Християнська ідентичність (також відоме як Ідентичне християнство) — інтерпретація християнства, яка стверджує, що лише кельтські і германські народи, такі як англосаксонські, скандинавські та подібні їм білі нації (арійська раса), є нащадками стародавніх ізраїльтян, а одже обраним народом Бога. Ця расова інтерпретація християнства не є чи конфесією, а також не пов'язана з іншими християнськими конфесіями. Вона виникла з в 1920-х роках і розвивалося протягом 1940-х—1970-х років. Наразі його практикують незалежні релігійні групи.
Жоден окремий документ не виражає систему вірувань християнської ідентичності, і деякі вірування можуть відрізнятися залежно від групи. Їх об'єднує твердження що Адам і його нащадки є виключно білими. Вони також вірять у . Характерна підтримка расової сегрегації та засудження міжрасових шлюбів.
За їх доктриною євреї та небілі люди — прокляті нащадки Каїна, який, на їхню думку, був «зміїним гібридом». Цей аспект теології зазвичай називають . Або доктриною двох джерел сім'я. Пізніше багато з цих навчань перейняли групи прихильників переваги білої раси.
«Ідентичне християнство» просуває ідею, що всі "небілі" (люди, що не мають європейського походження) будуть або винищені, або поневолені, щоб служити білій расі в новому Царстві Небесному на Землі під владою Ісуса Христа. Згідно з доктриною «ідентичного християнства», лише «Адамічні» (білі) люди можуть досягти порятунку та увійти до раю. Багато хто з «ідентичних християн» є міленіалістами.
Історія Зв'язок з британським ізраїлізмом Рух християнської ідентичності виник у Сполучених Штатах у 1920-х та 1930-х роках як відгалуження британського ізраїлізму. Ранні британські ізраїліти, такі як Едвард Хайн та Джон Вілсон, були філосемітами. Типова форма вірування британських ізраїлітів стверджувала, що сучасні євреї походять від колін Юди та Веніямина, тоді як британці та інші споріднені північноєвропейські народи походять від інших десяти колін. Християнська ідентичність виникла на противагу британському ізраїлізму як сильна антисемітська теологія, і до 1940-х–1970-х років вона навчала, що сучасні євреї є або нащадками євразійських хозар, або буквальними нащадками Сатани.
Ранні впливи Британський ізраїлізм можна простежити до Великої Британії 1600-х років, але з точки зору його зв'язку з християнською ідентичністю ключовим текстом були «Лекції про наше ізраїльське походження» Джона Вілсона (1840). Вілсон першим формалізував розмежування між північним і південним царствами Ізраїлю. Хоча погляди Вілсона спочатку не були антисемітськими, вони набули великого значення для сучасних прихильників християнської ідентичності, які вважають, що північні племена були захоплені ассирійцями та залишалися расово чистими, мігруючи до сучасної Європи, тоді як південне царство зрештою стало союзником Сатани.
У 1920-х роках праці (1889–1991) почали впливати. Вважаючись перехідною фігурою від британського ізраїлізму до християнської ідентичності, а не її фактичним засновником, Ренд відомий тим, що ввів термін «християнська ідентичність». Вихований як британський ізраїліт, батько познайомив його з роботою Дж. Г. Аллена «Скіпетр Юди та право первородства Йосипа» (1902) у ранньому віці, запропонувавши йому п'ять доларів, якщо він прочитає її та напише про неї звіт. Близько 1924 року Ренд почав стверджувати, що євреї походять від Ісава або ханаанеїв, а не від племені Юди, хоча й не зайшов так далеко, щоб пропагувати доктрину «зміїного насіння».
Наприкінці 1920-х років англосаксонські письменники почали збирати дослідження письменників 19-го століття Домініка Маккосленда, Александра Вінчелла та Етель Брістоу, використовуючи їх для розробки п'яти основних переконань, які стали основними принципами доктрини християнської ідентичності. Вони полягали в тому, що адаміти представляли арійців як обраних, що небілі люди були заплямовані змішуванням рас, що змій в історії про гріхопадіння був не рептилією, а самим дияволом, що походить від союзу Сатани (змія) та Єви, і що євреї походять від цієї нечестивої лінії і тому мають природну схильність до зла.
