Теорія гегемонної стабільності (ТГС) () — це теорія міжнародних відносин, що ґрунтується на дослідженнях у галузях політології, економіки та історії. ТГС вказує на те, що міжнародна система має більше шансів залишатися стабільною, коли одна держава є домінуючою світовою силою або гегемоном. Отже, кінець гегемонії зменшує стабільність міжнародної системи. Як доказ стабільності гегемонії, прихильники ТГС часто вказують на Pax Britannica та Pax Americana, а також на нестабільність до Першої світової війни (коли британська гегемонія занепадала) та нестабільність міжвоєнного періоду (коли американський гегемон зменшив свою присутність у світовій політиці).
Ключові механізми теорії гегемонної стабільності обертаються навколо надання суспільних благ: для вирішення проблем колективних дій щодо суспільних благ необхідний потужний актор, який готовий і здатний взяти на себе непропорційну частку надання суспільних благ. Гегемонна стабільність може передбачати самопідсилюючу співпрацю, оскільки в інтересах гегемона надавати суспільні блага, а в інтересах інших держав — підтримувати міжнародний порядок, з якого вони отримують суспільні блага
Початковий етап розвиток Чарльз Кіндлбергер є одним з вчених, які найбільш тісно пов'язані з ТГС; коментатори, такі як Бенджамін Коен, вважають його засновником теорії та найвпливовішим її прихильником.Cohen, Benjamin J. (2008). International Political Economy: An Intellectual History. Princeton University Press. p. 68. ISBN 978-0-691-13569-4. HST got its name from Keohane, who first coined the phrase in a paper published in 1980. [...] The credit for originating HST actually goes to three other key members of IPE's pioneeer generation: above all to the economist Kindleberger, together with political scientists Gilpin and Krasner. [...] Pride of place here goes to KindlebergerHelen Milner. "International Political Economy: Beyond Hegemonic Stability," Foreign Policy, (1998) У своїй книзі 1973 року «Світ у депресії: 1929-1939» Кіндельбергер стверджував, що економічний хаос між Першою та Другою світовими війнами, який призвів до Великої депресії, частково був пов'язаний з відсутністю світового лідера з домінуючою економікою. Однак міркування Кіндлбергера стосувалися не лише економіки: центральна ідея ТГС передбачає, що стабільність глобальної системи в плані політики, міжнародного права тощо залежить від гегемона, який розробляє та забезпечує дотримання правил цієї системи. Іншими ключовими фігурами в розвитку теорії гегемоністської стабільності є Роберт Гілпін та Стівен КраснерCohen, Benjamin J. (2008). International Political Economy: An Intellectual History. Princeton University Press. pp. 66–68. ISBN 978-0-691-13569-4..
У своїй головній праці Гілпін теоретизує світову історію як імперські цикли до пізньої модерності та наступність гегемоній у пізній модерності, коли спочатку Велика Британія, а потім США стабілізували міжнародну системуGilpin, Robert, (1981). War and Change in World Politics, Cambridge University Press, p 145.. Гілпін виступає проти теорії балансу та рівноваги сил. Він стверджує, що система природно рухається до рівноваги. З глобальної війни або «гегемоністської війни» виходить новий гегемон, який створює і підтримує новий світовий порядок зі своїми власними преференціями. Це частково досягається шляхом надання суспільних благ. У випадку гегемонії Сполучених Штатів після 1945 року були зроблені спроби ініціювати стабільну валюту за допомогою Міжнародного валютного фонду, Бреттон-Вудської системи, створення Світового банку, безпекових альянсів (таких як НАТО) та демократизації.
Гілпін також стверджує, що в глобальній системі чим більш рішучою є перемога після «гегемоністської війни», тим стабільнішою буде нова система. Він погоджується з думкою Пола Кеннеді про «імперіалістичне перенапруження» як одну з причин падіння гегемонів. Гілпін додає, що всі гегемони неминуче падають, оскільки на певному етапі експансія перевищує вигоди, розподіл влади в системі змінюється, а інші держави піднімаються і кидають виклик гегемону. Зрештою, незадоволена велика держава, яка наближається до могутності поточного гегемона, спричинить нову глобальну війну, і цикл повторитьсяGilpin, Robert (1988). "The Theory of Hegemonic War". The Journal of Interdisciplinary History. 18 (4): 591–613. doi:10.2307/204816. ISSN 1530-9169. JSTOR 204816..
Роберт Кіохане ввів термін «теорія гегемонної стабільності» у статті 1980 року. У своїй книзі «Після гегемонії» (After Hegemony), опублікованій у 1984 році, Кіохане використовував ідеї нової інституціональної економіки, щоб довести, що міжнародна система може залишатися стабільною за відсутності гегемона, тим самим ставлячи під сумнів теорію гегемонної стабільностіKeohane, Robert O. (2020). "Understanding Multilateral Institutions in Easy and Hard Times". Annual Review of Political Science. 23 (1): 1–18. doi:10.1146/annurev-polisci-050918-042625. ISSN 1094-2939.. Робота Джона Раггі про вбудований лібералізм також кинула виклик теорії гегемонної стабільності. Він стверджував, що міжнародний порядок після Другої світової війни утримувався не лише матеріальною силою, а й «легітимною соціальною метою», за допомогою якої уряди створювали підтримку міжнародного порядку через соціальну політику, що пом'якшувала негативні наслідки глобалізаціїRuggie, John Gerard (1982). "International Regimes, Transactions, and Change: Embedded Liberalism in the Postwar Economic Order". International Organization. 36 (2): 379–415. doi:10.1017/S0020818300018993. ISSN 0020-8183. JSTOR 2706527. S2CID 36120313.Mansfield, Edward D.; Rudra, Nita (2021). "Embedded Liberalism in the Digital Era". International Organization. 75 (2): 558–585. doi:10.1017/S0020818320000569. ISSN 0020-8183. SSRN 3719975.. Джон Ікенберрі стверджує, що гегемонія не є передумовою міжнародної стабільності, вказуючи на залежність від шляху розвитку та «жорсткість» інститутівIkenberry, G. John (1998). "Institutions, Strategic Restraint, and the Persistence of American Postwar Order". International Security. 23 (3): 43–78. doi:10.2307/2539338. ISSN 0162-2889. JSTOR 2539338.Ikenberry, G. John (2001). After Victory: Institutions, Strategic Restraint, and the Rebuilding of Order After Major Wars. Princeton University Press. ISBN 978-0-691-05091-1..
Атрибути гегемонії Щоб досягти статусу гегемона, держава повинна взяти на себе зобов'язання в різних сферах. На думку американського стратега Крістофера Лейна, гегемоністські держави мають п'ять визначальних атрибутівCovarubbias, Jack. "The United States - Reluctant Sheriff or Potential Hegemon?". American Diplomacy. Retrieved 7 April 2015.Layne, Christopher (2006). The Peace of Illusions: American Grand Strategy from 1940 to the Present. Cornell University Press. p. 4. ISBN 978-0-8014-7411-8.:
Переважна військова сила необхідна для створення нових міжнародних законів і організацій.
Острівне розташування забезпечує додаткову безпеку та можливість розгортання військових сил, хоча в деяких випадках гегемони не були острівними або півострівними державами. Наприклад, Сполучені Штати Америки стали фактично островом. Вони мають два величезні узбережжя, а їхні сусіди є давніми союзниками, що відрізняє їх від інших великих держав. Ядерна зброя та переважаючі повітряні сили сприяють національній безпеці.
Велика і зростаюча економіка. Зазвичай необхідна беззаперечна перевага принаймні в одному провідному економічному або технологічному секторі. Військова та економічна потужність складають здатність дотримуватися правил системи.
Бажання лідирувати та встановити гегемоністський режим шляхом дотримання правил системи. Після Першої світової війни Сполучені Штати мали здатність до лідерства, але не мали волі до цього. Без волі до забезпечення стабільності в міжнародній системі Сполучені Штати втратили можливість запобігти початку Великої депресії або Другої світової війни.
Гегемон повинен бути відданий системі, яка має сприйматися іншими великими державами та важливими державними акторами як взаємовигідна.
