Mahan, "William Jennings Bryan and the Presidential Campaign of 1896". White House Studies (2003). 3 (1): 41. doi:10.2307/1917933. JSTOR 1917933.
Символізм