За часів армій ландскнехтів фельдцойгмайстер був головнокомандувачем артилерії. Після фельдгауптмана та фельдмаршала він був найвищим офіцером в армії.
Під терміном «цойґ» («штука», «річ», «діло») малася ну увазі гармата з усіма її знаряддями і причандалами, якою керували зброярі та їхні помічники згідно з добровільним договором з воєначальником. Усе обладнання перебувало під командуванням генерал-фельдцойгмайстера, відомого французам як ґранд-метр артилерії Франції. Ця назва була поширеною ще до появи справжніх гармат, починаючи з часів Філіпа VI (1328–1350), і стосувалась ранніх облогових машин — катапульт, таранів тощо.
Німеччина
Пруссія Генерал-фельдцойгмайстер призначався у Пруссії з часів Фрідріха II. Він був командувачем усіх артилерійських військ і за рангом прирівнювався до фельдмаршала. Він носив знаки двох схрещених гармат на еполетах. У минулому звання генерал-фельдцойгмайстера часто присуджувалося принцам з королівської родини, оскільки, згідно з неписаним правилом, їх не призначали фельдмаршалами до 1870 року. З 1870 року ця відзнака присуджувалася офіцерам, які закінчили артилерійські школи та мали видатні заслуги в застосуванні цієї зброїBrockhaus, 14. Auflage, S. 1894–1896.. Останнім володарем цього титулу був принц Карл Прусський як «шеф артилерії».
У Пруссії в 1898 році замість (тимчасового) Департаменту озброєння було створено фельдцойгмайстеріум (департамент польової артилерії) поза межами Військового міністерства, який очолював фельдцойгмайстер у званні командира дивізії. Під його керівництвом перебували всі стрілецькі заводи, артилерійські майстерні, ливарні гармат, порохові та боєприпасні заводи, а також конструкторські бюро та артилерійські склади; йому також підпорядковувалася інспекція поїздів.
Начальники фельдцойгмайстеріуму Ранг ім'я ДатаDermot Bradley (Hrsg.), Günter Wegner: Stellenbesetzung der Deutschen Heere 1815–1939. Band 1: Die Höheren Kommandostellen 1815–1939. Biblio Verlag, Osnabrück 1990, ISBN 3-7648-1780-1, S. 576. Генерал-майор/генерал-лейтенант Еміль Штерн 1 квітня 1898 року – 17 квітня 1901 року Генерал-майор/генерал-лейтенант Адольф фон Феттер 18 квітня 1901 року – 14 вересня 1904 року Генерал-лейтенант/генерал артилерії Роберт Кене 15 вересня 1904 року – 4 квітня 1910 року Генерал-лейтенант/генерал артилерії Отто фон Бюкінґ 5 квітня 1910 р. – 26 червня 1913 р. Генерал-майор/генерал-лейтенант Йоганнес Франке 27 червня 1913 року – 23 вересня 1916 року Генерал-майор/генерал-лейтенант Карл Купетт 24 вересня 1916 року – 10 грудня 1918 року Генерал-майор Ріхард фон Берендт 11 грудня 1918 року до 1919 року
Баварія та Саксонія У Баварії фельдцойгмайстер був генералом артилерії, еквівалентним генералу піхоти чи кавалерії. Посада (генерал-)фельдмаршала (фельдцойгмайстера) існувала в баварській армії ще до Тридцятилітньої війниK.b. Kriegsministerium: Militär-Handbuch des Königreiches Bayern nach dem Stande vom 17. März 1862. München, 1862, S. 4.. У 1906 році Баварія замінила інспектування технічних інститутів на фельдцойгмайстеріум (управління генерал-фельдмаршала) з базою в Мюнхені та тими самими обов'язками, що й у прусській моделі. Ця посада фельдцойгмайстера була службовою, а призначена на посаду особа мала звання генерал-майора.
Саксонія також мала зброярню на чолі з оберцойгмайстером у званні генерал-майора, що базувалася в Дрездені. Останнім саксонським фельдцойгмайстером був генерал-лейтенант Йоганнес Фельмер (1863–1939)Heinz Schulz, Vom Zeughaus zur Feldzeugmeisterei: Dokumentation zur Geschichte der militärischen Produktion im Raum Dresden 1840–1920. Arbeitskreis Sächsische Militärgeschichte, 2007, S. 75..
