Ірина Володимирівна Лупащенко ( 20 серпня 1971, м. Сквира, Київська область) — українська художниця-сценограф, живописець. Продовжувач теорії та практики «дієвої сценографії» Данила Лідера у театральному мистецтвіДаніїл Лідер. Театр для себе. /Упорядник О.Островерх/. — К.:Факт, 2004. — 104 с.: іл. — ISBN 966-8408-34-9. Член Національної спілки театральних діячів України (з 1999)Єдиний реєстр членів НСТДУ.
Життєпис Народилась 20 серпня 1971 року у місті Сквира Київської області.
З 1987 року навчалась у Вінницькому фаховому коледжу будівництва, архітектури та дизайну.
В 1993—1994 роках працювала на посаді молодшого наукового співробітника Вінницького обласного художнього музею. Досліджувала творчість художника початку XX сторіччя В'ячеслава КоренєваІрина Лупащенко Вінницький професійний художник-педагог В. Ф. Корєнєв.pdf.
Від 1994 року навчалась в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука (факультет дизайну). У 1996 році закінчила його достроково, з відзнакою.
З 1994 по 1999 рік проходила навчання у професора кафедри живопису і композиції Української академії мистецтв Данила Лідера. Була постійним учасником творчої лабораторії молодих режисерів і сценографів Спілки театральних діячів України, де додатково відвідувала лекції зі сценографії Данила Лідера. «Теорія дієвої сценографії», яку він розробляв, надалі, стала теоретичною основою її сценографіїГусакова Н. М., Девізоров М. В. «Еволюція дієвої сценографії у творчості представників школи Данила Лідера (кінець ХХ — початок ХХІ ст.)» // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. — 2022. — № 3. — С. 280—285..
З 1997 по 2016 рік працювала головним художником Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Миколи Садовського. Сценографічна робота відмічалася на фестивалях та критичних оглядах, зокрема, як «дуже виразна». Займалась просвітницькою діяльністю, виступаючи з лекціями перед аудиторією слухачів Вінницького обласного центру народної творчості, поширюючі ідеї дієвої сценографії та мистецтво театру. Співпрацювала, як сценограф, з іншими театрами України. Створила сценографію та костюми до майже 100 вистав. Розвиток ідей дієвої сценографії був помітним вже в перших виставах і залишався головним її внеском в сучасну сценографію: «Теоретичні надбання, отримані від Данила Лідера, сьогодні проявляються на практиці… Ірина Лупащенко знає силу сценічного впливу фарби, світла, бутафорії. В плануванні сцени … вона допомагає режисеру та актору зібрати і сконцентрувати … зерно образу»Макоїд Г.: «Традиції театру продовжує мистецька молодь». // Панорама. — 2000. — 6 жовтня. — С.6.. Мистецтвознавець Т. Г. Журунова зазначає, що Лупащенко практикує «дієву сценографію» Данила Лідера, а її роботи вирізняються «метафоричною символікою та виразними образними асоціаціями».
З 2017 року працює як незалежний художник, поєднуючи свій досвід в сценографії з експериментами у живописі: У біографічній довідці наукової бібліотеки ВДПУ зазначається, що вона «авторка унікальної методики синтезу сценографічного мислення та живописної експресії». Входить в перелік художників Вінничини, які зробили значний внесок в культурну спадщину регіону. Створила понад 500 живописних творів, примірники яких зберігаються у приватних колекціях в Україні, Польщі, США, Німеччині. Художниця зосередилася на станковому живописі, де вона досліджує «свій театральний досвід у власній колористичній та образній манері».
Авторка поділяє свої живописні роботи на три етапи: «Нескорені»Ірина Лупащенко мистецький проект «Нескорені»Келінскайте І.: «Ірина Лупащенко про синтез сценографії і живопису, творчість в умовах війни та живописний проєкт „Нескорені“». // Медіа корпорації RIA © 20minut.ua. — 2026. — 30 січня. — мистецький проєкт, що відображує національний дух українців через портрети та метафоричні образи. Під час повномасштабного російського вторгнення продовжила роботу над художнім проєктом «Нескорені», присвяченим осмисленню війни через внутрішні переживання людини — страх і втрати, спротив, прагнення свободи, віру та надію. «Її Всесвіт» — мистецький проєкт, що досліджує внутрішній світ сучасної жінки.Серія живопису «Її Всесвіт» на Youtube Відображує авторське бачення зв'язку між внутрішнім світом людини та зовнішньою реальністю; «Душа Арлекіна» — серія картин, присвячених театру і сценографії. Являє собою синтез дієвої сценографії та живописного бачення світуСинтез сценографії та живопису на Youtube. Серед основних станкових робіт — «Надія» (2021), «Свята Україна» та «Раб Свободи» (обидві — 2022). У цих творах Ірина Лупащенко втілює театральний досвід у власній колористичній манері.
