Андрій Андрійович Ракович (26 лютого 1869 — після 1917) — російський цукрозаводчик, громадський діяч і політик, член Державної думи від Чернігівської губернії.

Біографія Зі спадкових дворян Чернігівської губернії. Син Андрія Лаврентійовича Раковича (1831—1872) та Юлії Іванівни Полетики (1841—1872). Землевласник Чернігівської, Полтавської та Волинської губерній (де мав відповідно 1100, 400 та 2200 десятин).

У 1890 році закінчив колегію Павла Галагана. Займався сільським господарством та громадською діяльністю. З 1893 року був кандидатом на посаду, а потім був обраний козелецьким повітовим предводителем дворянства (1896—1906). Також обирався гласним Козелецького повітового (1895—?), Переяславського повітового та Чернігівського губернського (1895—?) земств, почесним мировим суддею Козелецького повіту. У 1895—1896 роках був головою Козелецької повітової земської управи. У 1909 та 1911 роках був кандидатом на посаду чернігівського губернського предводителя дворянства. Дослужився до чину статського радника. Був членом партії «Союз 17 жовтня».

У 1898 році став засновником і головою правління Бобровицького Товариства цукрових заводів, у 1910 році — товариства Глобинського цукрового заводу. Був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків.

Був виборщиком до III Державної думи від Козелецького повіту від з'їзду землевласників. 7 вересня 1911 р. на додаткових виборах від з'їзду землевласників був обраний замість покійного Григорія Миколайовича Глібова. Входив до фракції «Союзу 17 жовтня». Був членом комісій: з народної освіти, з місцевого самоврядування і з бавовництва.

1912 року був переобраний членом Державної думи від Чернігівської губернії. Входив до фракції «Союзу 17 жовтня», після її розколу — до фракції земців-октябристів. Входив до Прогресивного блоку. Був членом комісій: з направлення законодавчих пропозицій, із місцевого самоврядування, зборів і народної освіти.

Під час Першої світової війни був помічником уповноваженого, а з липня 1915 року — уповноваженим Російського товариства Червоного Хреста у Чернігівській губернії. Доля після 1917 року невідома.

Сім'я Був одружений з Євгенією Митрофанівною Болотовою (1868—?). Їхні діти:

Андрій (1891—1966), вихованець Олександрівського ліцею (1912), урядовець Сенату. Під час Першої світової війни — вільнонайманий Лейб-гвардії 4-го стрілецького полку. В еміграції в Австрії, юрисконсульт Австрійської єпархії РПЗЦ. Лаврентій (1895—1971), вихованець Олександрівського ліцею (1917), штабс-ротмістр лейб-гвардії Кирасирського Її Величності полку, учасник Білого руху у складі ЗСПР та Російської армії барона Врангеля. В еміграції у Польщі, потім у США. Член полкового об'єднання.

Примітки

Джерела Милько В. Українське представництво в Державній думі Російської імперії (1906–1917): монографія / В. Милько; відп. ред. О.П. Реєнт. – К.: Інститут історії України НАН України, 2016.– 396 с. Государственная дума Российской империи: 1906—1917. — М.: РОССПЭН, 2008. Волков С. В. Офицеры российской гвардии: опыт мартиролога. — М.: «Русский путь», 2002. — С. 400.