Дунайська флотилія () — найменування формування річкових сил флоту Російської імперії на Дунаї та його притоках, утворення якої почалося у XVIII столітті під час російсько-турецьких воєн.

Дунайська флотилія брала активну участь у Російсько-турецьких війнах (1768—1878). До початку Кримської війни (1853 рік) Дунайська флотилія (канонерські гребні човни, кілька пароплавів, яхт і барж), Штаб-квартира — Ізмаїл, флотилію комплектував 5-й ластовий екіпаж, після Кримської війни (1853—1856 років) екіпаж розформований.

Історія

Російсько-турецька війна (1806—1812) Дунайська флотилія почала формуватися під час першої російсько-турецької війни (1768—1774). Коли, восени 1770 року, армія графа Петра Рум'янцева підійшла Дунаю, вирішено було завести ньому флотилію. 22 лютого 1771 року граф Іван Чернишов отримав Високий рескрипт Катерини II, який говорив: «Графе Іване Григоровичу! Потрібно буде з нагоди нинішньої війни завести які зручно буде мореходні судна на Дніпрі, Дністрі або інших волоських або молдавських річках. А щоб у такому разі за браком чого для того не сталося перешкоди, прийміть у Адміралтейств-колегій такі заходи, щоб усім потрібним запастися скільки можна ближче до зазначених місць … для чого треба буде послати надійну персону б то й доручити»Лебедев А. А. У истоков Черноморского флота России. Азовская флотилия Екатерины II в борьбе за Крым и в создании Черноморского флота (1768—1783)..

Будівництво нових короаблів розпочали навесні 1771 року, одночасно у військові судна було перетворено захоплені у турків у Тульчі 5 галіотів. Влітку 1771 року на Дунаї було вже до 20 дрібних суден, а 1772 року до них приєдналися чотири 12-гарматні шхуни, побудовані за кресленнями начальника Дунайської флотилії, англійця Чарльза НоульсаВоенная энциклопедия (Сытин, 1911—1915). Дунайская флотилия.

З 1772 року до кінця війни діяльність Дунайської флотилії з полягала в охороні гирла Дунаю та крейсерствах у морі для спостереження за ворогом; невеликі судна флотилії здійснювали навіть переходи до Криму. Головнокомандувач російської армії, Петро Рум'янцев, не бачачи реальних успіхів, не був задоволений і звинувачував моряків у «нерухомості», вимагав переходу до активних дій, не бажаючи зважати на немореходность судів і слабкість їх артилерії.

Російсько-турецька війна (1768—1774)

Вдруге російські судна з'являються Дунаю лише 1789 року, під час 2-ї турецької війни Катерини II; впродовж кампанії цього року на Дунаї для сприяння сухопутним військам знаходився загін Дніпровської флотилії, під керівництвом капітана 1 рангу Федора Ахматова. Наступного року до Дунаю було відправлено з Дніпра флотилію де-Рібаса з 34 суден, 48 козацьких човнів та кількох транспортів. 19 жовтня цей загін зробив напад на берегові турецькі батареї і турецькі судна в Сулинському гирлі Дунаю; дві батареї були взяті наступного дня висадженим десантом, 1 велике судно підірвано і 7 транспортних взято в полон. Загін капітана Ахматова діяв цього року рішучіше: після «жорстокої» баталії біля фортеці Гульчі, де його зустріли вогнем 17 суден, прохід Дунаєм очистили, кілька турецьких човнів підірвали, 4 узяли в полон; турки поспіхом відступили, чому 7 листопада узяли в Тульчі ще 1 військове судно і 38 транспортів.

Під фортецею Ісакча також успішно діяв загін капітан-лейтенанта К. Літке; турецький загін з 32 суден був спалений, і турки втекли, кинувши батареї та замок, в якому виявилися головні склади для армії та гребної флотилії; втрат у росіян не було. 19 листопада обидва загони, де-Рібаса і Ахматова, підійшли до фортеці Ізмаїл і здійснили атаку турецьких судів; пущені російськими брандерами були віднесені течією, чому Ахматов перейшов на близьку відстань, відкрив вогонь, потопив 7 суден і підірвав одне. За першим загоном пішов другий, капітан-лейтенанта Літке, який спалив ще 4 судна та 17 транспортів. Втрати росіян: три розбиті і затоплені судна, 87 убитих і 239 поранених.

