Іттіфа́к аль-Муслимі́н, Сою́з мусульма́н Росі́ї (скорочено Іттіфак, , , , від ) — політична організація та партія мусульман у пізній Російській імперії. Організація була заснована під час революції 1905 року та припинила своє існування після Лютневої революції. Політична програма організації була ліберально-конституційною, тісно пов'язаною з програмою Кадетської партії. Значний вплив на програму мав ісламський реформаторський рух джадидизму. В Іттіфаку переважали поволзько-татарські інтелектуали, але також були мусульманські представники інших етнічних груп, такі як азербайджанці, кримські татари, кавказці та центральноазійці.
Передісторія
Іслам у Росії до 1905 року За офіційною статистикою, близько 1900 року в Російській імперії проживало 14 мільйонів підданих-мусульман;Bobrovnikov, Vladimir: Islam in the Russian Empire, in: Lieven, Domic (ed.): The Cambridge History of Russia. Vol. 2, Imperial Russia, 1689—1917, Cambridge, 2006, p. 202. представники мусульман у Державній думі навіть заявляли про цифру 30 мільйонів.Bospflug, Elizabeth: The Muslim «Federalist Debate» in Revolutionary Russia, in: Ab Imperio (2017), Nr.1, p. 131. Ядро мусульманського населення містилося навколо Казані, яку завоював Іван Грозний у XVI столітті. Іншими регіонами зі значним мусульманським населенням були Крим, Азербайджан, Кавказ та Центральна Азія.
У країні чергувалися періоди толерантності та репресій. За Івана знатним мусульманам було дозволено зберегти свої титули та російських кріпаків, тоді як у середині XVIII століття було зруйновано 418 з 536 мечетей Казані. Для зміцнення російського панування над Казахстаном та іншими мусульманськими громадами Катерина II дотримувалася іншої стратегії просування нової мусульманської духовної структури, зокрема Оренбурзького мусульманського духовного зібрання.Kappeler, Andreas: Czarist Policy toward the Muslims of the Russian Empire, in: Dave, Bhavna (ed.): Politics of Modern Central Asia. Vol. 1, Encounters with Modernity. Routledge 2010, p. 29.
Завоювання Центральної Азії у другій половині ХІХ століття призвело до того, що мусульманські лідери закликали до джихаду проти російських солдатів. Разом з імперіалістичним та соціал-дарвіністським впливом із Західної Європи це створило нове уявлення про мусульман Центральної Азії як про «фанатиків», що перебувають поза межами раціонального діалогу; це також відобразилося на ставленні росіян до «старшого» мусульманського населення, наприклад, у Казані. Іслам став об'єктом дослідження в новому предметі орієнталізму (сходознавстві). За часів Миколи Ільмінського російська адміністрація почала відкривати в Казані школи, де татарську мову викладали лише протягом перших чотирьох років, тоді як російську мову викладали протягом усієї навчальної програми. Бажаним ефектом було те, щоб «відстала» мусульманська культура з часом «вимерла», не викликаючи «фанатичної» відповіді.Noack, Christian: Muslimischer Nationalismus im Russischen Reich. Nationsbildung und Nationalbewegung bei Tataren und Baschkiren, 1861—1917, Stuttgart 2000, p. 111.
