Чарльз Грей, 1-й граф ГрейРОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ІСТОРІЯ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ТА ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ В НОВИЙ ЧАС (Charles Grey, 1st Earl Grey; близько 23 жовтня 1729 – 14 листопада 1807) – генерал британської армії і губернатор. Він був видатним солдатом у поколінні винятково здібних військовослужбовців і відіграв визначну роль у Семирічній війні (1756–1763), Війні за незалежність США та Французьких революційних війнах.

Чарльз Грей брав участь у Війні за незалежність США (1775–1783), дослужившись до посади головнокомандувача британських військ в Америці. Після битви при Паолі в Пенсільванії в 1777 році він став відомий як «"No-Flint Grey" (Грей-без-запалу)» за те, що нібито наказав своїм людям вийняти кремені з мушкетів під час нічного наступу та битися лише багнетами. У 1782 році він став генерал-лейтенантом і був призначений головнокомандувачем в Америці. Пізніше він брав участь у Французьких революційних війнах (1792–1802), захопивши Мартиніку як важіль для примусового виконання Ам'єнського договору, і був призначений губернатором Ґернсі.

Ранні роки Грей народився у своєму родинному маєтку Говік-Голл, за 30 миль на північ від Ньюкасл-апон-Тайн та за одну милю від Північного моря. Точна дата його народження невідома, але він був охрещений 23 жовтня 1729 року, то ж, ймовірно, народився в жовтні. Він був третім сином сера Генрі Грея, 1-го баронета з Говіка, та його дружини леді Ганни Грей (уродженої Вуд), дочки Томаса Вуда з Феллодона в Нортамберленді. Оскільки у нього було двоє старших братів, Грей не очікував успадкувати титулів та маєтків батька, тому він обрав кар'єру в армії. Так сталось, що обидва його брати, сер Генрі та Томас, померли бездітними, залишивши його дійсним спадкоємцем.

Військова кар'єра У 1744 році, за фінансової допомоги батька, Грей придбав звання прапорщика в 6-му піхотному полку. Невдовзі він вирушив до Шотландії з Шостим полком, щоб придушити повстання якобітів 1745 року. Після перемоги там Шостий полк провів наступні кілька років на Гібралтарі. У грудні 1752 року він придбав звання лейтенанта в Шостому полку. У березні 1755 року він сформував нову незалежну роту та став її капітаном. Через два місяці він придбав звання капітана в 20-му піхотному полку (згодом названому «Східно-Девонширський полк», а в 1881 році — Ланкаширські фузилери), в якому Джеймс Вулф служив підполковником. У 1757 році, перебуваючи у складі полку Вулфа, він брав участь у невдалій атаці на Рошфор.

Семирічна війна У Семирічній війні він служив ад'ютантом у штабі герцога Фердинанда Брауншвайзького та 1 серпня 1759 року був поранений під Мінденом. 14 жовтня 1760 року він командував легкою ротою в битві при Кампені, де знов зазнав поранення. Через рік, бувши підполковником 98-го піхотного полку (1761), він брав участь у захопленні Бель-Іль біля узбережжя Бретані. Далі він брав участь у битві під Гаваною в 1762 році. Пізніше був у штабі Вільгельма, графа Шаумбурґ-Ліппе під час іспанського вторгнення до Португалії (1762). У 1763 році він вийшов у відставку з половинною платнею, але в 1772 році отримав підвищення до полковника та служив ад'ютантом короля Ґеорґа III.

Війна за незалежність Америки Під час Війни за незалежність США він був одним із найуспішніших армійських лідерів. Він швидко отримав підвищення, ставши генерал-майором у 1777 році та командував 3-ю бригадою в битві при Брендівайні. Він отримав прізвисько «Грей-без-запалу» після битви при Паолі в тій самій кампанії, коли, щоб забезпечити раптовість під час нічної атаки на американський табір, як кажуть, він наказав підлеглим йому піхотинцям вийняти кремені з мушкетів та використовувати лише багнети. Насправді він лише наказав розрядити мушкети. Він знову командував 3-ю бригадою в битві при Джермантауні та битві при Монмуті. Відразу після свого катастрофічного відступу в битві при Монмуті американський генерал Чарльз Лі виправдовувався перед критиками, вказуючи на те, що він безпосередньо зіткнувся з наступаючою 3-ю бригадою Грея, що може свідчити про генерала Грея як про небезпечного та шанованого супротивника.