Усього з 19 жовтня по 19 листопада Дунайською флотилією взято в полон 77 суден різної конструкції, знищено 210; взято 464 гармати, 580 пудів пороху, 25 тисяч рушниць та безліч запасів. 11 грудня Дунайська флотилія брала активну участь у взятті Ізмаїла. Напередодні, за наказом О. Суворова, з 567 знарядь Дунайської флотилії почали бомбардування фортеці, яке тривало і всю ніч 11-го; прибережні батареї були знищені, і украплення сильно пошкоджені; з боку росіян була підірвана бригантина «Костянтин» з усією командою. Під час самого штурму Дунайська флотилія бомбардувала місто, захопила кілька батарей, перевезла 11 батальйонів та заволоділа 12 лансонами та 22 дрібними суднами; втрати флотилії зводилися до 95 убитих і 224 поранених. За участь у штурмі Ізмаїла Рібас отримав орден Святого Георгія 2 ст.; разом з ним було нагороджено багато офіцерів, які виявили себе і раніше в Дніпровській флотилії.

Наступного, 1791 рік, дії Дунайської флотилії були не менш вдалими. Рібас сприяв усіма силами операціям армії: охороняв береги Дунаю, забираючи і винищуючи ворожі кораблі, перевозив через річку загони військ, наводив їм мости, наприклад, у Галаца. Найбільша допомога була надана сухопутним частинам Дунайської флотилією 31 березня під Браїловим, де загін потопив 15 супротивників і сприяв взяттю зміцнення. Нарешті, 28 червня під Мечином, де князь М. Рєпнін розбив 80-тисячну армію, Дунайська спонукала до втечі турецьку гребну флотилію з 30 суден, причому при цьому було потоплено і підірвано 6 її суден. У грудні 1791 року було укладено Ясський мирний договір. Операції Дунайської флотилії закінчилися.

Російсько-турецька війна (1787—1791) Наприкінці 1806 року на початок російсько-турецької війни (1806—1812) головнокомандувач армією генерал Іван Міхельсон вимагав, щоб грібна флотилія увійшла до Дунаю, але головний командир Чорноморського флоту, маркіз де-Траверсе, «побоюючись у таку пізню пору року відважувати флотилію на очевидну небезпеку», не дозволив флотилії йти в Дунай; втім, участь у воєнних діях флотилія приймала під Аккерманом, який, за словами паші, не був би взятий, «якби не налетіли ці чорні ворони». Навесні 1807 р. флотилія загонами увійшла до Дунаю, де й сприяла сухопутній армії при атаках фортець Тульчі, Ісакчі та Ізмаїла. Потім, через укладання перемир'я, військові дії призупинилися (серпень 1807 року) і були відновлені тільки в березні 1809 року. За цей час Дунайська флотилія була посилена 20 новими канонерками-барказами, 10 понтонами і 4 катерами, які були збудовані в Галаці за наказом головнокомандувача армією князя Олександра Прозоровського. З цими судами Дунайська флотилія складалася з 85 судів різного типу.

З початком військових дій флотилія надавала істотну допомогу армії, руйнуючи берегові укріплення і не допускаючи операцій турецьких військових суден. Сприяючи переправі через Дунай і взяттю фортець, з яких найважливішими були Ізмаїл і Браїлов, флотилія посилилася взятими у фортецях турецькими суднами і заслужила похвалу сухопутних начальників: помічник головнокомандувача, генерал Михайло Голенищев-Кутузов, писав одному із зарядових начальників, капітану 1 рангу Дмитрію Акімову: «Усе, що ви не робите, всі ваші заходи не інакше приймаю я, як з істинним почуттям належної до вас поваги, і можу вас запевнити, що і головнокомандувач розділяє спільно зі мною мої до вас почуття». У 1810 році діяльність флотилії тривала в тому самому дусі; флотилія сприяла блокаді Силістрії та Рущука, а в бою 26 серпня під Батином, де генерал Каменський розбив турецьку армію, змусила турецькі судна ухилитися від бою: 2 з них було потоплено, 5 узято в полон. Наслідком битви при Батині була здача Сістова, Журжі, Турно і, нарешті, самого Рущука 1811 року. Останній упав за найближчої участі Дунайської флотилії, яка, на чолі з капітаном Акімовим, встала проти середини табору і відкрила по ньому сильний вогонь, що тривав цілий день, а до ночі наблизилася до берега і вигнала ворога з берегових укріплень; діючи ж по табору ядрами, флотилія не дозволила туркам відновити зруйноване. Кутузов відзначив цю справу в наказі по армії 7 жовтня: «Відмінна дія Дунайської флотилії, що при Рущуку перебуває, зобов'язує мене, перш, ніж матиму честь донести про подвиги її Государеві Імператору, виявити їй досконалу мою подяку». Незабаром було укладено мир, після якого судна були розташовані на зимівлю в Ізмаїлі та Кілії.

