Сарджик

Сарджі́к () — середньовічний замок XIII—XV століття в південно-західній частині Криму, за 5 км на північний захід від села Буюк-Мускомія (Широке) Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим. Фортеця також відома під назвами Ісарчик та Біюк-Мускомське укріплення.

Історія Історики припускають, що укріплення могло бути побудоване у XIII столітті після загибелі, внаслідок походу монголів на Таврику в 1278 році, розташованої неподалік фортеці Асаране-Бурун і у зв'язку з переходом гірського Криму в зону впливу Трапезундської імперії. Вважається, що фортеця була центром великої військово-адміністративної одиниці князівства Феодоро та центром тяжіння північної частини Байдарської долини. У XV ст. вона входить до системи прикордонних фортифікаційних об'єктів князівства Феодоро в Південно-Західній Тавриці, на кордоні з консульством Чембало Генуезької республіки.

Опис Руїни розташовані на плато обмеженого з трьох боків урвищами скельного мису Біюк-Кармизи в південно-східній частині каньйону Чорної річки. Майданчик укріплення, площею 1,3 гектара, відгороджений від плоскогір'я (з боку рівнини) стіною завдовжки близько 160 метрів із трьома прямокутними вежами. Стіни і вежі були складені з підтесаного буту на вапняному розчині, відстань між вежами 30-60 м, ворота завширшки 2,5 м були влаштовані у вежі на південно-східному фланзі оборони. По краю мисового майданчика збереглися залишки парапетних стін уздовж усього мисового обриву. Крім фортечних споруд збереглися руїни церкви та сліди кам'яних будівель.

Історія вивчення Перший опис фортеці здійснив Петро Кеппен 1837 року. Вчений склав план укріплення, зафіксував розміри стіни в 105-110 кроків з товщиною 0,5 сажнів і ймовірних руїн вежі (6 аршин завдовжки та 5 завширшки), вважав, що ісар виконував функцію спостережного поста. Василь Кондаракі присвятив 1867 року Ісарчику окрему статтю, вказавши, що стрімчастий відріг, на якому розташовані руїни, називали Хараджа-пул і піддавши критиці деякі висновки Кеппена. У статті висловлювалося припущення, що укріплення могло служити прихистком жителям зниклого селища, яке повинно було знаходитися поруч із замком, в лощині Бахчалар, порослої занедбаними садами. Кондаракі уточнював, що стіни були складені на вапняному розчині, висоту (за кількістю каміння в розвалах) реконструював у 3 метри, а припущені Кеппеном руїни вежі біля дороги до ісарчика вважав залишками воріт. Також дослідник повідомив місцеві перекази про приналежність у минулому укріплення френкам (генуезцям). Надалі Сарджик коротко згадували Микола Рєпніков у рукописі «Матеріали до археологічної карти південно-західного нагір'я Криму» 1940 року, Євгеній Веймарн у статті «Печерні міста» Криму в світлі археологічних досліджень 1954-1955 рр. та Анатолій Якобсон у праці «Ранньосередньовічні сільські поселення південно-західної Таврики».

Примітки

Посилання

Исарчик Сарджик.

Неделькин Е. Средневековый замок Сарджик // Литературная газета + Курьер культуры: Крым–Севастополь. — 2017. — № 7 (55). — 13 апреля. — С. 2.