Буковинський компроміс (; ) — законодавча реформа в найсхіднішому коронному краї австрійської половини імперії (Цислейтанії) Австро-Угорської монархії, спрямована на розширення загального чоловічого виборчого права (демократизацію) та розрядку національних антагонізмів у провінційній політиці. З цією метою було створено абсолютно новий крайовий виборчий кодекс і суттєво переглянуто крайову конституцію (Landesordnung). Законопроект був розроблений у 1904-09 роках провідними провінційними політиками різних національностей, ухвалений Буковинським крайовим сеймом у жовтні 1909 року і отримав схвалення центрального уряду у Відні та імперську санкцію у травні 1910 року.
Національний контекст
Буковинські реформи були продовженням низки подібних заходів у Габсбурзькій монархії. У той час як перша хвиля зрівняльних законів прояснила питання, що стосувалися держави в цілому — зокрема, між Австрією та Угорщиною в 1867 році та між Угорщиною і Хорватією в 1868 році, — друга хвиля регулювала регіональні питання між етнічними групами в межах коронних земель. Особливо слід відзначити Моравський компроміс 1905 року та Галицький компроміс 1914 року. Буковинському компромісуUrbanitsch, Peter: Die nationalen Ausgleichsversuche in den Ländern Cisleithaniens in den Jahren vor dem Ersten Weltkrieg — Gemeinsamkeiten und Unterschiede. In: Farosa, Lukáš u. a. (hg.): Moravské vyrovnání z roku 1905 — Der Mährische Ausgleich von 1905, Brünn 2006, S. 46, який часто називають зразковим, у його практичній політичній ефективності сприяв той факт, що національні антагонізми були менш вираженими, ніж в інших регіонах монархії, через відсутність домінуючих етнічних групLeslie, John: Der Ausgleich in der Bukowina von 1910: Zur österreichischen Nationalitätenpolitik vor dem Ersten Weltkrieg. In: Brix, Emil u. a. (hg.): Geschichte zwischen Freiheit und Ordnung. Gerald Stourzh zum 60. Geburtstag, Graz u. a. 1991, S. 113, і, на відміну від ГаличиниKuzmany, Börries: Der Galizische Ausgleich als Beispiel moderner Nationalitätenpolitik?. In: Haid, Elisabeth u. a. (hg.): Galizien. Peripherie der Moderne — Moderne der Peripherie?, Marburg 2013 (Sonderdruck aus Tagungen zur Ostmitteleuropaforschung 31), S. 123, до початку Першої світової війни залишалося ще кілька років миру. На відміну від Моравського компромісу, він також обмежувався регулюванням політичного представництва (тоді як останній також прагнув реорганізувати шкільну та мовну системиKotzian, Ortfried: Der Bukowina-Ausgleich 1910: Beispiel einer Lösung ethnisch-religiöser Konflikte. In: Feleszko, Kazimierz u. a. (hg.): Bukowina: wspólnota kultur i języków, Warschau 1992, S. 15) і, таким чином, мав більш вузько визначену мету.
Намагання центрального уряду у Відні створити успішний приклад розрядки національних антагонізмів виявилося сприятливим для реалізації буковинської реформи. Незважаючи на те, що віденський кабінет наклав вето на місцевий проєкт у ключовому питанні, загальне ставлення до нього було прихильним і прихильним. Досягнення компромісу не було нав'язане згори Віднем, але значною мірою було залишено на розсуд регіональної політики, яка завжди наполягала на консенсусному процесі з урахуванням першочергового блага державиUrbanitsch, S. 44f. Таким чином, реформа також відповідала традиціям йосифінського державного мислення, яке прагнуло врегулювати соціальні конфлікти шляхом легалізації питанняUrbanitsch, S. 47.
Регіональні фактори впливу
Буковина стала частиною Австрії лише у 1775 році, а незалежним коронним краєм — у 1849 році. З того часу було досягнуто значного прогресу в економіці, адміністрації та культурі завдяки цілеспрямованій політиці розвитку, не в останню чергу завдяки поселенню кваліфікованої робочої сили з усієї монархії, що призвело до примноження населення, а також до збільшення етнічного розмаїттяKotzian, S. 11f.
