Союзний талер

Союзний талер або Ферайнсталер ( або  — ферайнсталер) — велика срібна монета (18,52 г срібла 900-ї проби або 16,67 г чистого срібла), а також розрахункова грошова одиниця більшості держав Німецького митного союзу, а також Австрії та Ліхтенштейну в другій половині XIX століття.

Необхідність уніфікації фінансових систем кількох десятків німецьких держав і прагнення Австрійської імперії збільшити свій вплив на країни Німецького митного союзу призвели до підписання 1857 року Віденської монетної конвенції. Згідно з угодою, основною ваговою одиницею для країн-учасниць конвенції замість кельнської марки ставав «митний фунт» (), що дорівнював 500 грамів. Було встановлено монетну стопу в 30 союзних талерів (1 митний лот = митного фунта = 16 г), 45 австрійських та 52,5 південнонімецьких гульденів з одного митного фунта чистого срібла. Підписання Віденської конвенції викликало низку економічних наслідків. Більшість торгових розрахунків, як у Південній Німеччині, так і у Австрії почала проводитися в союзних талерах. Прусські талери, викарбувані до 1857 року, відповідали новим союзним талерам і разом з ними стали основною грошовою одиницею для всіх німецьких країн. Це призвело до того, що південнонімецькі держави стали карбувати більше 90 % союзних талерів і менше 10 % місцевих гульденів, тоді як до 1857 співвідношення було зворотним. Це означало перехід із одного монетного союзу до іншого. Навіть Австрія випустила нарівні з власними гульденами значний тираж талерів. Таким чином, Віденська монетна конвенція посилила вплив Пруссії та зменшила Австрії.

Після перемоги у Франко-прусській війні та об'єднання німецьких держав у єдину Німецьку імперію Віденська монетна конвенція втратила значення. В 1871 об'єднана Німеччина прийняла золотий стандарт і ввела нову грошову одиницю — марку. Талер підлягав обміну на 3 марки. Союзні талери перебували в обігу до 1907 року включно.

Передумови

За результатами Віденського конгресу 1815 року на території колишньої Священної римської імперії одночасно існувало кілька десятків державних утворень (королівств, великих герцогств, герцогств, князівств і вільних міст) об'єднаних в Німецький союз. Всі вони мали повний суверенітет визначати свою внутрішню і зовнішню політику, у тому числі тип і вагу монет, що циркулюють на їх території. Надзвичайне розмаїття фінансових систем призводило до низки труднощів. Різко зростали транзакційні витрати, постійна необхідність обмінювати одні гроші на інші при переїзді в сусідню область створювала незручності не тільки для мандрівників, але і для проведення торгових операцій.

Відсутність єдиної фінансової системи створювало низку труднощів для торгових взаємин. Німецький союз у 1815 році зняв усі обмеження на пересування своєю територією населення. Результатом стали міграційні процеси, що визначаються ринком праці. Митні бар'єри були скасовані в 1834 при створенні Німецького митного союзу. До нього увійшла більшість німецьких держав. Одним із пунктів договору була декларація про необхідність уніфікації монетних систем.

25 серпня 1837 року південнонімецькими державами було підписано Мюнхенський монетний договір, відповідно до якого було створено Південнонімецький монетний союз з єдиною монетною стопою: 24,5 гульдени з кельнської марки (233,855 г чистого срібла). Відповідно, 1 гульден містив близько 9,5 г чистого срібла. Розмінною монетою став крейцер. 60 крейцерів складали 1 гульден. У свою чергу різні держави, що входять до монетного союзу, карбували похідні крейцера 1/2 та 1/4 крейцера, пфеніги та гелери.

Більшість німецьких держав, які не увійшли до Південнонімецького монетного союзу, у 1838 році підписали Дрезденську монетну конвенцію. Враховуючи необхідність уніфікації грошових систем, згідно з підписаним договором, була прийнята наступна монетна стопа: 7 подвійних талерів () з марки. Таким чином, нова грошова одиниця стала еквівалентною двом прусським талерам та 3,5 гульденам Південнонімецького монетного союзу. 1 талер дорівнював 30 грошам. У Саксонії грош складався з 10 пфенігів, тоді як в інших державах з 12, що створювало цілу низку незручностей.