У 1933 році Ренд заснувала , організацію, яка почала пропагувати погляд на те, що євреї не походять від Юди. Починаючи з травня 1937 року, у Сполучених Штатах відбулися ключові зустрічі британських ізраїлітів, яких привабила ця теорія, і ці зустрічі стали каталізатором для остаточної появи християнської ідентичності. До кінця 1930-х років члени групи вважали євреїв нащадками Сатани та демонізували їх, а також демонізували небілі раси. Однак Ренд відкинула теорії сатанинського походження. Ця доктрина підтвердила чіткий розмежування британсько-ізраїлітського ладу та християнської ідентичності.
Зв'язки між християнською ідентичністю та Ку-клукс-кланом також були встановлені наприкінці 1930-х років, але на той час Ку-клукс-клан вже пережив пік свого відродження на початку ХХ століття.
Виникнення як окремого руху «Християнська ідентичність» почала виникати як окремий рух у 1940-х роках, головним чином через популярність расизму та антисемітизму, а не християнського богослов'я. Веслі Свіфт (1913–1970) вважається батьком руху; настільки, що кожна публікація Антидифамаційної ліги, яка стосується «Християнської ідентичності», згадує його. Свіфт був служителем у церкві Ангелус Темпл Фоурсквадер протягом 1930-х і 1940-х років, перш ніж заснував власну церкву в Ланкастері, Каліфорнія, і назвав її Англосаксонською християнською конгрегацією, що відображає вплив Говарда Ренда. У 1950-х роках він був представником Джеральда Л. К. Сміта на Західному узбережжі в Християнському націоналістичному хрестовому поході. Крім того, він вів щоденну радіопередачу в Каліфорнії протягом 1950-х і 1960-х років, завдяки якій він зміг проголосити свою ідеологію широкій аудиторії. Завдяки зусиллям Свіфта послання його церкви поширилося, що призвело до заснування подібних церков по всій країні.
Зрештою, назву його церкви було змінено на Церкву Ісуса Христа – Християнську, сьогодні цю назву використовує організація «Арійські нації». Одним із соратників Свіфта був полковник у відставці Вільям Поттер Гейл (1917–1988). Гейл став провідною фігурою в антиподаткових та воєнізованих рухах 1970-х і 1980-х років, починаючи з Каліфорнійських рейнджерів та Поссе Комітатус, а також допоміг заснувати рух американського ополчення.
Майбутній засновник «Арійських націй» Річард Гірнт Батлер, який був шанувальником Адольфа Гітлера та сенатора від Вісконсину Джозефа Маккарті, був познайомлений з Веслі Свіфтом Вільямом Поттером Гейлом у 1962 році. Свіфт швидко навернув Батлера до християнської ідентичності. Коли Свіфт помер у 1971 році, Батлер боровся проти Гейла, Джеймса Ворнера та вдови Свіфта за контроль над церквою. Зрештою Батлер отримав контроль над організацією та переніс її з Каліфорнії до Гайден-Лейк, штат Айдахо, у 1973 році.
Менш помітні постаті брали участь у формуванні теології християнської ідентичності у 1940-х та 1950-х роках, такі як капітан із Сан-Хасінто, баптистський священик та член Каліфорнійського клану, який стверджував, що познайомив Веслі Свіфта з теологією християнської ідентичності; та Бертран Компре (1901–1983), колишній заступник міського прокурора Сан-Дієго та соратник Джеральда Л. К. Сміта. Пізніші постаті «Ідентичності» 1970-х та 1980-х років включають Шелдона Емрі, Томаса Робба та Пітера Дж. Пітерса.