Рушійними силами Компромісу на початку XX століття були націоналізм, що виник на Буковині, а також в інших частинах Габсбурзької монархії, тенденції до демократизації та політичне піднесення селянської української («руської») більшості населення.
Націоналістичні тенденції, зокрема, повинні були мати дестабілізуючий вплив у такій етнічно різноманітній країні, як БуковинаKotzian, S. 13, навіть якщо вони з'явилися пізніше і були менш вираженими, ніж в інших коронних землях.Leslie S. 113, S. 116 Особливо впливовими подіями були русинська боротьба проти румунського домінування в церквах і школахLeslie S. 116Kotzian, S. 13f, яка була підтримані новоявленою русинською інтелігенцією, особливо вчителями та державними службовцями, а також антиасиміляторські заклики приєднатися до румунської громади євреїв. Під впливом сіоністівLeslie, S. 117f євреї, які були політично і культурно домінуючимиLeslie, S. 114f, особливо в столиці Чернівцях, були визнані незалежною національністю, а не лише релігійною громадою, як це було передбачено Основним державним законом 1867 року. В Австро-Угорщині їх здебільшого зараховували до німецької етнічної групи відповідно до їхньої розмовної мови.
Однак вирішальним поштовхом до врегулювання стало формування наднаціональної політичної коаліції, яка під назвою «Асоціація вільнодумців» (Freisinniger Verband) використовувала сучасні популістські методи для проведення демократизації проти аристократичної, лояльної до уряду еліти традиційних румунських і польських землевласників, і вперше досягла успіху під час сеймових виборів 1904 року. Вирішальними фігурами «Асоціації вільнодумців» були відповідні політичні лідери молодих русинів Микола Василько, румунських демократів Аурел фон Ончул, німецьких прогресистів Артур Скедль та єврейської національної партії Бенно Штраухер. На додаток до своїх буковинських провінційних сеймових мандатів, всі вони також мали місця у Віденській імперській раді і, таким чином, мали політичні зв'язки та були активними далеко за межами країни. Їх також підтримував буковинський крайовий президент у 1903/04 рр., «червоний принц» Конрад Гогенлое-Шіллінгсфюрстський. Діяльність «Асоціації вільнодумців» зрештою призвела до розвитку на Буковині модерних партійних структур, які стали важливою передумовою для організації масових виборівLeslie, S. 117, 119f.
Історія
Від виборів сейму 1904 року до місцевого консенсусу 1909 року
Після великого успіху на виборах до Буковинського крайового сейму 1904 року представники фракції «Асоціації вільнодумців» швидко представили перший проєкт закону про реформування крайового сейму, який, перш за все, передбачав розширення права голосу в крайовому сеймі шляхом створення «загального виборчого класу» (чоловіки старше 24 років) як крок до демократизації. Він також переглянув критерії для отримання права голосу в привілейованих класах виборців у вигляді мінімальних податкових платежів і запровадження прямого і таємного голосування. Передбачалося також значне збільшення кількості місць у сеймі, хоча ця кількість повинна була неодноразово змінюватися протягом наступних кількох років до прийняття остаточного рішення.Leslie, S. 120f
Однак цей швидко складений проєкт не отримав необхідної більшості у дві третини голосів у сеймі, і дискусія невдовзі була затьмарена національними питаннями, такими як загальне чоловіче виборче право на виборах до рейхсрату, яке фактично було запроваджене на виборах 1907 року. Їхнім результатом стало подальше посилення провідних фігур фракції «Асоціації вільнодумців».Leslie, S. 121f
У 1907 році німецькі національні депутати відновили дебати про зрівнялівку з ініціативою перегляду, яка мала на меті забезпечити чіткий поділ виборчих округів за національними критеріями, зокрема румунських і німецьких, а також єврейських і німецьких виборчих округів. У той час як перший проект 1904 року більше зосереджувався на розширенні виборчого права, тепер національні аспекти були посилені, очевидно, під впливом Моравського компромісу 1905 року, який був укладений у той самий час.