Джадидизм 22 квітня 1883 року в кримському місті Бахчисарай вперше вийшла друком газета «Терджиман» («Перекладач»).Noack, Christian: Muslimischer Nationalismus, p. 149. Його видавець, Ісмаїл Ґаспринський, став ідейним попередником руху джадидистів. Цей рух був чимось більшим, ніж просто відповіддю на експансію російського панування в культурне життя мусульманських підданих. Це був справді мусульманський реформаторський рух, метою якого була модернізація всього суспільства. Домінування російського православ'я розглядалося як загроза «автентичному» мусульманському способу життя, але ця загроза також вважалася самочинною, спричиненою культурною стагнацією та традиціоналізмом.Khalid, Adeeb: The Politics of Muslim Cultural Reform. Jadidism in Central Asia; Berkeley & Los Angeles 1998, p. 81. Головною частиною програми реформ джадидистів було запровадження фонетичного «нового методу» (усул аль-джадід) викладання арабської мови в мектебах.Yemelianova, Galina M.: Volga Tatars, Russians and the Russian State at the Turn of the Nineteenth Century. Relationships and Perceptions, in: The Slavonic and East European Review (July 1999), p. 450. До того часу навчання полягало у запам'ятовуванні сур з Корану без перекладу.Kaleed: Jadidism in Central Asia, p. 22 Джадидисти також вимагали включення до навчальної програми світських дисциплін. Однак важливо зазначити, що джадидисти були не секуляризаторами, а релігійними реформаторами. Крім того, вони сприяли культурному об'єднанню та «пробудженню» російських мусульман шляхом прийняття єдиної мови — османської. Джадіди виступали не проти російського правління як такого, а проти спроб примусової асиміляції та культурного і релігійного патронажу з боку Росії. Особливо критично вони оцінювали Оренбурзьке мусульманське духовне зібрання.Улюбленим медіа джадидистів була преса. Заснування «Терджимана» ознаменувало початок надзвичайно жвавого мусульманського газетного середовища, особливо після того, як у 1905/06 роках російська адміністрація припинила свою опозицію до татарськомовних газет. У Центральній Азії, де друкарство було запроваджено лише після російського вторгнення, джадидисти заснували організацію Кутубхана, яка об'єднала книгарні та видавництва. З 1905 по 1917 рік було засновано 166 татарських газет і журналів,Usmanova, Dilara M.: Die tatarische Presse 1905—1918: Quellen, Entwicklungsetappen und quantitative Analyse, in: Kemper, Michael; von Kügelgen, Anke; Yermakov, Dmitriy (ed.): Muslim Culture in Russia and Central Asia from the 18th to the Early 20th Centuries, Berlin 1996, p. 239. хоча більшість із них проіснували недовго. За словами М. Пінегіна, казанського урядовця, відповідального за цензуру, їхня ідеологічна спрямованість була досить чіткою: «Ідеали та цілі більшості мусульманських газет і журналів збігаються, а їхню орієнтацію можна охарактеризувати лише як націоналістично-прогресивну».Usmanova: Die tatarische Presse, p. 250.
Однак це не означало, що джадіди не зіткнулися з опором мусульман: їхня програма реформ не була прийнята більшістю улемів. Ці кадимісти (прихильники «старого методу»,усул аль-кадим)Kaleed: Jadidism in Central Asia, p. 93. були особливо проти теологічних переосмислень джадидизму та спроб раціоналізації традицій і називали джадидів єретиками або молодими фанатиками.Noack: Muslimischer Nationalismus im Russischen Reich, p. 213.
Джадидисти були дуже неоднорідним рухом. Серед поволзьких татар більшість реформаторів були молодими уламами, які часто навчалися в російських школах.Noack: Muslimischer Nationalismus im Russischen Reich, p. 339. Опитуючи поволзьких татар — учасників трьох мусульманських з'їздів і представників Думи, Ноак виявив, що 36 % з них ходили до російських шкіл. Ця цифра зростає до 52 %, якщо врахувати лише тих учасників, які мали середню або вищу освіту. Центральноазійські джадидисти перебували під впливом татарських ідей, але складалися з буржуазного середнього класу, створеного бавовняним бумом.Adeeb: Jadidism in Central Asia, p. 90. Казахські реформатори навіть визначили себе через опір татарському патронажу.Zenkovsky: Pan-Turkism and Islam in Russia, p. 59. У 1830 році казахські лідери надіслали петицію цареві Миколі І з проханням «припинити запровадження мечетей і шкіл, а також не призначати більше [татарських] священнослужителів». Така татарська опіка казахським степом було результатом політики Катерини, спрямованої на зміцнення свого правління. Тим часом, найважливішими факторами в Азербайджані були культурна «деіранізація» та ворожість до нетюркських етнічних груп.Zenkovsky: Pan-Turkism and Islam in Russia, p. 59.