Рух «Християнська ідентичність» вперше отримав широку увагу з боку основних ЗМІ у 1984 році, коли націонал-соціалістична організація «Орден» розпочала низку вбивств, перш ніж її було придушено ФБР. Рух знову привернув увагу громадськості у 1992 та 1993 роках після смертельної конфронтації в Рубі-Рідж, коли газети виявили, що ультраправий діяч Ренді Вівер мав вільний зв'язок з віруючими «Християнської ідентичності».
За оцінками, ці групи налічують дві тисячі членів у Сполучених Штатах та невідому кількість членів у Канаді та решті Британської Співдружності. Через просування доктрин християнської ідентичності через радіо, а пізніше через Інтернет, вважається, що ще п'ятдесят тисяч неафілійованих осіб дотримуються їх переконань.
Хоча більшість груп «Ідентичності» 1960-х і 1970-х років покладалися на списки розсилки, публікації та касетні записи для поширення своїх вчень, пізніші діячі просували своє служіння за допомогою радіо та телебачення. Сьогодні «Християнська ідентичність» пропагується через Інтернет за допомогою блогів, подкастів та інших засобів. Найвідомішим учителем сьогодні є Вільям Фінк.
Переконання Християнська ідентичність — це теологія, яка пропагує расову інтерпретацію християнства. У своїй книзі «Боги крові» шведський історик і дослідник порівняльного релігієзнавства Маттіас Гарделл зазначив, що «християнську ідентичність найкраще розуміти як загальну концепцію, під якою знаходиться різноманітна теологія». Він також зазначає, що існують значні відмінності в догматах і релігійній практиці між різними служіннями та групами. Деякі церкви християнської ідентичності проповідують з більш жорстокою риторикою, ніж інші, але всі вони вважають, що англосаксонські, германські, скандинавські та інші європейські народи є справжніми ізраїльтянами, і що сучасні євреї позбавили їх ідентичності як обраної Богом раси. Вірування в ідентичність є змовницькими, оскільки вважають, що вся історія являє собою велику космічну війну між силами добра і зла. Все це є частиною сатанинської змови з метою взяти під контроль творіння.
Вірування християнської ідентичності були розроблені та пропаговані двома авторами, які вважали європейців обраним народом, а євреїв – проклятими нащадками Каїна, зміїного сім'я. Це вірування відоме як доктрина подвійного походження або двох насіннєвих ліній. Веслі Свіфт сформулював доктрину, яка стверджує, що небілі народи не мають душі, і тому вони ніколи не зможуть заслужити Божу прихильність або бути спасенними.
Жоден документ не виражає систему вірувань християнської ідентичності; існують значні розбіжності щодо доктрин, які викладають ті, хто приписує віруванням ідентичності, оскільки немає центральної організації чи штаб-квартири для ідентичності. Однак усі прихильники ідентичності вважають, що Адам та його нащадки були виключно білими, і вони також вважають, що всі небілі раси є доадамітськими расами, оскільки вони належать до окремих видів, доктринальна позиція, яка означає, що їх не можна ототожнювати з адамітами або походити від них. Прихильники ідентичності цитують уривки зі Старого Завіту, включаючи Ездри 9:2, Ездри 9:12 та Неємії 13:27, які, на їхню думку, містять заборони Бога проти міжрасових шлюбів.
Прихильники християнської ідентичності стверджують, що білі люди Європи зокрема або європеоїди загалом є народом-слугами Бога, згідно з обіцянками, даними Аврааму, Ісааку та Якову. Далі стверджується, що ранні європейські племена насправді були Десятьма загубленими племенами Ізраїлю, а отже, законними спадкоємцями Божих обітниць та Божим обраним народом. Колін Кідд писав, що у Сполучених Штатах християнська ідентичність використовувала «загадку Десяти загублених племен, щоб виправдати відкрито антисемітський та відверто расистський порядок денний». За словами Майкла Макфарланда та Гленна Готфріда, вони розвинули свою расистську інтерпретацію християнства через його статус традиційної релігії Сполучених Штатів, що дозволяло їм відстоювати віру в те, що білі американці мають спільну ідентичність, а також через різноманітність можливих інтерпретацій Біблії в галузі герменевтики.