Російсько-турецька війна (1828—1829) У наступну російсько-турецьку війну гребна флотилія знову з'являється на Дунаї; діяльність її носить той самий характер допомоги армії, але іноді вона вступає і в суто морські бої: так, 28 травня 1828 року загін флотилії з 16 човнів, пройшовши під пострілами фортецю Браїлов, напав у Мачинському рукав на турецьку флотилію з 23 суден і після 3-годинного бою розбив її, взяв 12 суден, 1 потопив і 1 спалив. Інші судна загону капітана 1 рангу Івана Заводовського блокували фортецю Браїлів; в той же час інший загін з 12 судів брав участь у переправі сухопутних військ через Дунай у Сатунова та взяття укріплень на лівому березі Дунаю. Восени гребна флотилія брала участь у облозі фортеці Силистрії. Фортеця цього року була взята, чому навесні 1829 р. Дунайська флотилія у складі 30 судів, під кому. контр-адмірала Костянтина Патаніоті знову взяла участь в облозі, яка цього разу скінчилася падінням Сілістрії (20 червня), при чому було взято 15 турецьких судів.

Кримська війна

У війну з Туреччиною 1853—54 років армія князя Михайла Горчакова повинна була зайняти придунайські князівства, охороняти їх і спостерігати за течією середнього і нижнього Дунаю; для останньої мети до неї була додана Дунайська флотилія під керівництвом контр-адмірала Петра Мессера, що складалася з двох батальйонів (загонів)Модест Иванович Богданович, Том первый, Восточная война 1853—1856 годов.: в 11 та 16 канонерських човнів, з яких кожна озброєна трьома 24-фунтовими гарматами. Крім того, до флотилії були додані пароплави «Прут», «Ординарець», кожен про чотири 36-фунтові гармати-карронади, лоц-шкуна «Римник» і невелика залізна баржа, були приготовлені пароплав «інкерман», шхуна «Інгул» і ще одна залізна баржа. Морські сили турків на Дунаї складалися з 2 пароплавів, 8 канонерських човнів, 85 кирлашів і 188 легких чайок.

Перший постріл на Дунаї відбувся 3 жовтня; кн. Горчаков зараз же наказав ввести в Дунай флотилію, щоб підняти її вгору річкою для перешкоджання плаванню турецьких кораблів; пароплави Прут і Ординарець з 8-ма канонерськими човнами на буксирі повинні були піднятися до Браїлова, повз фортеці Тульчі та Ісакчі. Для зменшення втрат було наказано йти з темрявою; але начальник загону, капітан 2 рангу Олександр Варпаховський, та інші просили дозволу пройти повз Ісакчі вдень, щоб показати зневагу до небезпеки. «Схиляючись до такого піднесеного почуття», генерал Александр фон Лідерс дав дозвіл, і флотилія бл. 8½ ч. у. 11 жовтня з'явилася під Ісакчею; зав'язалася перестрілка, під час якої було вбито хороброго начальника загону і ще 13 осіб, поранено 5 офіцерів і 55 нижчих чинів; ушкодження суден були незначні, і вони благополучно дісталися до місця призначення, звідки «Прут» відправили до Гірсова, вгору по Дунаю. Плаваючи Дунаєм, флотилія перешкоджала появі на ньому дрібних турецьких суден, не дозволяючи переправитися ворогові на лівий берег річки. Військові дії обмежилися 1853 року зайняттям князівств; наступ почався вже 1854 року.