Однак джадидизм залишався елітарним рухом аж до 1917 року, а кадимський традиціоналізм переважав серед більшості мусульманського населення.Zenkovsky: Pan-Turkism and Islam in Russia, p. 214. Причину домінування джадидистів можна знайти в тому факті, що запровадження раціонального, публічного дискурсу про необхідні реформи суспільства саме по собі було невід'ємною частиною їхньої програми, тоді як кадимисти неохоче сприймали нові способи комунікації.Zenkovsky: Pan-Turkism and Islam in Russia, p. 344. Це також мало б вплинути під час і після Революції 1905 року, коли конфлікт між джадидистами та кадимістами відійшов на другий план на користь загальноросійської мусульманської організації.
Історія
Перший конгрес Між 1904 і 1907 роками старі проблеми Російської імперії (зростання політизації, економічна криза та аграрне питання) зіткнулися з короткостроковими причинами, особливо з Кривавою неділею в Санкт-Петербурзі, призвели до Російської революції 1905 року. Протягом наступних років занепад автократичної влади дозволив опозиційним групам обговорювати основи російської держави в небаченому раніше масштабі.Neutatz, Dietmar: Träume und Alpträume. Eine Geschichte Russlands im 20. Jahrhundert, München 2013, p. 111. Мусульмани Росії також взяли участь у цій дискусії.
Головною фігурою був Абдурасид Ібрагімов. Він був татарським улемом, який 1893 року емігрував до Стамбула на знак протесту проти російської політики щодо ісламу. У 1904 році на вимогу російського уряду його було депортовано до Одеси. Незабаром його відпустили, а міністр внутрішніх справ Петро Святополк-Мирський навіть заохотив його написати петицію до царя від імені російських мусульман. Цією петицією Ібрагімову вдалося розпочати широкомасштабну кампанію мусульман, особливо джадидистів.Noack: Muslimischer Nationalismus im Russischen Reich, p. 220.
23 січня 1905 року відбулася перша зустріч провідних членів мусульманської Казані, серед яких були не лише улами, а й представники інтелігенції та купецтва. Вони надіслали Ґаспринському та іншим мусульманам Криму і Кавказу листи, в яких запрошували їх на зустріч у Петербурзі. На другій зустрічі вони ухвалили проєкт резолюції, в якій поєднали специфічно мусульманські вимоги (включення мусульман у процес розробки законів, що їх стосувалися, автономія духовного управління) із загальними ліберальними вимогами.Noack: Muslimischer Nationalismus im Russischen Reich, p. 222.
Влітку в Санкт-Петербурзі зустрілися мусульманські делегації з усієї імперії. Вперше зумівши провести всебічну дискусію, незабаром став очевидним базовий консенсус щодо інтересів джадидистської реформи. 8 квітня делегації організували Всеросійський мусульманський з'їзд у Нижньому Новгороді. Щоб приховати його від влади, проведення з'їзду було заплановано одночасно з Нижньогородським ярмарком у серпні 1905 року.Noack: Muslimischer Nationalismus im Russischen Reich, p. 227.
Учасники першого мусульманського з'їзду не були обрані за жодними формальними критеріями. Вони складалися з купців, які все одно були присутні, а також з улемів та інтелектуалів, які приїхали спеціально на з'їзд. Після того, як влада відмовила у формальному дозволі на проведення зібрання через «неправильний вибір місця і часу», з'їзд перенесли на річковий пароплав «Густав Струве». Організатори конгресу намагалися завадити деяким молодим учасникам приєднатися до нього, призначивши їм неправильний час початку. Однак ці учасники орендували човен, наздогнали пароплав і, отримавши попередження, були допущені на борт.Noack: Muslimischer Nationalismus im Russischen Reich, p. 229.
Після десятигодинного засідання делегати у підсумковій заяві взяли на себе зобов'язання заснувати Союз мусульман Росії. Було поставлено питання про те, чи повинен новостворений Іттіфак бути партією, чи якоюсь великою організацією. Було заплановано проведення другого з'їзду, який має обговорити це та інші питання. Дискусія між національною мусульманською єдністю і конкретною політичною програмою стала характерною рисою російського мусульманського руху до 1917 року.Noack: Muslimischer Nationalismus im Russischen Reich, p. 229.
Другий конгрес