Вальтер Моріс Ельзассер (20 березня 1904 — 14 жовтня 1991) — американський фізик німецького походження.

Основний науковий доробок Вальтер М. Ельзассер — розробник прийнятої наразі теорії динамо як пояснення магнетизму Землі. Він припустив, що це магнітне поле виникає внаслідок електричних струмів, індукованих у рідкому зовнішньому ядрі Землі. Він розкрив історію магнітного поля Землі, вивчаючи магнітну орієнтацію мінералів у гірських породах.March 20 — Today in Science History — Scientists born on March 20th, died, and events Він також відомий своєю неопублікованою пропозицією хвилеподібної дифракції електронних частинок на кристалі. Подальший експеримент Девіссона-Гермера, що показав цей ефект, призвів до Нобелівської премії з фізики.

З 1962 по 1968 рік він був професором геофізики в Принстонському університеті. З 1975 по 1991 рік він був ад'юнкт-професором геофізики в Університеті Джонса Гопкінса. У вестибюлі зали Олін в Університеті Джонса Гопкінса є меморіал Волтера Ельзассера.

Життєпис Ельзассер народився в 1904 році у Мангеймі, Німеччина. Перш ніж він став відомим своєю теорією геодинамо, перебуваючи в Геттингені в 1920-х роках, він запропонував експеримент для перевірки хвильового аспекту електронів. Цю пропозицію Ельзассера пізніше передав його старший колега з Геттінгена (лауреат Нобелівської премії Макс Борн) фізикам в Англії. Це пояснило результати експериментів Девіссона-Гермера та Томсона, які пізніше були удостоєні Нобелівської премії з фізики. У 1935 році, працюючи в Парижі, Ельзассер розрахував енергії зв'язку протонів та нейтронів у важких радіоактивних ядрах. Юджин Пол Вігнер, Й. Ганс Д. Єнсен та Марія Гепперт-Маєр отримали Нобелівську премію в 1963 році за роботу, що розвивалася на основі початкового формулювання Ельзассера. Таким чином, Ельзассер двічі був досить близький до отримання Нобелівської премії.

Протягом 1946–1947 років Ельзассер опублікував статті, що описують першу математичну модель походження магнітного поля Землі. Він висунув гіпотезу, що це може бути самопідтримувальне динамо, що працює на основі конвекції в рідкому зовнішньому ядрі, та описав можливий механізм зворотного зв'язку між потоками, що мають дві різні геометрії: тороїдальну та полоїдальну (фактично, він сам винайшов ці терміни). Це було розроблено приблизно з 1941 року, частково у вільний час під час наукової військової служби у Військово-сигнальному корпусі армії США.

У пізніші роки життя Ельзассер зацікавився тим, що зараз називається системною біологією, і опублікував серію статей до журналу «Журнал теоретичної біології» (Journal of Theoretical Biology). Остаточну версію його думок з цього питання можна знайти в його книзі «Роздуми про теорію організмів», опублікованій у 1987 році та знову посмертно з новою передмовою Гаррі Рубіна у 1998 році.

Ельзассер помер у 1991 році в Балтиморі, штат Меріленд, США.

Основні праці

Джерела

Beyler R & Gatherer D (2007) Walter Elsasser (biography). In: Dictionary of Scientific Biography, new ed. New York: Charles Scribner's Sons Inc.

Примітки

Інтернет-ресурси Oral history interview transcript with Walter Elsasser on 29 May 1962, American Institute of Physics, Niels Bohr Library & Archives Oral history interview transcript with Walter Elsasser on 21 November 1985, American Institute of Physics, Niels Bohr Library & Archives Elsasser's photo Biography