Гортензія Луїза Штадлер (; 18 травня 1864, Цюрих — 9 липня 1942, Обергофені-на-Тунерзе) — швейцарська художниця та гончарка. Засновниця першої в Цюриху художньої школи для жінок у 1899 році.

Життєпис У родині Луїзи Штадлер були і гроші, і почуття мистецтва: її батько, Карл Якоб Штадлер, був банкіром; її мати, Катаріна Вільгельміна Штадлер-Фогель, була дочкою історичного художника Людвіга ФогеляLuise hatte eine ältere Schwester und fünf Brüder: Stadler, Karl Jakob. In: Neuer Bürger-Etat der Stadt Zürich, 1885.. Луїза Штадлер виросла в Цюриху в будинку zum oberen Schönenberg на вулиці Schönberggasse 15, де її дід Людвіг Фогель мав майстерню і проживав до своєї смерті в 1879 роціУ XVIII столітті будинок належав відомому філологу Йогану Якобу Бодмеру, у якого гостювали Клопшток, Віланд і Гете..

Штадлер здобула художню освіту в Італії, Парижі (у Луї-Жозефа-Рафаеля Коллінза) та у Франкфурті-на-Майні в Оттілі Родерштайн. У 1896 році вона надіслала додому з Франкфурта фотографію з велосипедом: велосипед давав їй можливість для роботи виїжджати на природу разом із колегами-художниками.Вона додала, що коли вона приїде до Цюріха на автомобілі, мати зможе супроводжувати її на кареті. — Roman G. Schönauer: Luise Stadlers «Kunst- und Kunstgewerbeschule für Damen». In: Turicum, Nr. 4, Dezember 1982/Februar 1983, S. 28.

Штадлер створювала портрети та натюрморти. Вона кілька разів виставляла свої роботи в Цюрихському музеї художників, а пізніше в Кунстгаусі, який відкрився в 1910 році. На виставках 1908 та 1912 років вона вже не демонструвала картини, а радше кераміку.

Луїза Штадлер залишилася неодруженою і до 1920 року мешкала в батьківському домі. Останні два десятиліття вона провела в шале Haldengütli в Обергофені на озері Тун.Roman G. Schönauer: Luise Stadlers «Kunst- und Kunstgewerbeschule für Damen». In: Turicum, Nr. 4, Dezember 1982/Februar 1983, S. 27–30.

«Жіноча школа мистецтв і ремесел» Штадлер У 1899 році Луїза Штадлер у своєму рідному місті заснувала «Жіночу школу мистецтв і ремесел». Спочатку заняття проводилися в центрі міста на Берзенштрассе, але з 1902 року вони переїхали до «тихого, елегантного затишку» в Цюрих-Готтінгені, до просторої студії художника Арнольда Бекліна, який помер роком раніше.Zum Böcklin-Atelier und seiner 2002 erfolgten Restaurierung: Peter Baumgartner, Heinz Schwarz: Das Böcklin-Atelier in Zürich: Zur Restaurierung und Wiederherstellung der originalen Farbausstattung. In: Kunst + Architektur in der Schweiz, Band 53 (2002), Heft 3, S. 27–34.

Навчальна програма була спрямована не лише на художниць-початківиць, а й на майбутніх дружин, які хотіли розвинути свій «гарний смак» та «практичне чуття» через мистецтво та ремесла, щоб зрештою «поширити проблиск краси на повсякденне життя» у своїх домівках. Тому, окрім живопису, малювання та скульптури, також пропонувалися численні предмети мистецтва та ремесел.«передусім красиві вироби ручної роботи та гончарство». (Eine Zürcher Kunstschule für Damen. In: Die Schweiz: schweizerische illustrierte Zeitschrift, Bd. 15, 1911, S. 535—536.) — Шеноуер (1982) називає «розпис порцеляни та фаянсу, випалювання по дереву та глибоке випалювання, плоске різьблення, різьблення по шкірі, а також розробку візерунків для вишивки, шпалер та килимів». В одному дитячому класі навчали як дівчаток, так і хлопчиків.«У дитячому класі, що знаходиться під особливим керівництвом, діти будь-якого віку навчаються раціональній діяльності з ліплення та малювання, роботи з ножицями та картоном, гострому спостереженню та художньому баченню». (Eine Zürcher Kunstschule für Damen. In: Die Schweiz: schweizerische illustrierte Zeitschrift, Bd. 15, 1911, S. 535—536.)

