«Plymouth» (Плімут) — самостійний підрозділ в складі Chrysler, який існував з 1928 по 2001 рік і займався виробництвом легкових автомобілів і мінівенів.
Історія Довоєнна історія
Перші автомобілі, які носять марку Plymouth, зійшли з конвеєра в 1928 році. Це був цілий модельний ряд недорогих автомобілів, оснащених 4-циліндровими двигунами і спроможних на рівних конкурувати з аналогічними «народними» марками — Ford і Chevrolet. Трохи перевершуючи конкурентів в ціні, «Плімути» мали при цьому й більш свіжу, технічно досконалу конструкцію — частково, гідравлічні гальма замість механічних.
Емблема марки являла собою стилізоване зображення «Мейфлавера» — корабля, на якому прибули в Америку отці-пілігрими, які причалили біля Плімутського каменя.
В травні 1929 року в Детройті був побудований завод з випуску автомобілів Plymouth. А вже в 1930 році модель Plymouth U за порівняно низькою з однокласниками ціною мала радіоприймач як стандартне обладнання, рідкісне рішення не тільки в ті часи.
Ці й інші конкурентні переваги дозволили Plymouth міцно зайняти місце серед найбільш масових виробників автомобілів США. В серпні 1934 року зійшов з конвеєра мільйонний «Plymouth».
Як модель 1942 року, компанія представила Plymouth 14С з просторовим салоном і автоматичним включенням освітлення під час відкривання дверей. Пізніше з’явилась модель 15S, яка послужила базою для всіх «Плімутів» аж до 1949 року.
1940-і — 1950-і: Style Leader
В роки Другої світової війни заводи компанії виконували оборонні замовлення. Випуск автомобілів відновився в 1945 році (як моделей 1946 модельного року). Перші декілька років зголодніла за воєнні роки за новими автомобілями американська публіка була не надто розбірливою. Протягом декількох років «Плімути» продавались навіть краще від «Фордів», що вивело марку на другу позицію в її ціновому діапазоні.
Однак після спаду післявоєнного буму наступає зниження інтересу покупців до автомобілів Plymouth. «Плімути» кінця 1940-х — початку 1950-х років були консервативними, солідними, міцними й живучими, зробленими з високою якістю машинами з просторовими високими кузовами з товстого металу, за що вони користувались популярністю в таксі, але мали архаїчний дизайн і нудні з погляду смаків тих років однотонні інтер'єри, зазвичай мишачо-сірого чи бежевого кольору; крім того, на них не пропонувались 8-циліндрові двигуни й справжня автоматична трансмісія.
Покупець же в той час починає звертати набагато більше уваги на комфортабельність, дизайн і швидкісні якості, став більш розбірливим. Довговічність при цьому не цінилась, тому що виробники нав'язували дуже швидкі темпи оновлення модельного ряду — наприклад, «Форд» в ті роки ввів в оборот 3-річні цикли повного оновлення моделей з обов'язковим рестайлингом кожен рік. Тобто, через три роки після початку випуску модель вважалась повністю застарілою і знімалась з виробництва. Остаточна вартість 3-річного автомобіля віднині ставала символічною практично поза залежністю від його степені збереженості і стану.
В результаті до 1952 модельного року фірма, яка випускала старіючі моделі, традиційно конкурувала з «Фордом» і «Шевроле» за місця в трійці лідерів ринку недорогих автомобілів, скотилась до п'ятого місця за об'ємом збуту машин. «Плімут» тих років мав імідж автомобіля для літніх людей і таксопарків. Суттєву шкоду справам фірми нанесла й Корейська кампанія початку 50-х — хоча «Крайслер» в цілому отримав непогані прибутки від воєнних поставок, об'єми ресурсів, які йшли на випуск громадянської продукції — в першу чергу сталевого прокату і стратегічно важливих матеріалів, на кшталт нікелю й хрому — були суттєво обмежені, що в першу чергу вдарило по виробникам найбільш масових моделей, на кшталт «Плімута»; свого часу мова йшла навіть про можливість переходу на воєнний стан і повного згортання виробництва легкових автомобілів в США, але політична ситуація в світі вчасно стабілізувалась, і до цього справа не дійшла.
