Приховування расового походження — свідоме уникання розкриття свого расового походження з метою уникнення дискримінації, переслідувань чи соціального відчуження. У Сполучених Штатах Америки таке приховування відбувалася, коли особа, яку класифікували як чорну за своєю расою у Сполучених Штатах Америки, прагнула бути прийнятою або сприйнятою як член іншої расової групи, зазвичай білої. Історично цей термін використовувався переважно у Сполучених Штатах для позначення темношкірої людини, особливо мулата, який асимілювався з білою більшістю, щоб уникнути правових та соціальних умовностей расової сегрегації та дискримінації. На довоєнному Півдні видаючи себе за білого було тимчасовим маскуванням, яке використовувалося як засіб втечі від рабства.

Сполучені Штати

Прикидаючись білим

Хоча в північноамериканських колоніях ще в 1664 році існувализакони проти змішаних шлюбів, що забороняли расові шлюби, не існувало законів, які б запобігали зґвалтуванню поневолених дівчат та жінок або переслідували їх за це. Під час рабства для збільшення чисельності рабів зґвалтування рабів було законним і заохочувалося. Протягом поколінь поневолені чорношкірі матері народжували дітей змішаної раси, яких вважали «мулатами», « квартеронами», «октеронами» або «гексадекаронами» на основі відсотка «чорної крові».

Хоча ці люди змішаної раси часто були наполовину білими або більше, інститути гіподесцентного суспільства та правило однієї краплі ХХ століття в деяких штатах — особливо на Півдні — класифікували їх як чорношкірих, а отже, неповноцінних, особливо після того, як рабство стало расовою кастою. Але були й інші люди змішаної раси, які народилися від союзів або шлюбів у колоніальній Вірджинії між вільними білими, майже виключно ірландськими, жінками та африканськими або афроамериканськими чоловіками, вільними, залежними або рабами, і стали предками багатьох вільних кольорових сімей у перші десятиліття Сполучених Штатів, як це задокументовано Полом Хайнеґґом у його книзі «Вільні афроамериканці Вірджинії, Північної Кароліни, Південної Кароліни, Меріленду та Делаверу».

Для деяких людей видавати себе за білих і використовувати свою білизну, щоб підняти інших чорношкірих, було найкращим способом підірвати систему, яка принижувала чорношкірих до нижчого становища в суспільстві. Ті ж самі люди, які змогли видати себе за білих, іноді були відомі тим, що покинули афроамериканську громаду і здобули освіту, щоб пізніше повернутися і допомогти у расовому піднесенні. Хоча причини, що стоять за рішенням спробувати видати себе за білих, глибоко індивідуальні, історію афроамериканців, які видавали себе за білих, можна класифікувати за наступними часовими періодами: довоєнна епоха, після емансипації, Реконструкція за часів Джима Кроу та сьогодення.

Сполучені Штати до війни У довоєнний період видавання себе за білого було способом втечі з рабства. Як тільки раби-втікачі, яких можна було вважати білими, покинули плантацію, знайшли притулок у своїй уявній білизні. Уявити себе білим означало уявити себе вільним. Однак, отримавши свободу, більшість рабів-утікачів мали намір повернутися до чорноти — адже білий колір був тимчасовим маскуванням, яке вони використовували для здобуття свободи. Після втечі їхня расова неоднозначність могла стати гарантією їхньої свободи. Якщо раб-втікач міг видати себе за білого, його було менше шансів бути спійманим та повернутим на плантацію. Якщо їх спіймали, білі раби, що проходили повз, такі як Джейн Моррісон могли подати до суду за їхнє звільнення, використовуючи свою білу зовнішність як виправдання для емансипації.

Після емансипації Після емансипації перевдягання у біле більше не було засобом здобуття свободи. Коли перевдягання перетворилося з необхідності на можливість, воно втратило популярність у чорній громаді. Автор Чарльз В. Честнат, який народився вільним в Огайо як афроамериканець змішаної раси, досліджував обставини, в яких опинилися кольорові люди на Півдні після емансипації, наприклад, колишня рабиня, яка одружилася з білим чоловіком невдовзі після завершення Громадянської війни. Деякі художні дослідження об'єдналися навколо фігури «трагічної мулатки», жінки, чиє майбутнє поставлене під загрозу через те, що вона є представницею змішаної раси і може видавати себе за білу.

Від Реконструкції до Джима Кроу Під час епохи Реконструкції чорношкірі люди поступово отримали деякі конституційні права, яких вони були позбавлені під час рабства. Хоча вони не забезпечили «повну» конституційну рівність протягом наступного століття, доки не були прийняті Закон про громадянські права 1964 року та Закон про виборчі права 1965 року, реконструкція вперше обіцяла афроамериканцям юридичну рівність. Скасування рабства не скасувало расизму. Під час Реконструкції білі намагалися нав'язати верховенство білих, частково через зростання кількості відділень Ку-клукс-клану, стрілецьких клубів, а пізніше й воєнізованих повстанських груп, таких як «Червоні сорочки».

Деякі афроамериканці використовували метод пасування, щоб уникнути сегрегації. Ті, хто міг видати себе за білих, часто вдавалися до тактичних пасів або ж видавали себе за білих, щоб отримати роботу, навчатися чи подорожувати. Поза цими ситуаціями «тактичні розігруючі» все ще жили як чорношкірі люди, і з цієї причини тактичні паси також називають «пасами з 9 до 5». Письменник і літературний критик Анатоль Броярд бачив, як його батько переходив, щоб отримати роботу після того, як його креольська родина з Луїзіани переїхала на північ до Брукліну перед Другою світовою війною.

Ця ідея перетину кольорової межі в різні моменти життя досліджується в книзі Джеймса Велдона Джонсона «Автобіографія колишнього кольорового чоловіка». Але оповідач завершує роман словами: «Я продав своє первородство за миску юшки», маючи на увазі, що він шкодує про обмін своєї чорноти на білизну. Ідея про те, що перевдягання в біле означає відмову від чорноти, була поширеною в той час і залишається такою дотепер.

Афроамериканці також вирішили видавати себе за білих за часів Джима Кроу та після нього. Наприклад, лідер руху за громадянські права Сполучених Штатів Волтер Френсіс Вайт проводив розслідування на Півдні, під час яких він видавав себе за білого, щоб зібрати інформацію про лінчування та злочини на ґрунті ненависті, а також захистити себе в соціально ворожому середовищі. Вайт, білявий, блакитноокий та зі світлою шкірою, був змішаної раси, з домунуванням європейських генів. Двадцять семеро з 32 прапрапрапрабабусь і дідусів Вайта були білими; інші п'ятеро вважалися чорношкірими та були рабами. Вайт виріс з батьками в Атланті в чорній громаді та ототожнював себе з нею. Він обіймав посаду головного виконавчого директора Національної асоціації сприяння розвитку кольорового населення (NAACP) з 1929 року до своєї смерті в 1955 році.

У ХХ столітті Джордж Герріман, креольський карикатурист з Луїзіани, народжений у батьків-мулатів, все своє доросле життя залишався білим. Приблизно в цей час тих, хто вважав себе білими, називали на французькому креольському сленгу passant (прохожий) à blanc або pour blanc (як білий).

Згаданий вище письменник і критик ХХ століття Анатоль Броярд був креолом з Луїзіани, який у дорослому житті в Нью-Йорку та Коннектикуті вирішив видавати себе за білого. Він хотів створити незалежне письменницьке життя і відкидав класифікацію як чорношкірого письменника. Крім того, він не ототожнював себе з чорношкірими мешканцями північних міст, чий досвід значно відрізнявся від його власного, коли він був дитиною у креольській громаді Нового Орлеана. Він одружився з американкою європейського походження. Його дружина і багато його друзів знали, що він був частково чорношкірим у своєму родоводі. Його дочка Блісс Бройард дізналася про це лише після смерті батька. У 2007 році вона опублікувала мемуари, в яких простежила своє дослідження життя і сімейних таємниць батька під назвою «Одна крапля: Приховане життя мого батька: Історія раси та сімейних таємниць».

З 2000 року по теперішній час Видавати себе за білого є більш суперечливим у ХХІ столітті, оскільки це часто сприймається як відмова від чорношкірості, сім'ї та культури. У серпні 2021 року чорношкіра сценаристка Steven Universe Future та Craig of the Creek, Танека Стоттс, розповіла Insider, що чорношкірі та коричневі персонажі в анімації часто існують неоднозначно, назвавши це «білим перехідним наративом… де наратив написаний таким чином, що він достатньо перехідний для білих, щоб пройти повз ваших керівників та можновладців». Мей Кетт, квір-сценаристка азійсько-американського походження для «Молодої Ліги справедливості», додала, що коли шоу не ведуть або не пишуть кольорові люди, чорношкірі персонажі є «поверхневою декорацією», а расове представлення відбувається «дуже схоже на квір-представлення», оскільки культурна ідентичність персонажів не показана, з «невисловленим неявним деструктивним упередженням» про те, що їхня поведінка є «правильною», поведінкою, яка «неминуче є білою».

Австралія

Едвард Стірлінг, один з перших британських поселенців у Південній Австралії, був позашлюбною дитиною шотландського рабовласника з Ямайки та невідомої темношкірої жінки. Прибувши до Австралії, за рахунок батьківської компенсації за рабів, він прийняв шотландське ім'я і став одним з найбагатших людей колонії. Він та його сини Ланселот і Едвард Чарльз Стірлінг були членами парламенту.

Леслі Джозеф Гукер, засновник однієї з австралійських фірм з продажу нерухомості LJ Hooker, за життя приховував своє китайське походження, в тому числі змінив прізвище при народженні на Тінґю.

Подібно до практики афроамериканців, щоб уникнути правової та соціальної дискримінації, багато австралійських аборигенів видавали себе за білих. У культовій автобіографії «<i id="mw7g">Моє місце</i>» центральною темою є Саллі Морган, чия родина видавала себе за індійців, яка відкриває для себе своє корінне походження.

Німеччина Для євреїв у нацистській Німеччині видавання себе за «арійця» або білих і неєвреїв було способом уникнути переслідувань. Було три способи уникнути відправлення до таборів смерті: втекти, сховатися або уникнути. Жоден варіант не був ідеальним, і всі вони містили ризик бути спійманим. Люди, які не могли втекти, але хотіли продовжувати життя, не ховаючись, намагалися видати себе за «арійців». Люди, які були «явно євреями» могли спробувати змінити свою зовнішність, щоб стати «арійцями», тоді як інші євреї з більш неоднозначними рисами могли легше увійти в ідеал «арійця». У цих спробах видати себе за «арійців» євреї змінювали свою зовнішність, фарбуючи волосся у блонд і навіть намагаючись усунути обрізання. Едіт Ган Бір була єврейкою та вважалася «арійкою»; вона пережила Голокост, жила з нацистським офіцером та взяла з ним шлюб. Ган Бір написав мемуари під назвою «Дружина нацистського офіцера: як одна єврейська жінка пережила Голокост». Іншим таким прикладом є Стелла Кюблер, єврейська колабораціоністка, яка спочатку намагалася приховати своє єврейське походження.

Є також приклади протилежного: деякі люди, такі як Міша Дефонсека, Лорел Роуз Вілсон або авторка книги «Фрагменти: Спогади про воєнне дитинство», які хибно стверджували після 1945 року, що є євреями, які пережили Голокост.

Канада Приклади расового пасингу використовувалися людьми для асиміляції в інших групах, окрім європейської. Марі Лі Бандура, яка виросла в індіанському оркестрі Нью-Вестмінстера в Британській Колумбії, осиротіла і вважала себе останньою представницею свого народу. Вона переїхала до китайського кварталу Ванкувера, вийшла заміж за китайця і виростила чотирьох дітей, вважаючи їх китайцями і французами. Одного разу вона сказала своїй доньці Ронді Ларрабі про свою спадщину: «Я скажу тобі один раз, але ти більше ніколи не повинна мене про це питати». Марі Лі Бандура вирішила приховати своє коріння через упередження, з якими вона зіткнулася.

У масовій культурі

Література