Анна Заборська (, до шлюбу Нойвіртова, Neuwirthová; , Цюрих — , Братислава) — словацька політична діячка. Голова (з 2019 року) правоцентристської партії . У 2004—2019 роках — депутат Європейського парламенту, членом фракції Європейської народної партії, найбільшою із семи фракцій Європейського парламенту та пов'язаною з Європейською народною партією.
Біографія Народилася 7 червня 1948 року в швейцарському місті Цюрих, де її батько (1921—2004) працював з професором Паулем Каррером, лауреатом Нобелівської премії з хімії 1937 року.
Її мама — Єва Адамкова. Батьки одружилися 10 липня 1947 року. Мала молодших сестру Катарину (нар. 1949), братів Франтішека (нар. 1951) та Антона (нар. 1953).
1948 року сім'я повернулася до Словаччини.
Батько навчався у професора , який у 1943—1946 роках перебував у Братиславі та 1945 року відвідав Москву з метою євангелізації Росії. Після лютневих подій у Чехословаччині почалися гоніння на церкву, за ґратами опинилися помічники Колаковича. 30 листопада 1953 року батька заарештували. Звільнений 11 травня 1960 року.
У 1966—1972 роках навчалася на медичному факультеті Університету Коменського в МартініCatholics For Choice website, Anna Záborská, MD, MEP.
Особисте життя 10 липня 1972 року одружилася з архітектором Володимиром Заборським. У пари народилося дві дочки: Вероніка (нар. 1973, живе у Римі) і Єва (нар. 1976, живе у Бойниці).
Медична кар'єра У 1972—1998 роках працювала лікарем у Жиліні, Беджаї (Алжир) та Превідзі.
Політична кар'єра Її батько, доктор медицини Антон Нойвірт (1921—2004), надихнув її зайнятися політичною діяльністю. 2003 року отримала призначення на посаду спостерігача в Європейському Парламенті. 2004 року обрана членкою Європейського Парламенту. У самому парламенті обрана до Комітету з Прав жінок і статевої рівності (2004—2009). Під час цієї законодавчої діяльності вона також працювала у Комітеті з розвитку (2004—2009) та Спільній парламентській делегації Асамблеї Африка карибський Тихий океан — ЄС (2004—2009).
2009 року переобрана і залишилася в комітетах Європейського Парламенту з прав жінок і статевої рівності (2009—2014) і з розвитку (2009—2014). Стала членкою делегації зі зв'язків з Канадою (2009—2014) і спеціального комітету по боротьбі з організованою злочинністю, корупцією та відмиванням грошей (2012—2014).
Після виборів 2014 року залишилася членкою Європейського Парламенту і продовжила працювати у комітетах з прав жінок та статевої рівності, з розвитку та Спільній парламентській делегації Асамблеї АКТ-ЄС; також стала членом Комітету з промисловості, досліджень та енергетики.
Була доповідачкою звітів: жінки та злидні в ЄС (A6-0273/2005, 22 вересня 2005), облік статевої проблематики під час роботи комітетів (A6-0478/2006, 22 грудень 2006), недопущення статевої дискримінації та солідарність між поколіннями (A6-0492/2008, 10 грудня 2008), облік статевої проблематики в роботі її комітетів і делегацій (A6-0198/2009, 2 квітня 2009).
У квітні 2010 року разом з членом Європейського Парламенту, Тіціано Моті, подала в парламент письмову декларацію (P7_TA(2010)0247). Декларація просила ЄС Ради Міністерів та ЄС Ради розширити Директив 2006/24/EC для включення системи раннього оповіщення з педофілії. У червні 2010 року цей текст був прийнятий як офіційний.
Мала сильний і впливовий голос у русі проти абортів. 24 січня 2011 року брала участь у Марші за життя у Вашингтоні.
У вересні 2014 року запропонувала кандидатуру Луїса Рафаеля Сако I за свободу думки на здобуття премії Європейського Парламенту Премії імені Сахарова.
На парламентських виборах 2023 року була 148-ю у списку коаліції«Звичайні люди та незалежні особистості та друзі», «Християнська унія» та й обрана депутатом Парламенту Словаччини. На установчих зборах 25 жовтня не стала приймати присягу і залишила залу.
2024 році була віцепрезидентом Міжнародного Пан'європейського союзу.
Померла 20 серпня 2025 року у 77 років після тривалих проблем зі здоров'ям.
Примітки
Посилання