Сценографічні роботи
Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського — «Додому» Людмили Розумовської; реж. Віталій СелезньовМакет вистави «Додому» на українському порталі «ARTS CENTER»Театральна програма вистави Додому Вінницький театр 1997 1997 — «Камінний господар» за драматичною поемою Лесі Українки; реж. Віталій СелезньовЗоряна криниця Марії Скрипник: біобібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. — Вінниця, 2011. — С. 31.Театральна програма вистави «Камінний господар», Вінницький державний академічний музично-драматичний театр (1997) — «Дім божевільних» Едуардо Скарпетти; реж. Євген Головатюк Оригінальна афіша вистави «Дім божевільних» (1998) на Вікісховищі (Wikimedia Commons). 1998 — «Стережися Лева» Ярослава Стельмаха; реж. Євген Головатюк Оригінальна афіша вистави «Стережися лева» (1998) на Вікісховищі (Wikimedia Commons). — «Дім, в якому переночував Бог» Гільєрме Фігейредо; реж. Валерій Шалига 1999 — «Маленький принц» за мотивами повісті Антуана де Сент-Екзюпері; реж. Віталій СелезньовЮвілейний буклет до 70-річчя Вінницького музично-драматичного театру (2003). Світлини сцен із вистав «Аладдін», «Маленький принц» та «Лускунчик», головним художником яких є Ірина Лупащенко. 1999 — «Без вини винні» Олександра Островського; реж. Віталій СелезньовМакет вистави «Без вини винні» на українському порталі «ARTS CENTER»Оригінальна афіша до вистави «Без вини винні» (1999) — «Провінціалки» Ярослава Стельмаха; реж. Віталій Селезньов. Афіша до вистави «Провінціалки» на Вікісховищі (Wikimedia Commons). 2000 — «Маруся Чурай» за мотивами роману Ліни Костенко; реж. Віталій Селезньов«Маруся Чурай» на «Dramox»Макет вистави «Маруся Чурай» на українському порталі «ARTS CENTER» 2000 — «Операція „Мільйончик“» Віталія Селезньова; реж. Віталій Селезньов — «Острів любові» Г. Соловського; реж. Валерій Шалига. Авторський макет до вистави «Острів любові» на Вікісховищі (Wikimedia Commons).Театральна програма вистави «Острів любові», Вінницький державний академічний музично-драматичний театр (2001) — «Дорога Памела» Джона Патріка; реж. Віталій Селезньов. Авторський макет до вистави «Дорога Памела» на Вікісховищі (Wikimedia Commons). 2001 — «Аладдін» Ярослава Стельмаха; реж. А. Овчаренко Оригінальна афіша вистави «Аладдін» (2001) на Вікісховищі (Wikimedia Commons).Ювілейний буклет до 70-річчя Вінницького музично-драматичного театру (2003). Світлини сцен із вистав «Аладдін», «Маленький принц» та «Лускунчик», головним художником яких є Ірина Лупащенко. 2001 — «Лускунчик» за повістю Ернста Теодора Гофмана; реж. Валерій Шалига. Фото макету до вистави «Лускунчик» на Вікісховищі (Wikimedia Commons). Оригінальна афіша вистави «Лускунчик» (2001) на Вікісховищі (Wikimedia Commons).Ювілейний буклет до 70-річчя Вінницького музично-драматичного театру (2003). Світлини сцен із вистав «Аладдін», «Маленький принц» та «Лускунчик», головним художником яких є Ірина Лупащенко. — «Мауглі» Редьярда Кіплінга; реж. Віталій Селезньов. Авторський макет до вистави «Мауглі» на Вікісховищі (Wikimedia Commons).Оригінальна афіша до вистави «Мауглі» (2002) — «Кохання в стилі бароко» Ярослава Стельмаха; реж. Таїсія Славінська Оригінальна афіша вистави «Кохання в стилі бароко» (2003) на Вікісховищі (Wikimedia Commons).