Третій райх Як фельдцойгмайстер армії:
Франц Баркгаузен (1882–1956) від 1935 до 1938 року Теодор Гайб (1885–1944) від 1937 до 1942 року
Габсбурзька монархія
У Габсбурзькій монархії звання фельдцойгмайстер (FZM) було генеральським званням в артилерії, а до 1908 року — у піхоті. Це відповідало Генерал кавалерії (, GdK) та нещодавно запровадженому званню генерала піхоти (, GdI) у 1908 році. Правильним звертанням до них було «Ваша ексцеленціє».
Австрійський (або австро-угорський) фельдцойгмайстер → Див. також: Знаки розрізнення
Karl Ludwig zu Sulz (1560–1616) Johann Wilhelm von Hunolstein (1599–1664) Wolfgang Friedrich Cob von Nüdingen (1610–1679) Anne-François de Bassompierre (1612–1646) Julius Heinrich von Friesen (1657–1706) Johann Ernst von Bibra (1662–1705) Gottfried Ernst von Wuttgenau (1674–1736) Ferdinand Philipp von Harsch (1704–1792) Franz Guasco (1711–1763) Joseph Jacob Murray de Melgum (1718–1802) Karl Reinhard von Ellrichshausen (1720–1779) Johann Wenzel von Bärnkopp (1723–1794) Anton von Thurn-Valsassina (1723–1806) Sigmund von Gemmingen (1724–1806) Jean-Pierre de Beaulieu (1725–1819) Wilhelm von Klebeck (1729–1811) Johann von Soro (1730–1809) Ludwig von Terzi (1730–1800) Karl Eugen zu Erbach-Schönberg (1732–1816) Friedrich Wilhelm zu Hohenlohe-Kirchberg (1732–1796) Joseph Nikolaus de Vins (1732–1798) Otto Philipp von Hohenfeld (1733–1799) Joseph Anton Franz von Mittrowsky (1733–1808) Wilhelm Ludwig Gustav von Wartensleben (1734–1798) Paul Kray von Krajowa (1735–1804) Maximilian Baillet von Latour (1737–1806) Paul von Davidovich (1737–1814) Joseph Staader von Adelsheim (1738–1808) Franz Joseph Kinsky (1739–1805) Anton Sztáray von Nagy-Mihaly (1740–1808) Wilhelm von Kerpen (1741–1823) Johann Georg von Browne (1742–1794) Franz Wenzel von Kaunitz-Rietberg (1742–1825) Граф Olivier Remigius von Wallis (1742–1799) Eugène Guillaume Alexis von Mercy-Argenteau (1743–1819) Franz von Lauer (1746–1817) Karl Friedrich von Lindenau (1746–1817) Joseph Anton von Simbschen (1746–1820) Heinrich XIII Fürst Reuß zu Greiz (1747–1817) Anton von Zach (1747–1826) als Ruhestands-Titel ab März 1825 Thiery de Vaux (1748–1820) Ludwig von Vogelsang (1748–1822) Vincenz Maria von Kolowrat-Liebsteinsky (1750–1824) Thomas Freiherr von Brady of Longthee (1752–1827) Маркіз Franz Xaver Joseph de Lusignan (1753–1832) Johann von Hiller (1754–1819) Peter Duka von Kádár (1756–1822) Franz Xaver von Saint-Julien (1756–1836) Andreas Mariássy (1759–1846) Johann Gabriel von Chasteler (1763–1825) Ignácz Gyulay von Maros-Németh und Nádaska (1763–1831) Nikolaus II. Esterházy de Galantha (1765–1833) Князь Ludwig Aloys von Hohenlohe (1765–1829) Hermann Peter von Künigl (1765–1853) Anton Mayer von Heldensfeld (1765–1842) Wenzel Vetter von Lilienberg (1767–1840) Joseph von Lauer (1769–1848) Wilhelm Georg Friedrich von Oranien-Nassau (1774–1799) Augustin Bertoletti (1775–1846) Hieronymus von Colloredo-Mansfeld (1775–1822) Alois von Mazzuchelli (1776–1868) Karl Gustav Wilhelm zu Hohenlohe-Langenburg (1777–1866) Georg von