Після революції 1848—1849 років у німецьких державах все гостріше ставало питання про об'єднання Німеччини або малогерманським (без участі Австрії), або великогерманським (з участю Австрії) шляхах. Процес створення єдиної держави ускладнювало наявність кількох систем грошового обігу. Черговою спробою їхньої уніфікації стала Віденська монетна конвенція 1857 року.

Віденська монетна конвенція У 1854 році було погоджено компромісний договір. Країни-учасники домовилися створити спільну монетну систему між Австрією та державами Німецького митного союзу. Під час переговорів представники Австрії наполягали на введенні золотого стандарту. Ця пропозиція була категорично відкинута більшістю німецьких держав, оскільки послаблювало їхню місцеву валюту. Для Пруссії, чий прусський талер був основною грошовою одиницею митного союзу, запровадження золотого стандарту було вкрай невигідним. В результаті в 1857 була підписана Віденська монетна конвенція, яка уніфікувала валюти країн Південнонімецького монетного союзу, країн-учасниць Дрезденської конвенції та Австрії.

Згідно з Віденською монетною конвенцією, основною ваговою одиницею для країн-учасниць конвенції замість кельнської марки ставав «митний фунт» (), рівний 500 грамів. Для країн Дрезденської монетної конвенції встановлювалася монетна стопа в 30 талерів з одного митного фунта, для Південнонімецького монетного союзу — 52,5 гульдени, для Австрії — 45 гульденів. Підписання цього договору означало незначне знецінення двох німецьких грошових одиниць (на 0,22 %) за збереження обмінного курсу — 2 талери = 3,5 гульдени. При цьому австрійський гульден знецінився на 5,22 %. Одночасно Австрія перейшла на десяткову монетну систему, 1 гульден став рівним 100 крейцерам.

В результаті підписання Віденської монетної конвенції основною грошовою одиницею союзу став союзний талер з такими зафіксованими співвідношеннями: 1 союзний талер = 1,5 австрійських гульденів = 13/4 південнонімецьких гульденів.

Крім цього, конвенцією передбачався випуск золотих монет — союзних крон і півкрон (50 і 100 з одного митного фунта). Обов'язковий курс обміну золотої крони на срібні талери і гульдени введений не був. Він залежав від ринкових співвідношень цін на золото та срібло. В результаті золоті монети в державах-учасницях віденської монетної конвенції не набули широкого поширення, а їх тиражі були незначними.

Підписання Віденської конвенції викликало низку економічних наслідків. Більшість торгових розрахунків, як у Південній Німеччині, так і у Австрії стала проводитись у союзних талерах. Прусські талери, викарбувані до 1857 року, по суті відповідали новим союзним талерам і разом з ними стали основною грошовою одиницею для всіх німецьких держав. Це призвело до того, що південнонімецькі держави стали карбувати більше 90 % союзних талерів і менше 10 % місцевих гульденів, тоді як до 1857 співвідношення було зворотним. По суті, це означало перехід з одного монетного союзу в інший. Навіть Австрія випустила нарівні з гульденами значний тираж талерів. Таким чином, Віденська монетна конвенція посилила вплив на німецьку грошову систему Пруссії та зменшила Австрійський.

Монетні типи союзних талерів Загальною характеристикою великих срібних монет, викарбуваних по монетній стопі 30 союзних талерів із 500 г чистого срібла є вказівка того, яка частина митного фунта срібла (500 г) міститься у цій конкретній монеті. Так, на реверсі чи гурті союзних талерів розташовувався напис XXX EIN PFUND FEIN (1/30 фунта чистого срібла). На подвійних талерах відповідно XV EIN PFUND FEIN (1/15 фунтів чистого срібла), на 1/6 союзного талеру CLXXX EIN PF. F. (1/180 фунтів чистого срібла). На монетах з виразом номіналу в зільбергрошенах (1 союзний талер прирівнювався до 30 зільбергрошен) містилося вказівку того, яку частину талеру представляє дана монета — 2 ½ зільбергрошена — 12 EINEN TALER (1/12 частина талеру), 1 зільбергрошен (1/30 талера), ½ зільбергрошена — 60 EINEN TALER (1/60 частина талера).

У розділі розглядаються безпосередньо союзні талери. Одночасно випускали і їх похідні, а саме монети номіналом в 1/3, 1/6 та 2 союзні талери.