Моделі 1953-54 років, створені шляхом глибокої модернізації своїх попередників, мали дещо більш сучасний стиль, але все ж суттєво уступали конкурентам як в дизайні, так і в обладнанні.
Ситуація перемінилась після приходу на пост керівника підрозділу «Плімут» Вірджила Екснера. Першим же його указом на новому посту була «з чистого листа» почата розробка повністю нових моделей цієї марки, причому вперше в її історії передбачалась можливість установки двигунів V8 і повністю автоматичних коробок передач. В серію ці автомобілі пішли з 1955 модельного року, осінню 1954 календарного. Дизайн їх, джерелом натхнення для творців якого послужили найновіші реактивні винищувачі періоду Корейської війни, був одним з найбільш передових в галузі. Від американської Спільноти ілюстраторів (Society of Illustrators) вони отримали престижну нагороду «Найгарніший автомобіль року» (Most Beautiful Car of the Year). Не меншою революцією став і вперше в історії марки запропонований покупцям невеликий, але порівняно потужний восьмициліндровий мотор, запозичений з виробничої програми «Доджа». Разом ці фактори вмить позбавили «Плімутів» репутації машини «для пенсіонерів», змінивши її на імідж сучасного, динамічного і стильного автомобіля початкової цінової категорії (low-price field).
З 1957 з конвеєрів почали сходити ще більш досконалі моделі з революційним для свого часу дизайном і зразковою для свого розмірного класу керованістю, забезпеченою найновішою передньою безшкворневою підвіскою на торсіонних стержнях. Компанією «Крайслер» в свій час утверджувалось, що ці моделі спочатку були розроблені для 1960 модельного року, і лише в останній момент було прийнято рішення поставити їх у виробництво вже в 1957. Поза залежністю від того, наскільки цей рекламний слоган відповідав дійсності — нові «Плімути» за зовнішнім виглядом дійсно виявились як мінімум на один модельний рік попереду свого часу. За легендою, відразу після їхньої публічної демонстрації тодішній керівник дизайн-студії General Motors Харлі Ерл вказав головному дизайнеру Chevrolet на двері, кинувши йому на стіл рекламний буклет із зображеннями нових «Плімутів»: настільки більш сучасно і приваблювано виглядали ці автомобілі в порівнянні з «Шевроле» того ж року (яке, за іронією долі, сьогодні стало мрією колекціонерів класичних автомобілів).
Разом з цим, моделі цього періоду нанесли суттєву шкоду репутації «Плімута» як виробника якісних і довговічних автомобілів, не в останню чергу через те, що для виготовлення їх кузовів використовувався більш тонкий сталевий лист, а це в поєднанні з гарячою штамповкою кузовних панелей (що було викликане їхньою складною формою) і поганою обробкою значно знизило їх стійкість до корозії. В штатах з сирим кліматом наскрізна корозія почала з’являтися на кузовах «Плімутів» кінця п'ятдесятих років вже через рік-два. Крім того, якість збірки також суттєво впала, а багато деталей і вузлів через передчасний вивід автомобілів на ринок так і залишились недоробленими. За спогадами займаними в той час продажами цих автомобілів дилерів, «Плімути» 1957 року в дощ текли по всім ущільнювачам дверей і вікон, погано нанесена фарба починала відшаровуватися пластівцями, оббивка салонів розходилась по швам, а зовнішні дверні ручки постійно відламувались, так що для працівників фірмових станцій технічного обслуговування їх гарантійний ремонт перетворився в справжню біду. Навіть двигуни «Крайслера», які досі славляться своєю надійністю і серйозністю, мали немало дефектів — багато з «Плімутів» цього року випуску не відходили до першої переборки силового агрегату і 30 тис. миль (бл. 50 тис. км).