У будь-який момент часу художню школу Штадлер відвідувало від 60 до 80 учениць.«З іншого боку, цілком зрозуміло, що інститут, який постійно приймає від шістдесяти до вісімдесяти учениць, не може виховувати виключно художниць». (Eine Zürcher Kunstschule für Damen. In: Die Schweiz: schweizerische illustrierte Zeitschrift, Bd. 15, 1911, S. 535—536.) Про їхнє соціальне походження можна тільки здогадуватися, оскільки списки імен не збереглися. Багато з них, ймовірно, походили з заможних сімей Цюріха, але є також відомості про те, що школу Штадлер охоче відвідували іноземки. Однією з учасниць курсів, яка згодом стала відомою художницею, була Гелен Дам.

За особливих обставин, очевидно, також були бажані учні-хлопці: в школі Штадлер курси Едуарда Штіфеля відвідував Отто БаумберґерОтто Баумберґер згадував: «Коли школа декоративно-прикладного мистецтва була реорганізована, курси більше не проводилися. Едуард Штіфель компенсував ці курси як міг, надавши нам можливість відвідувати курси в школі Штадлер, де він нещодавно почав викладати. Це була приватна художня школа, яку відвідували переважно заможні аматорки, розташована в колишній майстерні Арнольда Беккліна в Готтінгені. Там малювали з натури». (Катрін Фрауенфельдер: Приватна художня школа Луїзи Стадлер для жінок. У: In die Breite: Kunst für das Auge der Öffentlichkeit: zur Geschichte der Kunstsammlung des Kantons Zürich — vom Nationalstaat bis zur Globalisierung. Universität Zürich 2018, S. 232—235.).

Сама Штадлер навчала своїх учениць писати натюрморти, а також зображувати людей (моделями, які часто були одягненими, та за гіпсовими зліпками). Штадлер дуже ретельно підбирала інших учителів у своїй школі: з 1900 по 1910 рік пейзажний живопис та малюнок на пленері викладав Герман Ґаттікер (часто в районі навколо Рюшлікона, де у нього була студія). Взимку під його керівництвом у новому Державному музеї створювалися види кімнат. Ґаттікер також знайомив учнів з технікою офорту, нарисної геометрії та перспективи. З 1902 року учень Бекліна Ернст Вюртенберґер викладав малювання оголеного тіла та голови. Його лекції з техніки живопису були дуже добре сприйняті. До викладацького складу Штадлер також входили художники Едуард Штіфель та Віллі Гуммель, скульптор Герман Балдін та «поет-живописець» Ернст Георг Рюґґ.У статті 1911 року Вюртенбергер, Гаттікер і Штіфель згадуються як викладачі, «які протягом багатьох років працювали в жіночій академії»; «на даний момент» викладають «відомий переважно як портретист художник Вільгельм Гуммель, цікавий скульптор Герман Балдін (...) та цілком оригінальний поет-художник Ернст Георг Рюегг». (Eine Zürcher Kunstschule für Damen. In: Die Schweiz: schweizerische illustrierte Zeitschrift, Bd. 15, 1911, S. 535—536.)

Восени роботи учениць та викладачів були представлені широкій публіці. Коментарі в газетах про ці виставки були виключно позитивними. Школа Штадлер мала чудову репутацію. У 1911 році вона була відома як «інститут, в якому найталановитіші викладачі серйозно викладають, а багато учениць також серйозно працюють».Eine Zürcher Kunstschule für Damen. In: Die Schweiz: schweizerische illustrierte Zeitschrift, Bd. 15, 1911, S. 535—536. Була високо оцінена «здорова художня педагогіка»; ученицям надавалася індивідуальна підтримка, щоб вони могли розвиватися відповідно до власних талантів і нахилів. Штадлер отримувала важливе натхнення для свого прогресивного викладання, відвідуючи провідні художні школи та приватні студії в Берліні, Дрездені та Мюнхені.

Луїза Штадлер керувала школою до 1913 року, після чого керівництво перейшло до скульптора Отто Мюнха та його дружини Марії Мюнх-Вінкель.

Література

Roman G. Schönauer: Luise Stadlers «Kunst- und Kunstgewerbeschule für Damen». In: Turicum, Nr. 4, Dezember 1982/Februar 1983, S. 27–30. Kathrin Frauenfelder: Luise Stadlers private Kunstschule für Damen. In: In die Breite: Kunst für das Auge der Öffentlichkeit: zur Geschichte der Kunstsammlung des Kantons Zürich — vom Nationalstaat bis zur Globalisierung. Universität Zürich 2018, S. 232—235. (Das Kapitel über Luise Stadlers Kunstschule stützt sich grösstenteils auf den oben genannten Artikel von Roman G. Schönauer.) Eine Zürcher Kunstschule für Damen. In: Die Schweiz: schweizerische illustrierte Zeitschrift, Bd. 15, 1911, S. 535—536.

Вебпосилання

Stadler, Hortensia Louise. In: Sikart, abgerufen am 31. Mai 2022.

Примітки