Rukavina (1777–1849) Johann August von Turszky (1778–1856) Franz Dahlen von Orlaburg (1779–1859) Anton Viktor von Österreich (1779–1835) Vincenz von Augustin (1780–1859) Theodor Baillet de Latour (1780–1848) Alois von und zu Liechtenstein (1780–1833) Maximilian Joseph von Österreich-Este (1782–1863) Ludwig von Welden (1782–1853) Rainer von Österreich (1783–1853) Ludwig von Österreich (1784–1864) Franz von Khevenhüller-Metsch (1783–1867) Bernhard Caboga-Cerva (1785–1855) Karl von Culoz (1785–1862) Julius von Haynau (1786–1853) Wilhelm von Lebzeltern (1787–1869) Karl Ritter von Schönhals (1788–1857) Konstantin d’Aspre (1789–1850) Paul von Airoldi (1793–1882) Johann Baptist Coronini-Cronberg (1794–1880) Anton Csorich von Monte Creto (1795–1864) Anton Prokesch von Osten (1795–1876) Friedrich von Teuchert (1797–1872) Joseph Jelačić von Bužim (1801–1859) Friedrich Kellner von Köllenstein (1802–1881) Ludwig von Benedek (1804–1881) Ludwig von Sztankovics (1805–1868) Rudolf von Rossbacher (1806–1886) Joseph von Schmerling (1806–1884) Ernst von Hartung (1808–1879) Sigmund von Reischach (1809–1878) Wilhelm Lenk von Wolfsberg (1809–1894) Joseph von Sokcsevits (1811–1896) Friedrich von Bianchi (1812–1865) Joseph von Maroicic di Madonna del Monte (1812–1882) Gabriel von Rodich (1812–1890) Vincenz von Abele (1813–1889) Franz Folliot de Crenneville (1815–1888) Wilhelm Ramming von Riedkirchen (1815–1876) Joseph Philippovich von Philippsberg (1818–1889) Vinzenz Pürcker von Pürkhain (1820–1901) Josef von Ringelsheim (1820–1893) Friedrich von Mondel (1821–1886) Heinrich Karl Giesl von Gieslingen (1821–1905) Georg von Kees (1822–1906) Adolf von Catty (1823–1897) Wilhelm von Österreich (1827–1894) Hermann Dahlen von Orlaburg (1828–1887) Wilhelm von Reinländer (1829–1910) Friedrich von Beck-Rzikowsky (1830–1920) Leonidas von Popp (1831–1908) Johann Baptist von Waldstätten (1833–1914) Ferdinand von Cronenbold (1837–1904) Georg von Waldstätten (1837–1918) Ferdinand Fiedler (1842–1910) Eugen von Albori (1838–1915) Ludwig Schwitzer von Bayersheim (1839–1919) Maximilian von Catinelli (1840–1907) Hubert von Czibulka (1842–1914) Karl Cerri (1845–1918) Eduard von Beschi (1848–1916) Rudolf von Chavanne (1850–1936) Karl Fanta (1851–1937) Oskar Potiorek (1853–1933) Stephan von Ljubičić (1855–1935) Karl Kuk (1853–1935) Siegmund Ritter von Benigni in Müldenberg (1855–1922) Árpád Tamásy von Fogaras (1861–1939)
Участь у боях Першої світової війни в Галичині В додатках до книги І. Карпинця «Воєнні операції на західноукраїнських землях в першому році війни»Карпинець І. Галичина: Військова історія 1914–1921 років. – Львів, 2005. – С. 52-60 згадується фельдцойгмайстер Пауль Пугалло фон Брльоґ, командир 5-го корпусу 1-ї армії, що стаціонував у БратіславіІгор Мельник. Серпень 1914-го: битва за Галичину.//Збруч, 21 серпня 2014.
Література
Antonio Schmidt-Brentano.Die k.k. bzw. k.u.k. Generalität 1816–1918 Österreichisches Staatsarchiv.
Окремі посилання
Вебпосилання
Список генералів, що отримали це звання між 1859-1899 роками