Конфедерація тринадцяти кантонів (; також Тринадцять старих теренів) — сукупність кантонів Швейцарії, що утворювали Стару швейцарську конфедерацію з 1513 року (приєднання Аппенцелля) до 1798 року (початок Гельветійської республіки).
Наприкінці Бургундських війн право на приєднання двох нових членів спричинило розкол між сільськими та міськими кантонами, який було вирішено компромісом 1481 року. Десять років по тому відмова конфедератів сплачувати новий імперський податок спровокувала Швабську війну, яка призвела наприкінці 1499 року до фактичного визнання Імперією швейцарських кантонів та прийняття у 1501 році до її складу союзних міст Базеля та Шаффгаузена, а потім Аппенцелля у 1513 році. Після цього конфедерати були втягнуті в Італійські війни. По черзі союзники та вороги французів, вони зазнали поразки в битві під Мариньяно 1515 року, що ознаменувало кінець їхньої політики експансії.
У XVI столітті в Цюриху з'являється протестантська Реформація, яка швидко поширюється на більшу частину країни, що розривається чотирма релігійними війнами. Поступово приборкана Контрреформацією в німецькомовній частині країни, Реформація натомість поширюється на захід — у землі Во, Невшателя і Женеви, яка спочатку стає вільною республікою, а з 1541 року — теократією. Тим часом зусиллями кантонів Берн, Фрібур та Вале Савойське герцогство було вигнане з території Во, що визначило кордони країни, які ми знаємо сьогодні.
Під час Тридцятилітньої війни Швейцарія залишалася нейтральною, а її існування було офіційно та остаточно визнано Вестфальськими договорами 1648 року. XVIII століття знаменує собою період наукового та економічного процвітання; саме з цього періоду датується концепція швейцарської нації. У цей період відбулося кілька народних повстань у Берні, Люцерні, Урі, Фрібурзі, Левентіні та у Во, що передбачили майбутні революції кінця століття.
Від восьми до тринадцяти кантонів
Штанська угода
Після закінчення Бургундських війн конфедерати хоча й здобули перемогу, були глибоко розділені. Після століття завоювань великі міста (Цюрих, Берн і Люцерн) значно розширили свої території та владу. Сільські кантони (де лише Урі все ще міг уявити собі розширення на міланській стороні Готтардського масиву) з неприхильністю ставилися до поступового панування міської буржуазії, яка була набагато більш населеною, ніж сільська місцевість.
У 1476 році вимоги Фрібура та Золотурна, двох міст, підтримуваних Берном та Цюрихом, приєднатися до системи союзу розсварили кантони. П'ять сільських кантонів, фактично, боялися бути врівноваженими п'ятьма містами у разі прийняття двох нових членів. Зіткнувшись з відмовою сільських кантонів, 23 травня 1477 року Цюрих, Берн, Люцерн, Фрібур і Золотурн уклали договір про «вічну комбуржуазію за і проти будь-кого» — наступально-оборонний союз.
Федеральні збори, організовані у місті Штанс 1480 року, не дозволили знайти компроміс. Зустріч кілька разів переносилася, з обох сторін лунали погрози, і всі традиційні методи посередництва здавалися безуспішними, доки 22 грудня 1481 року не втрутився відлюдник Ніклаус фон Флюе, який несе послання миру, допомагаючи таким чином уникнути громадянської війни.
Того ж дня, окрім вступу Фрібура та Золотурна до Конфедерації, депутати підписали Штанську угодуUne traduction du Convenant est proposée par pages 97-99., яка доповнювала Земпахську хартію, підписану 1393 року між членами Конфедерації восьми кантонів. Окрім питання розподілу бургундської здобичі, текст регулював кілька правових проблем, пов'язаних з територіальною цілісністю кантонів, а також зобов'язання кантонів допомагати один одному у разі внутрішнього повстання. Ці два тексти, разом узяті, до кінця XVIII століття служили Конституцією країни.
Таким яином, два нові кантони зрештою було прийнято до складу Конфедерації, хоч і не на рівних правах: сільські кантони відмовляли їм у праві на місце на тагзатцунгу до 1501 року та в рівноправності при укладанні союзних присяг — до 1526 року. Вперше було прийнято ненімецькомовний кантон (Фрібур, двомовний франко-німецький); однак до 1798 року, коли утвердилася багатомовність, німецька залишалася єдиною офіційною мовою країни.
