Історія чорної металургії Японії — історія виробництва чорних металів, і перш за все заліза та його сплавів — чавуну і сталі, в Японії. Дуже важлива галузь для країни, що була ключовою у створенні «японського економічного чуда» у 20 столітті — швидкого економічного зростання Японії після Другої світової війни і перетворення її на одну з найрозвиненіших країн світу. Галузь мала міжнародне значення, адже велика кількість продукції галузі експортувалася.
До середини 19 століття в Японії вироблялося заліза і сталі лише кілька сот тонн на рік. Вони вироблялися традиційними способами на технічно застарілих малопродуктивних залізоробних закладах. Розвиток металургії західного зразка розпочався в Японії у 1870-х роках, в період Мейдзі, і став одним з найважливіших факторів, що призвів в той час до промислової модернізації Японії. В цей період почали будуватися державним коштом перші в країні сучасні металургійні заводи (поряд з промисловим розвитком інших галузей економіки). Зародження металургії відбулося шляхом прямого запозичення досягнень західної металургії, перш за все британської і німецької. Перші металургійні заводи країні будувалися за участі британських і німецьких інженерів і робітників, вони ж були й першими технологами на цих заводах. На перших заводах встановлювалося й імпортне обладнання.
У першій половині 20 століття виникли власні інженерні і робітничі кадри.
Стародавні часи Перше виробництво і використання заліза на території Японії відноситься до 1 ст. н. е. і пов'язане з представниками культури яйой (300 ст. до н. е — 300 ст. н. е.), що їх японці називають своїми пращурами. З заліза в епоху яйой виготовляли сільськогосподарський реманент і зброю. Металургійні прийоми, пов'язані з одержанням і обробкою заліза і бронзи, проникли до Японії в цю епоху з Китаю через Корейський півострів.William Wayne Farris. Ancient Japan's Korean Connection. // Korean Studies, Vol. 20, 1996, pp. 1-22.
На зламі 6-7 століть для виробництва заліза і сталі в Японії почали використовувати печі татара. Вони, як вважається, не є японським винаходом і були перейняті з території Маньчжурії. До 9 століття печі татара набули широкого поширення по всій Японії. Піч татара являла собою глиняну прямокутну у горизонтальному перетині ємкість заввишки 1,1 м, у нижню частину якої 2-ма дерев'яними міхами своєрідної конструкції через численні повітродувні трубки подавалося дуття. Кожний з міхів приводився в дію фізичною силою кількох людей. В печах переплавлявся залізний пісок, що його видобували по берегах річок, паливом слугувало деревне вугілля. Робочий цикл татари становив п'ять днів: один для виготовлення стінок печі, три для власне процесу виплавки сталі та один для її вилучення з печі. Під час роботи татара споживала близько 8 тонн залізного піску, а також 13 тонн деревного вугілля. В результаті 1 плавки одержували 2-2,5 т сталі. З 1-ї половини 19 століття для роботи печей татара замість залізного піску в окремих місцях почали використовувати залізну руду, яку видобували у шахтах. Протягом понад 1000 років, до 2-ї половини 19 століття, печі татара були в Японії єдиним агрегатом для одержання заліза і сталі. В окремих місцях країни печі такого типу траплялися до 1920-х років, коли в країні вже існували великі сучасні металургійні заводи.
Стан металургії заліза в середині 19 століття До середини 19 століття Японія залишалася відсталою країною з точки зору розвитку чорної металургії. Тут зберігалися застарілі малопродуктивні традиційні способи виробництва заліза у печах татара. Досягнення тогочасної західної металургії були невідомі в Японії, оскільки Японія дотримувалася режиму сакоку (самоізоляції).Seiichiro Yonekura. The Japanese Iron and Steel Industry, 1850—1990. Continuity and Discontinuity. London, New York, 1994. ISBN 9780230374843, 0230374840 У середині 19 століття печі татара вже не могли забезпечити країну металом в бажаній кількості. У 1850-х роках в усій Японії в печах татара вироблялося лише кілька сот тонн заліза і сталі на рік.