У 1778 році він очолив набіги на Нью-Бедфорд 5-6 вересня, знищивши майже всі судноплавні судна та спаливши двадцять складів і двадцять два будинки в місті, а також на Мартас-Він'ярд, де між 10 і 15 вересня британці забрали всіх овець, свиней, велику рогату худобу та волів, яких вони могли знайти, пообіцявши оплату в Нью-Йорку. 27 вересня 1778 року Грей використав ті самі методи, що й у битві при Паолі під час нічного нападу на Олд-Таппан, штат Нью-Джерсі, який став відомим як різанина в Бейлорі. Його відкликали до Англії, і він став лицарем Ордена Лазні та генерал-лейтенантом. Пізніше його призначили головнокомандувачем британських військ в Америці, але бойові дії закінчилися, перш ніж він зміг взяти командування.

Французькі революційні війни На початку Французьких революційних воєн у 1793 році сера Чарльза Грея було призначено командувачем Вест-Індської експедиції. Однак спочатку він вирушив до Остенде, щоб взяти участь у звільненні Ньївпорта, Бельгія. На початку 1794 року він разом з адміралом сером Джоном Джервісом очолив британські війська для захоплення Мартиніки. Кампанія тривала близько шести тижнів, 22 березня британці захопили Форт-Роял і Форт-Сен-Луї, а через два дні — Форт-Бурбон. Потім британці окупували Мартиніку, поки Ам'єнський договір не повернув острів французам у 1802 році. Пізніше Грей брав участь у вторгненні до Ґваделупи. Між 1797 і 1807 роками генерал Грей обіймав посаду губернатора Ґернсі.

Перство Наприкінці 1794 року він повернувся до Англії. З 1798 по 1799 рік він служив командувачем Південного округу, вийшовши у відставку в 1799 році. На знак визнання його служби в січні 1801 року він був підвищений до звання барона Грея з Говіка в графстві Нортамберленд. У 1806 році він був призначений графом Греєм і віконтом Говіком у графстві Нортамберленд. Він помер наступного року у віці 78 років.

Сім'я Він одружився з Елізабет Грей (1744–1822), дочкою Джорджа Грея з Саутвіка (1713–1746). Їхніми дітьми були:

Чарльз Грей, 2-й граф Грей (1764–1845), прем'єр-міністр Сполученого Королівства та скасовувач рабства, одружений з Мері Елізабет Понсонбі. Сер Джордж Грей, 1-й баронет (1767–1828), капітан і командувач Середземноморського флоту, флагман-капітан королівської яхти короля Георга III (1801–1804), який одружився з Мері Вітбред, дочкою Семюеля Вітбреда (1720–1796). Сер Генрі Джордж Грей GCH GCB (1766–1845), полковник 13-го легкого драгунського полку, одружений із Шарлоттою Де Вуе (1789–1882). Леді Елізабет Грей (1765–1846), яка вийшла заміж за Семюеля Вітбреда, MP. Підполковник Вільям Грей (1777–1817), який одружився з Марією Ширрефф. Едвард Грей (1782–1837), єпископ Герефорда, одружений спочатку з Шарлоттою Елізабет Крофт, потім з Елізабет Адайр, а потім з Елізою Іннес. Леді Ганна Алтея Грей (1785–1832), яка вийшла заміж спочатку за Джорджа Едмунда Байрона Беттесворта, а потім за Едварда Елліса, MP.

Грей та його дружина виховували Елізу Кортні, незаконнонароджену дитину, яку їхній син Чарльз мав з Джорджіаною Кавендіш, герцогинею Девонширською.

Генеалогія

Джерела

Посилання

Зовнішні посилання

Hansard 1803–2005: contributions in Parliament by the Earl Grey