Ісар (або Ісарчик) — від кримськотатарського (, «стіна») — термін, яким у Криму прийнято позначати руїни невеликих, переважно середньовічних укріплень — монастирів, феодальних замків, сторожових фортець і сільських притулків, зазвичай розміщених на важкодоступних пагорбах. Укріплення в XIII столітті сторожових фортець, що контролювали перевали і проходи в долини гірського Криму, феодальних замків і сільських укріплених притулків на околицях Херсона («Херсакеї») і в Готії (вона ж «Клімати Херсона», «Клімати Готії» історики пов'язують із сельджукською експансією в східному Криму 1217—1225 роках і появою монголів на території півострова, починаючи з 1223 року і у зв'язку з переходом гірського Криму в зону впливу Трапезундської імперії (візантійська фема Херсона після 1204 року перейшла до складу Трапезундської імперії) усього з'явилося 24—25 нових укріплень.
Досліджуючи руїни укріплень, історики дійшли висновку, що, судячи з будівельних прийомів, більшість із них споруджували в традиціях римських фортифікаторів I—III століття, або фортечних споруд Візантії, і під керівництвом, або наглядом, херсонеських фахівців — аналогічно до ранньосередньовічних кладок Херсонеса. Житлові комплекси в південнобережних укріпленнях (примітивні, на «сухій» кладці однотипні житла), мабуть, будували, враховуючи якісь місцеві традиції або з міркувань економії.
Існує версія, що в XV столітті дві лінії укріплень на Південному березі Криму — приморська та гірська, перебуваючи практично одна проти одної, являли собою лінію протистояння між генуезькими колоніями та князівством Феодоро.
Рішеннями Кримського облвиконкому більшість руїн середньовічних укріплень оголошено історичними пам'ятками регіонального значення.
Список ісарів Практично повний перелік відомих гірських укріплень наведено в роботі Віктора Мица «Укріплення Таврики X—XV ст», також перелік саме ісарів, без великих фортець міського типу, зібраний кримськими краєзнавцями на сайті «Ісари Гірського Криму».
Невивчені укріплення Частину укріплень ще не вивчали, археологічних розкопок поки що не проводили і в науковій літературі їх не описано. Усі відомості про них — результати візуальних оглядів істориками і випадкових описів.
Дегерменкойський ісар — замок XIII—XIV століття, розташований на скелястій височині на південно-східній околиці села Деґірмєнкой, з півночі та сходу оточений яром глибиною 15-20 м, з південного і західного боку — крутими схилами, де були побудовані фортечні стіни з бутового каменю на вапняному розчині товщиною 1,3 — 1,4 м (сильно зруйновані, простежується тільки їх основа), на стику стін була прямокутна вежа, на скельній брилі розміром 8×10 м. Розміри фортеці 73 на 44 м, або 0,15 гектара, південніше неї лежало селище XIII—XV століття з храмом і кладовищем. Вперше зміцнення згадано Василем Кондаракі у 1875 році, розвідку проводив Віктор Миц у 1978 році. Демерджі I — руїни середньовічного укріплення (сільського притулку) X—XIII століття, знаходилося на схилі Південної Демерджі-яйли, у північно-західній частині Долини Привидів. У науковій літературі укріплення не описане. Площа укріплення 4 гектари, але половина її-скелі, непридатні для житла, у фортеці є сліди будівель, на двох скельних мисах-руїни невеликих храмів, біля нижнього знаходилося кладовище. Кам'янка — руїни сторожового укріплення X—XIII століття, знаходилося за 2 км на захід від села Корбек, на височині. З Північної, доступної сторони було обгороджено стіною довжиною 75 м і товщиною 2 м (збереглася на висоту 1 м) з буту насухо, площа 0,2 гектара, розмір-83 на 32 м, веж в стіні і будівель всередині не виявлено.
