Граф (з 1914 року — князь) Карл Лео Юліус фон Ведель (; 5 лютого 1842, Ольденбург — 30 грудня 1919, Стокгольм) — німецький офіцер і дипломат, генерал кінноти Прусської армії.
Біографія Представник стародавнього нижньонімецького знатного роду. Син ольденбурзького генерал-лейтенанта та державного міністра графа Фрідріха Вільгельма фон Веделя (1798–1872) та його дружини Берти Софії Амалії Пауліни, уродженої фон Глаубіц. Серед його предків був перший граф Ведель-Ярлсберг, Густав Вільгельм фон Ведель, датський фельдмаршал та норвезький генерал.
Ведель перебував на службі в королівстві Ганновер з 1859 по 1866 рік і служив лейтенантом у Драгунському полку «Кронпринц» Ганноверської армії, з яким брав участь у Датській війні 1864 і війні 1866 року. Після анексії він був одним із перших представників ганноверської знаті, що вступили до Прусської армії. Він брав участь у Французько-прусській війні як ад'ютант Гессенської кавалерійської бригади. В 1874 він став ад'ютантом при Головному командуванні 7-го армійського корпусу, а в 1876 був переведений в Головний генеральний штаб у званні майора.
Ведель брав участь у Російсько-турецькій війні як військовий спостерігач при російській ставці. У листопаді 1877 він був направлений військовим аташе в німецьке посольство у Відні, де пропрацював до березня 1887 року. У цій ролі після закінчення Російсько-турецької війни він представляв Німецьку імперію на переговорах про демаркацію кордону між Болгарією та Східною Румелією. Під час свого першого перебування у Відні він був призначений ад'ютантом німецького імператора Вільгельма I у 1879 році і вироблений в оберсти у 1886 році.
Після повернення з Відня Ведель в 1887 отримав командування 2-м гвардійським уланським полком, в 1888 році — 2-ю гвардійською кавалерійською бригадою, а незабаром після цього — 1-ю гвардійською кавалерійською бригадою. У 1889 році він був призначений виконувачем обов'язків ад'ютанта імператора Вільгельма II, того ж року отримав звання генерал-майора і виконувача обов'язків генерала по свиті. У той самий час Ведель також кілька разів прямував у різні європейські двори з особливих справ, а 1891 року був призначений в Міністерство закордонних справ. Однак він, за власним зізнанням, почував себе «п'ятим колесом у возі» і очікував швидкого призначення на посаду посла.
В 1892 році Карл фон Ведель був проведений в генерал-лейтенанти і призначений генерал-ад'ютантом. На вимогу Філіппа цу Ойленбурга і Фрідріха Августа фон Гольштайна він відправився в Стокгольм як німецький посланець, де він мав виступити посередником у конфлікті Союзу з Норвегією, що постійно загострювався. У 1893 році він організував першу подорож імператора Вільгельма II країнами Північної Європи на його новій імператорській яхті «Гогенцоллерн». З дипломатичних міркувань, на пропозицію Веделя, тур пройшов уздовж узбережжя Норвегії та Швеції, відвідавши, серед іншого, острів Готланд. 1894 року Ведель одружився з знатною шведською вдовою Стефані фон Платен (1852–1937), уродженкою графині Гамільтон зі шведської гілки роду Гамільтон аф Хагебі, і тимчасово вийшов у відставку. Його наступником став Іпполіт фон Брай-Штайнбург. Дружина Веделя вважалася однією з найзнатніших жінок європейського вищого суспільства і протягом усього свого життя перебувала в центрі уваги ЗМІ. З 1907 року, коли подружжя жило у Страсбурзі, вона стала свого роду «матір'ю Ельзасу».
У 1897 році граф фон Ведель був відновлений у правах, вироблений в генерали кавалерії і призначений губернатором Берліна. В 1899 він став послом у Римі, а в 1902 був переведений до Відня на ту ж посаду. Там він підвищив на посаді Ульріха фон Брокдорф-Ранцау, який працював у віденському посольстві з 1901 і чиїм багаторічним наставником він стал. З 1907 він був наступником принца Германа Гогенлое-Лангенбурзького на посаді цивільного губернатора Імперської території Ельзас-Лотарингія, підкоряючись безпосередньо імператору. Він залишив цю посаду у квітні 1914 року після Цабернської справи. Зведений в ранг князя в 1914 році, Ведель вирушив зі спеціальними дипломатичними місіями до Відня і Бухареста в 1914 і 1915 роках. З 1916 року він виступав за мирне взаєморозуміння та виступав проти посилення підводної війни. У липні 1916 року князь фон Ведель став президентом проурядового Німецького національного комітету за почесний мир, який виступав проти анексіонізму правих кіл. В результаті революції в Німеччині він і його дружина переїхали до Швеції, де він жив у замку Стора Сундбю в Ескільстуні, на південь від Стокгольма, і помер у наступному році.
Нагороди
Медаль Лангензальци (Ганноверське королівство; 17 липня 1866)
Прусське королівство
Залізний хрест 2-го класу із застібкою «25» Хрест «За вислугу років» (Пруссія) Орден Святого Йоанна (Бранденбург) почесний лицар (17 лютого 1872) лиар справедливості (1883) Орден Корони (Пруссія) 3-го класу з мечами (1878) 2-го класу з мечами на кільці (3 січня 1886) 1-го класу Королівський орден дому Гогенцоллернів лицарський хрест (1 січня 1883) великий командорський хрест Орден Червоного орла 3-го класу з бантом (22 березня 1884) 2-го класу з дубовим листям і зіркою орден (1890) зірка (4 березня 1893) великий хрест з короною (27 січня 1899) Столітня медаль Почесний шеф 2-го гвардійського уланського полку (25 січня 1899) Орден Чорного орла з ланцюгом і діамантами (18 січня 1903) Князівський орден дому Гогенцоллернів, почесний хрест 1-го класу
Велике герцогство Гессенське
Хрест «За військові заслуги» (Гессен) (30 січня 1871) Орден Філіппа Великодушного лицарський хрест 1-го класу (28 жовтня 1871) командорський хрест 1-го класу з мечами (7 грудня 1889) Орден Людвіга (Гессен-Дармштадт), великий хрест (16 березня 1908)
Австро-Угорщина
Орден Залізної Корони 2-го класу (1881) 1-го класу (1891) Королівський угорський орден Святого Стефана лицарський хрест (1884) великий хрест з діамантами орден (1903) діаманти (1907) Орден Франца Йосифа командорський хрест із зіркою (1887) великий хрест (1889)
Саксонське королівство
Орден Альберта (Саксонія) командорський хрест 2-го класу (1882) великий хрест із зіркою в золоті (1898) Орден Рутової корони
Вюртемберзьке королівство
Орден Фрідріха (Вюртемберг), командорський хрест 1-го класу (1889) Орден Вюртемберзької корони, великий хрест (1898)
Шведсько-норвезька унія
Орден Меча, великий хрест з ланцюгом орден (2 липня 1890) ланцюг (20 вересня 1897) Орден Святого Олафа, великий хрест (12 вересня 1894)
Баварське королівство
Орден Святого Губерта (1908) Орден «За військові заслуги» (Баварія), командорський хрест
Велике герцогство Баденське
Орден Вірності (Баден) (1908) Орден Бертольда I (1908)
Мекленбург
Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін) 2-го класу Орден Грифона, великий хрест Орден Вендської корони, великий хрест з короною в руді
Князівство Румунія
Орден Зірки Румунії, офіцерський хрест з мечами і великий хрест Медаль «За хоробрість» (Румунія)
Російська імперія
Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами Орден Святого Станіслава 1-го ступеня Орден Святого Олександра Невського
Інші країни або династії
Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга (Велике герцогство Ольденбурзьке) лицарський хрест 2-го класу з мечами (16 січня 1871) почесний великий командор Орден Альберта Ведмедя, командорський хрест 1-го класу (Ангальтське герцогство; 1889) Орден Данеброг, великий хрест (Данія; 4 березня 1891) Орден Білого Сокола, великий хрест (Велике герцогство Саксен-Веймар-Айзенахське; 1893) Орден Генріха Лева, великий хрест (Брауншвейзьке герцогство) Орден дому Саксен-Ернестіне, великий хрест Орден дому Ліппе, почесний хрест 1-го класу Почесний хрест (Шварцбург) 1-го класу Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (Королівство Італія) Орден Леопольда I, великий офіцерський хрест (Бельгія) Орден Оранських-Нассау, великий хрест (Нідерланди) Орден Корони Сіаму, великий хрест Орден Золотого Лева Нассау (Люксембург; 9 листопада 1912)
Примітки
Література
Erhard Graf von Wedel (Hrsg.): Zwischen Kaiser und Kanzler. Aufzeichnungen des Generaladjutanten Grafen Carl von Wedel aus den Jahren 1890–1894. Leipzig 1943. Karl Stählin: Wedel, Karl Leo Julius Fürst von. In: Deutsches Biographisches Jahrbuch. Überleitungsband 2: 1917–1920. 1928. Johannes Hürter (Red.): Biographisches Handbuch des deutschen Auswärtigen Dienstes 1871 - 1945. 5. T – Z, Nachträge. Herausgegeben vom Auswärtigen Amt, Historischer Dienst. Band 5: Bernd Isphording, Gerhard Keiper, Martin Kröger: Schöningh, Paderborn u. a. 2014, ISBN 978-3-506-71844-0, S. 204 f.