Авторський макет до вистави «Кохання в стилі бароко» (2003) 2003 — «Мораль пані Дульської» Габріелі Запольської; реж. Віталій СелезньовАвторський макет до вистави «Мораль пані Дульської» (2003) на сайті Artmajeur — «Забути Герострата» Григорія Горіна; реж. Валерій ШалигаТеатральна програма вистави «Забути Герострата!», Вінницький державний академічний музично-драматичний театр (2004) 2004 — «Потрібен брехун» Дімітріса Псатаса; реж. Віталій СелезньовМакет вистави «Потрібен брехун» на порталі «Pinterest» 2004 — «Хуха-Моховинка» Нелі Шейко-Медведєвої; реж. Оксана Бандура — «Зимова казка» Олександра Антокольского; реж. Віталій Селезньов 2005 — «Стережися Лева!» Ярослава Стельмаха; реж. Оксана Бандура — «Ревізор» за п'єсою Миколи Гоголя; реж. Віталій СелезньовМакет вистави «Ревізор» на українському порталі «ARTS CENTER»Театральна програма вистави «Ревізор», Вінницький державний академічний музично-драматичний театр (2006) 2006 — «Малюк і Карлсон» за казками Астрід Ліндґрен; реж. Віталій СелезньовМакет вистави «Малюк і Карлсон» на українському порталі «ARTS CENTER»Афіша до вистави «Малюк і Карлсон» (2006) — «Як повернути чоловіка?» за п'єсою Моріса Еннекена та Маргарет Мейо «Моя дружина — брехуха»; реж. Євген МорозовШуткевич О.: «Брехуха» повертається на сцену. // Вінницька газета. — 2007. — 27 березня. — С. 6.Авторський макет до вистави «Як повернути чоловіка?» (2007)Театральна програма мюзиклу «Як повернути чоловіка» за п’єсою «Моя дружина — брехуха», Вінницький театр (2007) 2007 — «Наталка-Полтавка» музична вистава Івана Котляревського; реж. Анатолій КонцедайлоТеатральна програма вистави «Наталка Полтавка», Вінницький державний академічний музично-драматичний театр (2007) — «Жахливі батьки» Жана Кокто; реж. Анатолій СухановКолесник Г.: «Кто на Кокто». // Афіша. — 2008. — 1 березня — 5 квітня. — С. 3, 57.Макет вистави «Жахливі батьки» на українському порталі «ARTS CENTER» — «Так виходять в люди» Олександра Островського; реж. Віталій Селезньов 2009 — «Дванадцять місяців» за п'єсою Самуїла Маршака; реж. Таїсія Славінська — «Жага екстриму» Анатолія Крима; реж. Віталій Селезньов. Авторський макет до вистави «Жага екстриму» на Вікісховищі (Wikimedia Commons). 2010 — «Бременські музиканти» Юрія Ентіна та Василя Ліванова; реж. Максим Какарькін — «Софія» (театральна версія життя Софії Потоцької); реж. Віталій Селезньов. Афіша до вистави «Софія» на Вікісховищі (Wikimedia Commons). — «Анна Кареніна» за мотивами роману Льва Толстого; реж. Віталій Селезньов 2012 — «Попелюшка» Євгена Шварца; реж. Таїсія Славінська — «Трамвай „Бажання“» за п'єсою Теннессі Вільямса; реж. Григорій Сиротюк 2014 — «У неділю рано зілля копала…» Ольги Кобилянської; реж. Таїсія СлавінськаМакет вистави «У неділю рано зілля копала…» на порталі «Pinterest» 2014 — «Дюймовочка та метелик» Ганни Яблонської; реж. Таїсія Славінська — «Кіт у чоботях» за казкою Шарля Перро; реж. Тарас Мазур — «Занадто одружений таксист» Рея Куні; реж. Тарас Мазур«Занадто одружений таксист» (Афіша)"
Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького — «Дуенья» Річарда Шерідана; реж. Григорій МельникТеатральна програма вистави «Дуенья», Хмельницький обласний музично-драматичний театр (1999) — «Дорога Памела» Джона Патріка; реж. Григорій Мельник. Афіша до вистави «Дорога Памела» на Вікісховищі (Wikimedia Commons). — «Шельменко-денщик» за п'єсою Григорія Квітки-Основ'яненка; реж. Григорій Мельник — «Дюймовочка та метелик» Ганни Яблонської, реж. Таїсія Славінська«Дюймовочка та метелик» в архіві НСТДУ — «Дванадцять місяців» за п'єсою Самуїла Маршака, реж. Таїсія Славінська«Дванадцять місяців» в архіві НСТДУ
Культурно-мистецькі проєкти Культурно-мистецькі проєкти, у яких Ірина Лупащенко брала участь як головний художник: