Л́ютневі інструменти — це клас струнних музичних інструментів, назва яких походить від європейської лютні. Вони мають резонатор (корпус) і тісно з'єднаний з ним тримач струн, при цьому струни проходять паралельно верхній декці. У найпоширенішому типі — грифових лютнях — тримач струн у вигляді грифа виступає за межі корпусу. Меншу групу становлять йокові лютні (або ліри), у яких струни натягнені між корпусом і поперечиною, що спирається на дві бокові ручки. Третя, найменша група — лучкові лютні або плуріарки, що зустрічаються лише в Африці.

Це визначення будови, встановлене системою Горнбостеля-Закса, стосується як щипкових, так і смичкових інструментів.

Класифікація

Система Горнбостеля-Закса

Згідно з системою класифікації Горнбостеля-Закса, лютневі інструменти мають індекс 321 та поділяються на такі підгрупи:

(321.1) Смичкові лютні, також плюріаркові, в яких одна струна прикріплена до кінця кількох вигнутих струнних опор. Група інструментів складається з різних конструкцій, що іноді ускладнює чітку класифікацію її як лютневий інструмент або музичний смичковий чи смичковий лютень чи ліра. (321.2) Йохові лютні (ліри), в яких струни закріплені між резонатором і поперечиною (йомком), що тримається двома вертикальними ручками. Античні ліри: кіфара, ліра. Східноафриканські ліри: крар, беганна, ендонго, н'ятіті, том. Арабські ліри: танбура, сімсімійя. (321.21) Чашеподібні ліри: з округлим корпусом — ліра, танбура (321.22) Коробчасті ліри: з корпусом у формі ящика — кіфара, беганна, крота. (321.3) Грифові лютні: мають гриф або шпиль, прикріплений до корпусу. (321.31) Шпилькові лютні: гриф проходить крізь корпус або вздовж його верхньої частини. За формою корпусу поділяються на: Чашоподібні: раванастр Циліндричні/трубчасті: банджо, ендінгіді, саньсянь, чунірі Коробчасті: масенко, морінхур

Смичкові варіанти утворюють групу шпилькових скрипок (стильфіделей): рубаб, ребаб, каманче, джозе, імзад, годже, ендінгіді, ерху, сор у, чіванґ тощо.

(321.32) Грифові лютні з прикріпленим грифом (не наскрізним): (321.321) Чашегрифові лютні: танбур, уд, європейська лютня, теорба, колашоньє, мандоліна, кобза, домбра, біва, лютня-гітара, чонгурі, пандурі, гамбус, чаранго. (321.322) Коробчастогрифові лютні: гітара, кавакінью, цистра, віола да гамба, віуела, бандора, бандура, бандола, укулеле, юецинь, фідель тощо. (321.33) Внутрішньошпилькові лютні: Струни проходять через отвір у деці й кріпляться до внутрішнього шпиля. (321.331) Чашоподібні: більшість інструментів цієї групи (нгоні, халам, тідініт, тахардент, келелі) (321.332) Коробчасті: марокканська гімбрі — єдиний приклад

Інші способи класифікації

За співвідношенням довжини корпусу і грифа Короткогрифові лютні: піпа, юечінь, уд Типово мають зігнутий назад колковий ящик (як у піпи, уда, кобоза) Довгогрифові лютні: танбур, теорба, колашоньє, бузукі, домбра, саз, тар, сетар, ситара, віна, банджо, чіфтелія, саньсянь тощо Перші зображення — шумерські та давньоєгипетські лютні з 2 тис. до н. е.

За типом кріплення струн Інструменти з сідловим штифтом: вимагають більшого натягу струн. Струни проходять через місток до нижньої обичайки (скрипка, мандоліна, колісна ліра). Інструменти з поперечною планкою: струни прикріплені до планки на верхній деці, не потребують окремого містка (гітара, піпа, уд).

Примітки

Література

Ерік Чаррі: Щипкові лютні у Західній Африці: історичний огляд. У: Журнал товариства Галпіна. Том 49, березень 1996 р., с. 3–37 (). Андреас Шлегель, Йоахім Людтке: Лютня в Європі 2: Лютні, гітари, мандоліни та цитрени. 2. Видання. «Куточок лютні», Менцікен, 2011, . Гарві Тернбулл: Походження лютні з довгою шиєю. У: Журнал товариства Галпіна. Том 25, липень 1972 р., с. 58–66 (). Ульріх Вегнер: Африканські струнні інструменти (Видання Музею етнології Берліна. Нова серія 41, Відділ етномузикології, V). Фонд прусської культурної спадщини, Берлін, 1984, , с. 82–158 та 230—264.