Після поразки Китаю 1842 року від західних держав у Опіумних війнах і прибуття у 1853 році до берегів Японії американської дипломатичної місії Перрі на кораблях ВМС США, коли японці вперше побачили великі суцільнометалеві кораблі і були цим надзвичайно вражені, уряд Токугави і володарі місцевих князівств зрозуміли відсталість Японії від країн Заходу. Потреба у металургії нового рівня була викликана потребою у сучасній зброї, перш за все сучасних гармат для берегової охорони. Відсталість Японії від країн Заходу змусила японських інженерів почати вивчати і будувати металургійні печі західного зразка. Спочатку це мало поодинокий характер. З 1850 року в Японії почали будувати відбивні печі. Перша така піч була побудована в уділі Саґа в 1850 році, а друга у 1851 році в уділі Сацума. Ці печі були спроєктовані та побудовані на основі описів, взятих з голландської книжки (за режиму японської самоізоляції голландці купці були єдиними, хто мав певне право на зносини з Японією). Відбивні печі погано працювали, але їх будівництво дало поштовх для подальших пошуків шляхів розвитку металургії. У 1853 році в Японії на всю країну були лише малопродуктивні печі татара і кілька відбивних печей.
2-га половина 19 століття. Зародження сучасної чорної металургії Потреба у сучасній чорній металургії прийшла до Японії разом з необхідністю у сучасному озброєнні.
Перші доменні печі У 1854 році уділ Сацума, який вже мав відбивну піч, зробив ще один крок, побудувавши першу в Японії відносно сучасну доменну піч, але її робота не увінчалась успіхом через погане постачання сировини. Ця піч, як і перші відбівні печі, була побудована за описами, взятими з голландської книжки.
У 1857 році, у період Едо, в селі Хосіно (тепер район міста Камаїсі) уділу Нанбу, біля якого було розташоване відоме родовище залізної руди Охасі, було побудовано першу в Японії доменну піч західного типу, що добре працювала. Хоча піч була невеликою — виробляла близько 1 т чавуну на день — вона являла собою початок зародження сучасної чорної металургії в Японії. Тепер 1 грудня 1857 року в Охасі йменується «Днем заліза». Насправді піч не була останнім словом тогочасної техніки, вона являла собою невеличку доменну піч з характерним товстим кам'яним кожухом, які будували в Європі і Америці з давніх часів до кінця 1-ї половині 19 століття. У 2-й половині 19 століття така конструкція печей була вже застарілою. Для її роботи використовувалася енергія водяного колеса. Піч було побудовано японськими будівничими за описами, взятими, як вважається, з голландської книжки «Het Gietwezen in s' Rijks Ijzer-Geschutgieterij te Luik» (Huguenin, «Ливарне виробництво на державній ливарні з виробництва чавунних гармат у Льєжі») 1826 року видання, що була завезена до Японії голландськими торгівцями через одне з небагатьох місць, через які Японія мала зносини з іншим світом — порт Нагасакі. Книжку було перекладено вченими-ранґаку («голандознавцями»). Згодом на заводі в Хосіно було 3 таких доменних печі. Одержаний у доменних печах чавун використовувався для виготовлення гармат. Печі будував самурай клану Маріока і водночас металург-самоук Осіма Такато (1826—1901) на гроші, вкладені у виробництво місцевими торгівцями. До 1868 року в уділі Нанбу було побудовано десять доменних печей для виробництва ливарного чавуну. Вироблений на заводі чавун використовувався на місці, а також інколи продавався ливарням в інших місцях Японії. У 2015 році залізорудна шахта Охасі і місце заводу, на якому було встановлено перші добре працюючі доменні печі Японії, стали частиною об'єктів промислової революції періоду Мейдзі, занесених до списку Світової спадщини ЮНЕСКО в Японії.