Конкуруючі теорії гегемонної стабільності Дослідження гегемонії можна розділити на дві школи думки: реалістичну школу та системну школу. Кожна школа може бути додатково поділена на підшколи. З кожної школи виокремилися дві домінуючі теорії. Теорія, яку Роберт Кіохане вперше назвав «теорією гегемонної стабільності»Robert Gilpin. The Political Economy of International Relations. Princeton: Princeton University Press, 1987. 86., разом із теорією переходу влади А. Ф. К. Органського є двома домінуючими підходами реалістичної школи. Теорія довгого циклу, яку підтримує Джордж Модельський, та теорія світових систем, яку підтримує Іммануїл Валлерстайн, стали двома домінуючими підходами системної школиTerry Boswell and Mike Sweat. "Hegemony, Long Waves, and Major Wars: A Time Series Analysis of Systemic Dynamics, 1496-1967," International Studies Quarterly (1991) 35, 124..
Системна школа думки За словами Томаса Дж. Маккорміка, вчені та інші експерти системної школи визначають гегемонію «як володіння єдиною державою «одночасною вищою економічною ефективністю у виробництві, торгівлі та фінансах». Крім того, вища позиція гегемона вважається логічним наслідком вигідного географічного положення, технологічних інновацій, ідеології, вищих ресурсів та інших факторівThomas J. McCormick. "World Systems," Journal of American History (June, 1990) 77, 128..
Теорія довгих циклів Джордж Модельський, який виклав свої ідеї в книзі «Довгі цикли у світовій політиці» (1987), є головним архітектором теорії довгих циклів. Коротко кажучи, теорія довгих циклів описує зв'язок між циклами воєн, економічною перевагою та політичними аспектами світового лідерства.
Довгі цикли, або довгі хвилі, пропонують цікаві перспективи глобальної політики, дозволяючи «ретельно дослідити способи, якими повторювалися світові війни, і як провідні держави, такі як Велика Британія та США, послідовно змінювали одна одну». Не слід плутати з ідеєю довгих циклів, або довгих коливань, Сімона Кузнеца, довгі цикли глобальної політики є моделями минулої світової політикиGeorge Modelski. Long Cycles in World Politics. Seattle: University of Washington Press, 1987..
За словами доктора Дена Кокса, довгий цикл — це період часу, що триває приблизно від 70 до 100 років. Наприкінці цього періоду «титул найпотужнішої держави світу переходить до інших рук»Jimmy Myers. "Missouri Western Faculty Discuss Iraq War." St. Joseph News-Press. 2 Mar 2007.. Модельський поділяє довгий цикл на чотири фази. Якщо врахувати періоди глобальних воєн, які можуть тривати до чверті всього довгого циклу, цикл може тривати від 87 до 122 роківGeorge Modelski. Long Cycles in World Politics. Seattle: University of Washington Press, 1987, 102.
Багато традиційних теорій міжнародних відносин, включаючи інші підходи до гегемонії, вважають, що базовою природою міжнародної системи є анархіяMark Rupert. "Hegemonic Stability Theory. . Однак теорія довгого циклу Модельського стверджує, що війни та інші дестабілізуючі події є природним продуктом довгого циклу та більшого циклу глобальної системи. Вони є частиною живих процесів глобальної політики та соціального порядку. Війни є «системними рішеннями», які «регулярно розмежовують рух системи». Оскільки «світова політика не є випадковим процесом удачі чи невдачі, перемоги чи поразки, що залежить від везіння чи грубої сили учасників», анархія просто не відіграє жодної ролі. Зрештою, протягом останніх п'яти століть довгі цикли забезпечували засоби для послідовного відбору та діяльності численних світових лідерівGeorge Modelski. Long Cycles in World Politics. Seattle: University of Washington Press, 1987, 100, 135 and 227..
Модельський раніше вважав, що довгі цикли є продуктом сучасної епохи. Він припускає, що п'ять довгих циклів, які відбулися приблизно з 1500 року, є частиною більшого глобального системного циклу, або сучасної світової системи.