Національна рада (, , , ) — нижня палата двопалатного парламенту Швейцарії, що складається з 200 членів, які обираються загальним голосуванням за пропорційною системою. Заснована відповідно до Федеральної конституції 1848 року, вона представляє населення Швейцарії, тоді як верхня Рада кантонів представляє швейцарські кантони.

Національна рада представляє народ. Інша палата, Рада кантонів, представляє кантони, запобігаючи домінуванню більш густонаселених частин країни над рештою. Оскільки повноваження палат однакові, іноді таку систему називають ідеальним бікамералізмом. Обидві палати збираються у Федеральному палаці Швейцарії в Берні.

Національна рада складається з 200 осіб. Дорослі громадяни обирають членів ради, яких називають національними радниками, на чотирирічний термін. Ці члени розподіляються між швейцарськими кантонами пропорційно до їхнього населення.

Засідання Національної ради проводяться одночасно трьома основними мовами Швейцарської Конфедерації (німецькою, французькою та італійською) — депутат виступає однією мовою, а його виступ перекладається в режимі реального часу двома іншими мовами.

Термін повноважень Національної ради становить 4 роки. Останні вибори відбулися .

Історія По закінченню Зондербундської війни швейцарська держава була реорганізована, що призвело до прийняття Федеральної конституції від 12 вересня 1848 року. Конституція замінила однопалатний Тагзатцунг на двопалатні Федеральні збори, що обиралися на трирічний термін.

1848—1851 Національна рада I скликання складалася зі 111 депутатів. Порядок їхнього обрання визначався кожним кантоном окремо. Кантон Кількість мандатів Кількість виборчих округів Цюрих124 Берн206 Люцерн61 Урі11 Швіц22 Обвальден11 Нідвальден11 Гларус11 Цуг11 Фрібур55 Золотурн31 Базель-Штадт11 Базель-Ланд21 Шаффгаузен21 Аппенцелль-Ауссерроден21 Аппенцелль-Іннерроден11 Санкт-Галлен84 Граубюнден44 Ааргау91 Тургау44 Тічино61 Во93 Вале44 Невшатель31 Женева31 РАЗОМ 111 52

1851—1919 У 1851 році Федеральні збори запровадили єдиний виборчий закон для Національної ради, запровадивши мажоритарну виборчу систему. Країна була поділена на одномандатні та багатомандатні виборчі округи. Кількість мандатів залежала від кількості жителів — 1 мандат на 20 000 громадян і додатковий мандат, якщо залишок перевищував 10 000. Зміни до виборчих округів вносили раз на десять років на основі десятирічного перепису населення. За період 1848—1911 рр. кількість мандатів зросла зі 111 до 189. КантонКількість округівКількість мандатів 1851—1863 1863—1872 1872—1881 1881—1890 1890—1902 1902—1911 1911—1919 1851—1863 1863—1872 1872—1881 1881—1890 1890—1902 1902—1911 1911—1919 Цюрих444444513131416172225 Берн666677723232531313336 Люцерн33443337777778 Урі11111111111111 Швіц11111112223333 Обвальден11111111111111 Нідвальден11111111111111 Гларус11111112222222 Цуг11111111111111 Фрібур22233325566667 Золотурн11111113344456 Базель-Штадт11111111223467 Базель-Ланд11111112333334 Шаффгаузен11111112222222 Аппенцелль-Ауссерроден11111112223333 Аппенцелль-Іннерроден11111111111111 Санкт-Галлен4333555891010111315 Граубюнден43333314555556 Ааргау333344410101010101012 Тургау11111114555567 Тічино22222226667678 Во333333310111112121416 Вале33333224555566 Невшатель11111114455567 Женева11111113445578 РАЗОМ49474849524949120128135145147167189