Швабська війна
Після поразки бургундців імператор Максиміліан I, перш ніж коронуватися імператором у 1508 році, реорганізував Священну Римську імперію, об'єднавши всі землі Габсбургів під своїми прапорами. Користуючись титулом короля римлян, він намагається запровадити під час Вормського рейхстагу в серпні 1495 року «вічний загальноімперський мир», що забороняв будь-які приватні війни pages 3-4., а також податок під назвою «імперський центим».. Посилаючись на свою імперську безпосередність, швейцарці відмовляються платити цей податок.
Після численних апеляцій, судових процесів і погроз, внаслідок протистояння між лігами Граубюндену, союзними швейцарцям, і Тіролем, підтримуваним містами Швабії, розпочалися військові дії: Швабська війна (яку німці називали Швейцарською війною) розпочалася в лютому 1499 року серією перемог конфедератів у битвах при Фрастанці, Гарді, Брудергольці, Швадерлосі, Тінгені, де щоразу швейцарці відбивали німецькі війська, але не використовували свої перемоги, систематично відступаючи за Рейн. Затриманий справами в Нідерландах, Максиміліан взяв справу в свої руки лише 28 квітня 1499 року, після того як вигнав конфедератів з Імперії. Швейцарська перемога 22 липня 1499 року в битві під Дорнахом, де загинув імператорський інтендант граф Генріх фон Фюрстенберг, змусила Максиміліана вести переговори про мир, який був укладений 24 вересня 1499 року в Базелі. Базельський договір, на думку багатьох авторів, ознаменував «визнання Німеччиною незалежності Швейцарії»Selon Wilhelm Oechsli cité par . Однак це визнання ніколи не було офіційно закріплене, але швейцарці розуміли та тлумачили його саме так; офіційно незалежність була визнана лише Вестфальським договором 1648 року.
Базель та Шаффгаузен
Так само, як і для Фрібура та Золотурна під час Бургундських війн, одним із непрямих наслідків підписання мирного договору з імператором було приєднання у 1501 році нових кантонів Базель та Шаффгаузен, які протягом багатьох років були союзниками швейцарців.
Це прийняття, схвалене всіма кантонами, знаменує собою поворотний момент в історії країни з трьох причин. По-перше, вперше у своїй історії країна має більшість міських кантонів порівняно з сільськими, у співвідношенні п'ять до семи; це переважання міст триватиме до 1798 року. По-друге, північний кордон країни тепер збігається (за винятком регіону Фрікталь) з руслом Рейну, а Шаффгаузен є плацдармом на територію Швабії; швейцарці, крім того, зміцнять цей плацдарм, збудувавши між 1564 і 1589 роками фортецю Мунот, яка височіє над містом на пагорбі Еммерсберг. Зрештою, приєднання Базеля до Конфедерації дало їй перший університет, заснований у 1460 році, а також важливе літературне та культурне місце, де працювали такі особистості, як Себастьян Брант, Йоганн Еколампадій або Парацельс, що дозволило країні вступити до епохи Відродження.
Аппенцелль З моменту підписання союзного договору 1452 року солдати Аппенцелля брали участь у більшості битв пліч-о-пліч з конфедератами, навіть отримавши в 1500 році спільне право власності на спільне володіння Райнталь за свою участь у Швабських війнах. Однак прохання апенцелльців у 1501, 1510 та 1512 роках про повноправний вступ до Конфедерації щоразу відхилялися чотирма кантонами, союзними з абатством Святого Галла, яке й далі, попри Аппенцелльські війни початку XV століття, претендувало на імперське опікунство над чотирма громадами, що складали Аппенцелль.
Лише після кризи, спричиненої частковим провалом облоги Діжона, 13 грудня 1513 року конфедерати визнали Аппенцелль тринадцятим кантоном, хоча його вперше допустили до засідання парламенту лише під час тагзатцунгу 1514 року. Як наслідок цього приєднання, пенсії, отримувані від управління спільними володіннями, дали змогу новому кантону поступово, до 1566 року, викупити застави, які він узяв в абатства Святого Галла.