Карабахський Ісар — руїни сторожного укріплення X—XIII ст. розташовані на скелі серед Кучук-Ламбатського кам'яного хаосу за 500 м від берега і 1 км північно-східно від миса Плака, приблизно на середині відстані між відомими укріпленнями Аю-Даг і Кастель. Стіна, завдовжки близько 45 м і завтовшки 1,4-1,5 м (збереглася на висоту до 1-1,2 м) з буту насухо, прикривала підлоговий бік, площа фортеці 0,1 гектара, розміри — 42 на 30 м, будівель усередині не виявлено, із заходу вів вхід завширшки 1,8 м. Качі-Дже — притулок або укріплений загін IX—X століття. Знаходиться за 2 км на північний захід від села Пички, на стрімчаку Алім-Кая (також Алім-Айдамак-Кая), з двох боків обмеженому крутими ярами — Бірінджі-дере і Екінджі-дере. Мис відгороджений стіною (складена двопанцирною кладкою насухо з крупного буту, зовнішній панцир — з грубо оброблених блоків) завдовжки близько 70 метрів, завширшки 2-2,5 м, зараз сильно зруйнована. Площа укріплення 0,76 гектара, розміри захищеної ділянки 205 на 55 м. Слідів будівель в укріпленні не виявлено, фрагменти гончарної та ліпної кераміки (глечики з плоскими ручками, амфори з жолобчастим корпусом і салтівські горщики), на підставі чого пам’ятку датовано. Курушлюк I — укріплений загін X—XIII століть (по невеликим знахідкам кераміки можливо, IX—X століть) на витягнутому з північного заходу на північний схід відрогу розмірами 84 на 27 метрів. Розташований на скалиному морі Харміз-Хайя з двома невеликими вершинами гори Курушлюк-Бурун масіву Бойка, огорожений від плато півкольком захисних стін (товщина1,5 — 2 метра, деколи збереглася на висоті до 1,5 м) довжиною 45 метрів, складеного з крупного бутового каменю насухо. Курушлюк II — сторожове укріплення X—XIII століття (за нечисленними знахідками кераміки, можливо, XIV століття) на витягнутому з північного заходу на північний схід мису розмірами 84 на 27 метрів. Розташований на скельному мисі Хармиза-Хая з двома невеликими вершинами гори Курушлюк-Бурун масіву Бойка. Фортечна стіна завдовжки 96 метрів, складена з великого бутового каменю насухо, відокремлює майданчик розміром 78 на 49 м (товщина 2-3 метри, місцями збереглася на висоту до 3 м). На вході — руїни чотирикутної вежі, усередині будівель немає, за межами стін — руїни невеликих однокамерних будівель. Основний час життя фортеці, за підйомним матеріалом, XII—XIII століття. Курушлюк III — притулок або укріплений загін X—XIII століття, розташований на скелястій височині на західному схилі гори Курушлюк-Бурун масиву Бойка. Фортечна стіна (двопанцирна з внутрішнім заповненням) завдовжки 96 метрів, відокремлює майданчик розміром 52 на 24 м (товщина 1,3-1,5 метри, подекуди збереглася на висоту до 1,7 м), вхід завширшки 2 м знаходився зі східного боку. Ласпіно — руїни укріпленого загону X—XIII ст. розташовані на Байдарській яйлі південніше гори Мачук біля стародавньої скотопрогінної стежки. Кільцеподібне укріплення розміром 85 на 40 м площею 0,2 гектара. Стіни, товщиною до 2 м, складені з буту насухо, біля стін було кілька будівель, за фортецею, біля стежки — руїни невеликої церкви. Хапулар — руїни укріпленого сховища жителів села Узунджи X—XIII ст. розташовані на горі Лячка, також назва Мрабель, Тільки-Ялаган-Бурун, (висота 685 м) хребта Самна-Баир. Знаходилося на стародавній в'ючній стежці, що вела до входу в стіні, складеній із буту насухо (близько 1,5 сажні шириною), що перекривала доступ до майданчика, оточеного з трьох боків урвищами. Форосське — руїни укріпленого сховища X—XIII ст., розташовані під горою Форос, на північ від міста, вище шосу Ялта — Севастополь на скалистому узвищенні. Віктор Мац у роботі «Укріплення Таврики X—XV ст.» 1991 року згадує залишки основи стін, якихось будов і фундамент споруди, донжону або церкви. Археолог Лев Фірсов у книзі «Ісари — Нариси історії середньовічних фортець Південного берега Криму» (посмертне видання 1990 року) дає розгорнутий опис пам'ятника як середньовічного поселення з невеликою кріпосною будівлею вище за нього та середньовічним могильником із храмом осторонь. Храм був одноапсидний, розмірами 4,5 на 7 метрів, з буту на вапняному розчині, стіни були вкриті вапняною штукатуркою зі слідами розпису (апсида була складена з блоків травертину і повністю розвалилася). З півночі укріплення йшла стіна завдовжки 15 метрів, зі сходу — стіна завдовжки 65 м і завтовшки до 2 м, складена на вапняному розчині. Чирка-Каяси — руїни укріпленого прихистку IX—X століття, розташовані на вершині гори Чирка-Каяси (249,7 м), за 2 км на південний схід від села Чоргунь. Стіна завтовшки 1,5-1,8 м (збереглася на висоту до 0,8 м) з бутового каменю насухо оперізувала вершину гори, прикриваючи укріплення площею 0,2 гектара (70 на 36 м). Усередині укріплення слідів якихось будівель не помітно, із заходу до притулку веде стародавня дорога. Чунгур-Кая — руїни притулку (для місцевого населення і торговельних караванів, що прямували через перевал Кебіт-Богаз), або сторожового укріплення X—XIII століття, розташовані за 1,5 км на південь від селища Хачи-Озенбаш, на однойменній горі східного схилу Бабуган-яйли. З півночі та сходу оточене урвищами, з півдня та заходу було обгороджено стіною завдовжки 150 м і завтовшки 1,2-1,8 м (збереглася на висоту до 2,1 м) з буту насухо, площа 0,29 гектара, розмір — 80 на 65 м, веж у стіні та будівель усередині не виявлено, із заходу вів вхід завширшки 2,1 м.
Примітки