Завод Накаосака — перший завод повного циклу західного зразка
У 1874 році в селі Накаосака (тепер в межах міста Сімоніта префектури Ґумма) біля залізорудної шахти (, магнетит) бізнесменом Юрі Кімімаса (由利公正, 1829—1912) було побудовано перший в Японії сучасний для того часу металургійний завод () повного виробничого циклу західного зразка. Для будівництва заводу і на роботу на ньому були найняті британці і шведи. Завод мав доменну піч для виплавки чавуну і пудлінгові печі для переробки його на зварне залізо. На цьому заводі вперше в Японії було використано парову машину для подачі дуття в піч, тут вперше в Японії виробляли зварне залізо у пудлінговій печі. Доменні печі працювали на деревному вугіллі, було застосовано підігрівання дуття перед подачею його у піч. Продуктивність доменної печі становила 1395—1640 тонн чавуну на рік.大河原 順次郎・原 田 喬. 公文書からみる中小坂鉄山についての一考察. 下仁田町自然史館研究報告 第5号（2020年3月）. 11～18 ページ ISSN-2423-9275 ONLINE ISSN-2435-8177 Дослідження залізорудної шахти Накаосака за офіційними документами. // Бюлетень Сімонітського Музею природознавств. № 5, 2020. Вже через 4 роки, у 1878 році, завод був проданий державі через брак капіталу і нестачу сировини і тому, що не витримав конкуренції з імпортним металом. Уряд вклав 73 000 єн у покращення обладнання, але без будь-яких суттєвих змін у продуктивності. У 1884 році уряд нарешті вирішив продати завод Сакамото Яхачі, токійському купцю, лише за 28 500 єн з виплатою цієї суми протягом 20 років. Сакамото також не досяг успіху в Накаосаці та відмовився від заводу.
Цей завод працював посередньо і з перервами, досяг свого піку виробництва під час Першої світової війни, коли у японської промисловості була велика потреба у металі, і у 1918 році був закритий і потім демонтований.
В околицях, де колись був завод, зберігається кілька залізних предметів, виготовлених на ньому, з фірмовими написами на них. Найдавніші з них — 2 залізні колони святилища Ішимія на вершині однієї з місцевих гір. На фірмовому клеймі, нанесеному на колону, окрім іншого вказано дату виготовлення — 1875 рік.
Завод Камаїсі — перший державний сучасний завод Японії У 1871 році уряд Японії відправив за кордон комісію для вивчення промисловості в Америці й країнах Європи. Делегація повернулася до Японії у 1873 році. Після повернення комісії почалося планування з будівництва заводів для різних галузей промисловості, в тому числі у 1874 році уряд почав розглядати план будівництва першого в Японії сучасного металургійного заводу. Проєктування і будівництво заводу було доручено британському інженеру, все основне обладнання для заводу було імпортовано з Британії. Місцем для будівництва заводу було обрано місто Камаїсі, розташоване неподалік від села Хосіно, де вже була залізорудна шахта і існувало невелике металургійне виробництво.
Будівництво металургійного заводу розпочалося в 1875 році, воно велося за державний кошт. Спочатку було збудовано дві деревовугільні доменні печі шотландського типу (кожна продуктивністю 25 тонн на завантаження), потім дванадцять пудлінгових печей, сім печей для розігріву, п'ять прокатних станів та внутрішньозаводську залізницю протяжністю 24,1 км. Все обладнання і матеріали, в тому числі вогнетривка цегла для мурування печей, було імпортовано з Британії. Завод коштував державі понад 2 мільйони єн і був однією з найбільших інвестицій уряду Мейдзі. Однак, він все ж таки будувався з впровадженням технологій, які незабаром мали стати застарілими (доменні печі, що працюють на деревному вугіллі, а не на коксі, та пудлінгування, а не бессемерівське чи мартенівське виробництво). Будівництво заводу Камаїсі було завершено у 1878 році і він став до ладу у вересні 1880 року.