Болівійські хорвати (, ) — одна з основних європейських етнічних груп у цій південноамериканській країні, хоча їхня чисельність не така й велика, як у сусідніх державах.

За оцінками, у Болівії проживає 5000 хорватів (за даними МЗС Хорватії) або до 8000 осіб хорватського походження (враховуючи іммігрантів 3-го й 4-го поколінь).

Історія

За Австро-Угорщини Хорватські переселенці присутні в Болівії з кінця XIX століття. Це були здебільшого економічні та політичні мігранти з півдня Хорватії, переважно з острова Брач. За переказами, перший був із Сутівана. Він прибув у Болівію через Чилі. Крім вихідців з острова Брач, були переселенці з Хвара та, в дещо меншій кількості, з узбережжя Рієки.

Хорватських емігрантів того часу вважали «австрійцями», оскільки Хорватія входила до Габсбурзької монархії. Більшість людей тоді покинули свої домівки у зв'язку з поганою економічною обстановкою, найнаочнішим прикладом чого була так звана «Винна клаузула» торговельної угоди 1891 року між Австро-Угорщиною та Італією, що виявилася особливо несприятливою для хорватського виноградарства. Винна клаузула дозволяла на дуже вигідних умовах імпорт дешевих італійських вин, і цим Австро-Угорщина збиралася купити італійську дружбу або військовий союз. Від цього рішення віденської влади сильно постраждало хорватське виноробство. Угода діяла багато років.

До 1914 року в Болівії проживало близько 1500 хорватів. Вони жили в Кочабамбі, Ла-Пасі, Оруро, Санта-Крус-де-ла-Сьєрра, Сукре та інших місцях (Уюні, Потосі).

Під час і після Першої світової війни Велика хвиля еміграції припала на 1915—1931 рік. Як і в інших куточках Південної Америки, вони швидко зріднилися з новим середовищем, прийнявши його надбання. Виникали численні шлюби з місцевим населенням.

Після Другої світової війни

Після Другої світової війни сотні тисяч хорватів покинули свою батьківщину, боячись репресій та знищення демократії з боку нової югославської влади, а деякі через незгоду з комунізмом. Частина цих біженців опинилася в Болівії.

Дехто з них переїхав з інших причин, наприклад, домініканці з хорватської домініканської провінції, які прибули допомагати з пастирською роботою.Dominikanci Fr. Karlo Ćavar, misionar: Hrvatski dominikanci u Boliviji

За президентства Моралеса У 2000-х роках через опозиційну позицію хорватсько-чорногорського промисловця-емігранта Бранка Маринковича Йовичевича () з Санта-Крус-де-ла-Сьєрра щодо президента Болівії Ево Моралеса болівійська хорватська громада опинилася в ситуації, коли на неї навішували політичні ярлики і навіть проводилася запекла медійна кампанія, в результаті якої стала дуже небезпечною сама згадка слова «хорват».Slobodna Dalmacija (JL) Hrvati u Boliviji: Morales nas proganja kao ustaše i teroriste, 18 квітня 2009. Цей промисловець був чільним діячем опозиції та руху за автономію чотирьох багатих східних провінцій. Медійні переслідування хорватів зайшли так далеко, що хорватів звинуватили в усташизмі, буцімто вони хочуть за допомогою США «за хорватським рецептом» розколоти Болівію, «як це зробили з Югославією». Затаврувавши всіх хорватів як усташів, стверджували, що статки родини опозиційного діяча Мариновича Йовичевича «беруть початок від майна, яке усташі відібрали у євреїв і сербів під час війни», хоча родина Маринковича була партизанською, тобто боролася на боці антифашистської коаліції. Землю Маринковича невдовзі конфіскували, а самого Маринковича змусили піти у вигнання.Hrsvijet.net M. Tomić: Hoće li Vesna Pusić pokušati zaustaviti borbu Eva Moralesa protiv bolivijskih Hrvata?, 17. грудня 2012. Через ЗМІ Моралеса хорватів несправедливо зображують причиною всіх негараздів, що трапляються в цій країні.Poslovni dnevnik Mario Duspara: Branko Marinković, Hrvat kojeg Indijanci mrze najviše na svijetu, 30 вересня 2008.New York Times Simon Romero: In Bolivia, a Croat and a Critic Is Cast in a Harsh Light. 26 вересня 2008. Earth Times Reports: Croats in Bolivia face accusations of extremism (DPA), 20 квітня 2009.

У цьому зв'язку можна згадати дії болівійської поліції у 2009 році, яка розгромила ймовірну терористичну групу, підозрювану у намірі вбивства президента Болівії Моралеса, у місті, де знаходиться штаб-квартира опозиційного автономістського руху. У поліційних звітах йшлося про «терористичну організацію, що складається з іноземних найманців», при цьому були посилання на «важливу роль хорватів у цій організації», а ЗМІ натякали на те, що саме Маринкович Йовичевич організував групу ймовірних терористів. Серед них були особи, нагороджені в Хорватії (Едуардо Роза Флорес ЧікоNarodne novine Ukaz o dodjeli činova, promaknućima i prevođenju u činove pričuvnih časnika oružanih snaga Republike Hrvatske, 29 липня 1992. ) або (болівійські) хорвати (Марко Ф. Тадич).

Хорватська дипломатія мало що зробила для розв'язання проблеми ставлення режиму Моралеса до хорватів, деякі з яких є громадянами Хорватії та роками перебувають у болівійських в'язницях в очікуванні політичного суду. Серед відкритих прихильників політики Моралеса були Степан Месич, коли він обіймав посаду президента Хорватії, та радник Месича з питань зовнішньої політики Будимир Лончар, принаймні щодо відносин з великим бізнесом. Чітка позиція хорватської дипломатії за часів міністрів закордонних справ Гордана Яндроковича і Весни Пусич невідома.

Головною метою затяжної кампанії проти хорватів, розгорнутої комуністичним режимом Ево Моралеса, було показати іншим, що відбувається з людьми, які виступають проти його комуністичного правління. Щодня з Болівії надходили звістки, що болівійське державне телебачення не оминає увагою хорватів Болівії, говорячи в телевізійних репортажах «про боротьбу за викорінення усташів і фашизму». Про реакцію хорватської дипломатії на такі закиди відомостей немає.

Економіка Перші хорватські емігранти виконували важку фізичну роботу на будівництві транспортної, сільськогосподарської та лісівничої інфраструктури, а також у гірництві. Так вони здобули свій початковий капітал. Пізніше вони працювали самостійними підприємцями у цивільному будівництві, торгівлі та індустрії гостинності. Деякі з них стали економічно дуже сильними.

Культура, освіта та медіа Курси хорватської мови відбуваються лише з приватної ініціативи (болівійсько-хорватська школа сім'ї Франулич).

У Кочабамбі існує Хорватський дім. У Ла-Пасі діє «Хорватська громада Ла-Паса».Rey, David. Proslava obljetnice Hrvatske zajednice La Paz Glas Hrvatske – HRT, 25 серпня 2024.

Примітки