Коли румунські та польські землевласники спробували протистояти новим пропозиціям німецьких підданих, повернувшись до законопроєктів 1904 року і швидко прийнявши їх, кілька німецьких членів Імперської ради звернулися безпосередньо до віденського міністерства внутрішніх справ і висловили протест проти майбутньої відсутності політичного представництва буковинських німців. У цій ситуації на перший план у питаннях національності вийшла рішуча консенсусна позиція віденської влади і, як її представника, буковинського крайового президента Октавіана Регнера фон Бляйлебена, який перебував на цій посаді з 1904 року, коли вони висунули сторонам суперечки чітку вимогу справжнього примирення конфліктуючих інтересів і ґрунтовного обговорення цього питання у сеймі.Leslie, S. 123f
У 1908 році буковинський ландтаг створив «постійний комітет», який мав займатися цим складним питанням поза сесіями ландтагу і розробити проєкт, прийнятний для всіх зацікавлених сторін.Leslie, S. 124
У 1909 році під керівництвом депутата ландтагу та рейхсрату Александра Фрайхерра фон Гормузакі попередні проєкти були переглянуті з нуля, а потім доповнені в Постійному комітеті, насамперед Аурелом Ончулом: за зразком моравського зрівняльного закону були складені національні кадастри — виборчі списки, створені на муніципальному рівні за національною приналежністю, які потім були згруповані в 5 національних виборчих органів (русини, румуни, німці, поляки та євреї). За цим послідувало створення «національних курій» у крайовому сеймі — не схожих на депутатські групи в сучасних парламентах, але структурованих за національною, а не партійною приналежністю — які обирали виконавчий орган самоврядування («земельний комітет»). Цей проєкт був схвалений усіма зацікавленими сторонами, після чого у вересні його надіслали до віденського міністерства внутрішніх справ для отримання імперської санкції.Leslie, S. 124f
Суперечки щодо окремого єврейського кадастру
НТепер настала найбільша суперечка у створенні зрівняльних законів — вона виникла навколо питання про окремий єврейський кадастр, який був запропонований Постійним комітетом і знайшов широку підтримку в обох таборах серед буковинських політиків. Незважаючи на цей консенсус, центральний уряд у Відні в особі прем'єр-міністра Ріхарда Фрайхерра фон Бінерта та міністра внутрішніх справ Гвідо Фрайхерра фон Гердтля наклав енергійне вето. На це була одна формальна і дві важливі політичні причини.Leslie, S. 126f
Формальною причиною було те, що євреї в Австрії в Основних законах 1867 року були вказані як релігійна громада, а не як окремий етнос. Тому створення окремої курії було неможливим. Юридично можливий лише поділ за національною, а не релігійною ознакою.
Політичні причини мали національне підґрунтя: по-перше, вони не хотіли створювати прецедент, який міг би послабити німецькі курії щодо чехів у Богемії та Моравії через поділ між німцями та євреями.Leslie, S. 127 По-друге, існували серйозні побоювання, що сегрегація єврейських виборців спровокує антисемітські вимоги щодо окремих єврейських інституцій (наприклад, в освіті) і зрештою призведе до загального руйнування рівних прав для євреїв. Цю позицію уряду рішуче підтримали відомі єврейські діячі, такі як віденський філософ і член Палати шляхти Теодор Гомперц у гостьовій статті в Neue Freie Presse 26 вересня 1909 року.
Зрештою, єврейський кадастр був офіційно відхилений віденським урядом — що означало, що переважно німецькомовні єврейські виборціLeslie, S. 113 мали бути приписані до німецького кадастру — і було рекомендовано застосувати систему представництва меншин у виборчих округах, де географічне розмежування груп було неможливимLeslie, S. 128. Ця модель, за якою у змішаних єврейсько-німецьких виборчих округах розподілялися два мандати — мандат більшості та мандат меншини, була не лише складною, але й на практиці виявилася схильною до результатів, які суперечили намірам виборчого законодавства.