Німецькі держави

Ангальт

В 1603, після нетривалого возз'єднання земель Ангальтського герцогства в єдину державу, воно було розділене між 5 синами князя Йоахіма Ернста. Один із братів відмовився від своїх володінь, віддавши перевагу грошовій компенсації. У 1635 році князями було прийнято угоду згідно з яким старший з них представлятиме Ангальт у рейхстазі Священної Римської імперії. Також закони про первородство запобігли подальшому дробленню земель. У міру згасання різних гілок роду відбувалося возз'єднання Ангальта до єдиної держави. У 1793 році помер князь Ангальт-Цербста та брат російської імператриці Катерини II Фрідріх Август. Його володіння перейшли до князів Ангальт-Бернбурзьких. Після припинення ангальт-кетенської лінії роду в 1853 відбулося об'єднання Ангальт-Кетена і Ангальт-Дессау. У 1863 році вмирає бездітним князь Ангальт-Бернбурга Олександр Карл. Землі Ангальта були знову об'єднані в єдине Ангальтське герцогство.

Так як союзні талери випускали з 1857 по 1871, а об'єднання Ангальт-Бернбурга і Ангальт-Дессау відбулося в 1863 році, то існують монети даного типу Ангальт-Бернбурга, Ангальт-Дессау і єдиного Ангальтського герцогства. На честь возз'єднання в 1863 був випущений пам'ятний союзний талер з написом «HERZOGTUM ANHALT GETHEILT 1603 VEREINT 1863» (Агальтське герцогство розділене в 1603, воз'єднане в 1863) +АверсРеверсГуртОпис аверсаОпис реверсаРоки карбуванняМонетний двір і накладАнгальт-БернбургGOTT SEGNE ANHALT (Боже, благослови Ангальт)Герцог Ангальт-Бернбурга Александр КарлГерб, який тримають два ведмеді (геральдичні тварини Ангальта), круговий напис «EIN VEREINSTHALER XXX EIN PFUND FEIN»1859Берлін, 24 000GOTT SEGNE ANHALT (Боже, благослови Ангальт)В центрі напис «SEGEN DES ANHALT BERGBAUES» (З благ рудників Ангальта), круговий напис «ALEXANDER CARL HERZOG ZU ANHALT» (Александр Карл герцог Ангальта)В центрі фортечний мур по якому крокує ведмідь в короні, круговий напис «EIN VEREINSTHALER XXX EIN PFUND FEIN»1861—1862Берлін, Сумарно — 30 000Ангальт-ДессауGOTT SEGNE ANHALT (Боже, благослови Ангальт)Герцог Ангальт-Дессау Леопольд IV ФрідріхГерб, який тримають два ведмеді (геральдичні тварини Ангальта). Під гербом зображено Орден Альбрехта Ведмедя, круговий напис «EIN VEREINSTHALER XXX EIN PFUND FEIN»1858, 1866, 1869Берлін Сумарно — 89 215АнгальтGOTT SEGNE ANHALT (Боже, благослови Ангальт)Герцог Ангальта Леопольд IV ФрідріхГерб, оточений з боків двома дубовими гілками. Два кругових написи, зовнішній «HERZOGTUM ANHALT GETHEILT 1603 VEREINT 1863» (Агальтське герцогство розділене в 1603, воз'єднане в 1863), внутрішній «EIN THALER 30 EIN PF. F.»1863Берлін Сумарно — 20 300

Баварія

Баварське королівство було найбільшим і економічно розвиненим південнонімецькою державою. Саме в його столиці Мюнхені в 1837 був підписаний монетний договір, який ознаменував створення Південно-німецького монетного союзу з основною грошовою одиницею гульден. Згодом, після Віденської монетної конвенції Баварія розпочала масовий випуск союзних талерів. Нарівні з талерами карбували гульдени та їх похідні, проте їхні тиражі були невеликі.

Враховуючи тимчасові проміжки випуску союзних талерів (1857—1871), їх карбували при двох королях Баварії — Максиміліані II та Людвігу II. Однак якщо за першого монарха з'явився лише один монетний тип союзного талеру, то за другого п'ять. Їх розбіжності зумовлені як деякими змінами у зображенні монарха, і випуском двох особливих типів — мадонненталера і переможного талера 1871 року.