З 1919 У 1919 році була проведена реформа, згідно з якою кожен кантон став єдиним виборчим округом. Крім того, багатомандатні виборчі округи були змінені на пропорційні. У 1931 році було вирішено продовжити термін повноважень до чотирьох років. Для того, щоб обмежити дедалі зростаючу кількість членів Національної ради, було змінено принцип розподілу місць, збільшивши кількість громадян на одне місце до 22 000 у 1931 р. і до 23 000 у 1951 р. У 1963 р. кількість депутатів була обмежена до 200, незалежно від кількості населення. КантонКількість мандатів 1919—1922 1922—1931 1931—1943 1943—1951 1951—1963 1963—1971 1971—1979 1979—1983 1983—1995 1995—2003 2003—2015 2015—2019 Цюрих252728313235353535343435 Берн323431333333312929272625 Люцерн899999999101010 Урі111111111111 Швіц333333333344 Обвальден111111111111 Нідвальден111111111111 Гларус222222111111 Цуг122222222333 Фрібур777776666677 Золотурн677777777776 Базель-Штадт777888776655 Базель-Ланд444445777777 Шаффгаузен232222222222 Аппенцелль-Ауссерроден332222222211 Аппенцелль-Іннерроден111111111111 Санкт-Галлен151513131313121212121212 Граубюнден666665555555 Ааргау121212121313141414151516 Тургау776666666666 Тічино887777888888 Во161615161616161617171818 Вале666777777778 Невшатель776555555554 Женева8988810111111111111 Юра22222 РАЗОМ189198187194196200200200200200200200

Організація Президент Національної ради — найвищий представник Національної ради, обирається на строк один рік без права переобрання. До його повноважень належать головування на засіданнях Національної ради та Федеральних зборів, представництво ради та керівництво її адміністрацією; Перший віцепрезидент Національної ради; Другий віцепрезидент Національної ради; Бюро, складається з президента, віцепрезидентів, 4 підраховувачів голосів і голів фракцій; Секретаріат.

Національна рада, що налічує 200 членів, є більшою палатою швейцарського законодавчого органу. Вона представляє народ, голос кожного громадянина має приблизно однакову вагу, тоді як Рада кантонів представляє кантони, кожен з яких має однакову вагу, незалежно від чисельності населенняPierre Cormon, Swiss Politics for Complete Beginners, Editions Slatkine, 2014, , p. 28 .

Коли в 1848 році Швейцарія стала федеративною державою, кількість місць ще не була визначена і тому визначалася за кількістю населення окремих кантонів. Згідно з положеннями федеральної конституції того часу, кожен кантон мав отримати одного члена Національної ради на кожні 20 000 громадян. Таким чином, перша Національна рада, яка зібралася в 1848 році, налічувала 111 членів.

У 1963 році кількість членів була встановлена на рівні 200. Розподіл місць між окремими кантонами визначається за відсотком населення кожного кантону від загальної чисельності населення країни, як показано в національному переписі (включаючи іноземних резидентів), з використанням методу найбільшого залишку. Зміна в розподілі місць відбулася в 2003 році в результаті перепису 2000 року.

Кожен кантон має право на щонайменше одне місце в Національній раді.

На відміну від Ради кантонів, де переклад не надається, тут надається синхронний переклад німецькою, французькою та італійською мовами, але не ретороманськоюThe art of interpreting in Switzerland's polyglot parliament, SwissInfo, 26 September 2019.

Виборча система Згідно з Конституцією Швейцарії, вибори до Національної ради проводяться кожні чотири роки швейцарським народом. Останні вибори відбулися в неділю, 22 жовтня 2023 року.

З часу народної ініціативи 1918 року вибори проводяться за пропорційною системою, за якою кожен кантон утворює виборчий округ (Wahlkreis). Виборчий бар'єр відсутній. З 1971 року жінки мають право голосувати та балотуватися на виборах до Національної ради.

З часу реформи системи перепису населення та прийняття у 2007 році рішення про використання адміністративних даних уряду для визначення чисельності населення, розподіл місць у Національній раді між кантонами базується на кількості постійного населення (включаючи мешканців, які не мають права голосу) у році, що настає після останніх федеральних виборівBundesgesetz über die politischen Rechte (SR 161.1), Art. 161 „Verteilung der Sitze auf die Kantone“, in effect since 1 January 2008.. Існує застереження, що кожен кантон має право на щонайменше одне місце.

Кількість місць, що надаються кантонам, які мають право на більше ніж одне місце, визначається за методом найбільшого залишку. Кантони, які мають право делегувати до Національної ради лише одного депутата, обирають кандидата, який набирає більшість голосів.

Кантони використовують унікальну систему пропорційного представництва, яку іноді називають «вільним списком». Кожен громадянин може віддати стільки голосів, скільки є місць у його виборчому окрузі, і навіть може віддати до двох голосів за одного і того ж кандидата. За кожен голос, отриманий кандидатом, партія цього кандидата також отримує один голос. Виборці також вказують партійний голос, при цьому всі порожні голоси за кандидатів зараховуються до загального результату партії. Під час виборів політичні партії публікують у кантонах списки своїх кандидатів. Кожен список містить не більше кількості кандидатів, яку кантон має право відправити до Національної ради. Крім того, кожна партія може подати до кантону кілька списків (наприклад, списки чоловіків, жінок, молоді або людей похилого віку; у більших кантонах вони можуть пропонувати списки для окремих міст або районів). Також можливе об'єднання кількох партій в один спільний список. Виборці можуть вибрати заздалегідь підготовлений список партії без змін або змінити його за допомогою кумулятивного голосування або панашажу. Таким чином, виборець може віддати свій голос конкретному кандидату та проігнорувати решту партії цього кандидата. Крім того, виборець може розділити свій голос між кількома кандидатами з різних партій.

Потім місця розподіляються за системою Гагенбаха-Бішоффа. Ця система є унікальною тим, що дозволяє виборцям розподіляти свої голоси між різними партіями, залежно від того, якого кандидата вони вважають кращим.

Уявний виборець Для визначення переваги партії було введено поняття «уявний виборець», яке Швейцарський федеральний статистичний інститут визначає як: кількість голосів, отриманих партією А * (кількість дійсних бюлетенів / кількість дійсних голосів). Окремі виборці можуть проголосувати менше, ніж дозволена кількість голосів. Кількість дійсних голосів / кількість дійсних бюлетенів майже відповідає кількості депутатів, яких потрібно обрати в кантоні. Точніше кажучи, ця кількість відображає середню кількість дійсних голосів на одного виборця. Формулу можна підсумувати так: кількість голосів, отриманих партією А / середня кількість дійсних голосів на одного виборця.

Результатом є кількість уявних виборців для певної партії в певному кантоні. Після цього можна встановити загальну кількість уявних виборців і зробити висновок про перевагу партії.

Кількість депутатів у кожній партії визначається на кантональному рівні за допомогою пропорційної системи представництва за системою Гагенбаха-Бішоффа (крім одномандатних кантонів). Явка на виборах обчислюється як: кількість дійсних бюлетенів / кількість зареєстрованих виборців.

Робота Ради

Національна рада працює на сесійній основіРозділ V, стаття 151 Конституції Швейцарії. Протягом року скликаються чотири регулярні сесії: весняна сесія, що починається в перший понеділок березня, літня сесія в перший понеділок червня, осіння сесія після швейцарського свята Дня подяки та зимова сесія в останній понеділок листопада. Кожна сесія триває три тижні, по 2-5 робочих днів щотижня. Якщо закони не будуть ухвалені, рада може скликати додаткову сесіюСтаття 2 Закону про Федеральні збори. У надзвичайних ситуаціях позачергова сесія може бути скликана на вимогу 1/4 членів Національної ради або Федеральних зборів.

Повноваження Національна рада та Рада кантонів є конституційно рівноправними органами — законопроєкт стає законом лише після його прийняття обома радами в однаковій редакції. Усі питання розглядаються обома радами по черзі. Голови рад спільно вирішують, яка рада розглядатиме певне питання першою (Erstrat).

Іноді після першого читання Національна рада та Рада кантонів приймають різні тексти, і в цьому випадку відбувається процедура вирішення розбіжностей, під час якої законопроєкт надсилається між двома радами. Після того, як законопроєкт було надіслано тричі поспіль, обидві ради повинні зібратися разом, щоб обговорити це питання.

Щороку Національна рада обирає голову Національної ради, який керує засіданнями Національної ради та спільними засіданнями Національної ради та Ради кантонів.

Парламентські фракції