Кантони-члени альянсу
Тринадцять кантонів подані в порядку історичного переліку (в дужках — роки відповідних союзів, три головуючі кантони виділені): Кантон Урі (1291) Кантон Швіц (1291) Земля Унтервальден (Обвальден і Нідвальден) (1291) Місто Цюрих (1351), перший головуючий член Місто Люцерн (1332), третій головуючий член Місто та село Цуг (1352) Місто та Республіка Берн (1353), другий головуючий член Кантон Гларус (1352/86) Місто Фрібур (1481), з 1454 року асоційований член Місто Золотурн (1481), з 1353 року асоційований член Місто Шаффгаузен (1501), з 1454 року асоційований член Місто Базель (1501) Кантон Аппенцелль (1513), з 1411 року асоційований член
У статті 1 сучасної Федеральної конституції Швейцарської Конфедерації головуючі кантони (Цюрих, Берн та Люцерн) перелічені раніше, ніж три найстаріші кантони — Урі, Швіц, Обвальден та Нідвальден, а також інші сім із тринадцяти старих кантонів, інакше, ніж тут.
До підрахунку не були включені частини Конфедерації, які не мали рівних прав: асоційовані члени, підвладні території окремих кантонів та спільні володіння.
Структура Конфедерації XIII кантонів
Політична та географічна структура
Досі офіційно приєднана до Священної Римської імперії, Конфедерації, протягом XV століття, поступово відокремлювалася від неї та дедалі чіткіше претендувала на суверенні права в судових, військових та фінансових питаннях. На початку XVI століття, фактично, Швейцарія складалася з трьох союзних і рівноправних утворень, а саме: єпископського князівства Вале, яке 1627 року стало Республікою Семи десятин, Вільної Держави Трьох Ліг (тобто Ліги Дому Божого, Сірої Ліги та Ліги Десяти Юрисдикцій) — демократичної федерації, що об'єднувала близько п'ятдесяти юрисдикцій і володіла фогтствами К'явенна, Вальтелліна та Борміо, і, нарешті, Швейцарської Конфедерації (також званої Швейцарською Лігою або Гельветським корпусом), яка складалася з п'яти сільських кантонів (), семи міських кантонів та одного змішаного кантону (Цуг) і володіє спільними володіннями Ешалан, Грансон, Орб, Ме, Муртен, Шварценбург, Баден, Фрайамт, Тургау, Райнталь, Уцнах, Гастер, Гамс, Зарганс, Валлемаджа, Локарно, Лугано та Мендрізіо. Також членами Конфедерації, але як асоційовані члени (), були території Санкт-Галлена, Роттвайля, Мюлуза, Біля, Женеви, Невшателя, а також Базельського єпископства (за протокольним порядком). Нарешті, захист Конфедерації поширювався також на абатство Енгельберг та республіку Герзау.
Центральним органом Конфедерації був Тагзатцунг, чиї повноваження щодо прийняття рішень були практично нульові. Фактично, цей орган був лише з'їздом делегатів, рішення якого могли бути прийняті лише одноголосно. Кожен кантон надсилав делегацію, зазвичай з двох членів, але з одним голосом, на тагзатцунги, які на початку XVI століття збиралися приблизно 20 разів на рік. До участі, крім того, постійно запрошувалися Три Ліги та Вале; за потреби могла бути запрошена й думка союзників, а також заслуховувалися іноземні посли. З 1500 року на тагзатцунзі головував кантон Цюрих (кантон, що головує на тагзатцунзі, німецькою мовою називається ), проте без постійного місця: це визначається від сесії до сесії, хоча часто обирали між Баденом в Ааргау та Фрауенфельдом у Тургау, які разом, зокрема, приймали Тагзатцунги.
Соціально-економічна структура
Як у містах, так і в сільській місцевості, у XVI столітті відбулося зміцнення вищих класів, які, крім своєї основної діяльності, все частіше починали обіймати політичні та урядові посади. Таким чином вони створили нову форму аристократії як у містах, де сім'ї, що займалися торгівлею та промисловістю, поступово домінували на політичній та соціальній арені, так і в сільській місцевості, де політика та адміністрація перебували під контролем торговців сіллю, худобою або тих, хто отримував прибуток від транзиту через Альпи.