Тим не менш, в 1957 році компанія повернула собі третє місце серед північноамериканських автовиробників за об'ємом реалізації продукції — продажі виросли відразу майже на 200 тисяч. В результаті на «Плімути» в тому році припала приблизно половина всіх продажів Chrysler Corporation. Дизайн легкових «Плімутів» того часу в фірмовому стилі корпорації «Крайслер» Forward Look по праву вважався передовим і лідерським, а представлені в тому році автоматична трансмісія TorqueFlite і торсіонова передня підвіска на десятиліття вперёд стали технічною основою продукції фірми. Однак сам кінець десятиліття ознаменувався появою неакуратних ззовні, перевантажених декоративними деталями моделей 1960 модельного року, що стало індикатором виродження фірмового стилю.
Представлене в тому році нове покоління «Плімутів» мало повністю новий тримальний кузов замість старого з окремою рамою, але з погляду дизайну недалеко відійшло від дуже вдалих для свого часу моделей 1957—1959 років, а сумнівні нововведення частенько лише погіршили їхній зовнішній вигляд, що викликало невдоволення покупців, які очікували від нового технічного покоління не менш радикальної зміни стилю, ніж у моделей 1957 року відносно їх попередників. Візуально ці автомобілі явно програвали моделям з більш сучасним виглядом «Форда» чи «Шевроле».
При цьому з погляду техніки й технології вони були великим кроком вперед: перехід до тримального кузова від рамного — за мірками Америки тих років досить радикальний крок — дозволив суттєво збільшити жорсткість кузова, приблизно вдвічі підвищивши його спротив скручуванню («Плімути» 1960 року в рекламних матеріалах зображали поряд з масивними інженерними спорудами на кшталт мостів чи дамб, щоб підкреслити цей факт; рекламним слоганом моделі 1960 року було — The Solid Plymouth, тобто, «міцний, надійний “Плімут”»); по-друге — була суттєво покращена антикорозійна обробка, в результаті чого особливо вразливими для корозії в нових «Плімутів» були лише порожнечі крил, іржавіння яких не несло ніякої загрози безпеці руху — решта кузова за довговічністю не поступався аналогам виробництва інших фірм, незважаючи на заміну окремої рами на інтегровану в днище кузова систему тримальних елементів у вигляді замкнутих порожнеч, які створювали добрі умови для розвитку корозії.
1960-і: перемінний успіх На початку 1960-х в модельному ряді «Плімута», як і інших американських марок низького цінового діапазону, з’являються «компактні» моделі, направлені проти європейських автомобілів, які в ті роки в великих кількостях почали імпортувати США. «Компактний» Plymouth Valiant («Вельєнт») став одним з найбільш успішних автомобілів корпорації Chrysler в ті роки.
Повнорозмірні «Плімути» були серйозно оновлені до 1962 модельного року, отримавши новий дизайн в характерному «турбінному» стилі, який частково походить від концепт-кара корпорації «Крайслер» с газотурбінним двигуном, який широко використовував в оформленні мотиви круглих повітрозбірників і сопел реактивних двигунів. Хоча в цілому цей стиль і не справив суттєвого впливу на автомобільну моду шістдесятих років, виявившись в кінцевому результаті її боковим відгалуженням, він був сприйнятий публікою набагато краще, ніж авангардистські експерименти рубежу п'ятдесятих і шістдесятих. Свій вклад в цю ситуацію привнесла й тяжка хвороба головного стиліста «Крайслера» Вірджила Екснера, заміни якому на цьому посту знайдено так і не було. В результаті в серію практично без доробки пішли його ще дуже сирі, по суті, пошукові макети автомобілів 1961 і 1962 модельних років, які відрізнялися досить екстравагантним і далеко не для всіх приваблюваним дизайном. В 1962 році за продажами «Плімут» знову скотився з ніколи незаперечного третього на восьме місце в США, в більш вдалому наступному сезоні — піднявшись лише до п'ятого.