Леон Міткевич-Жолтек (; 20 лютого 1896, Замбрів — 12 грудня 1972, Андес) — польський офіцер та історик, дипломований полковник кавалерії.

Біографія Син Яна Міхала Жолтека-Міткевича, герба Прус III, та Александри, уродженої Козловської, герба Ястшембець. У 1915 році закінчив середню школу в Білостоці. Під час Першої світової війни був призваний до лав Російської імператорської армії та закінчив кавалерійську школу в Єлисаветграді. Служив у 4-му Маріампольському гусарському полку. У листопаді 1917 року розпочав службу в 1-му Польському корпусі під командуванням генерала Довбора-Мусницького у 2-му уланському полку в Мінську-Литовську.

У листопаді 1918 року вступив до лав Війська Польського. Під час польсько-більшовицької війни був штабним офіцером. 3 травня 1922 року йому було присвоєно звання капітана, зі старшинством з 1 червня 1919 року та 183-тім місцем у кавалерійському офіцерському корпусі. У 1923 році він був начальником штабу 4-ї кавалерійської бригади в Сувалках. Потім він служив у Канцелярії Суворої Військової Ради у Варшаві на посаді писаря. З 3 листопада 1924 по 15 жовтня 1925 року він відвідував 4-й курс підготовки у Вищій військовій школі у Варшаві. 12 квітня 1927 року він був підвищений до майора, зі старшинством з 1 січня 1927 року та 36-м місцем у кавалерійському офіцерському корпусі. Після завершення курсу та отримання диплома офіцера Генерального штабу, його перевели до Центральної кавалерійської школи в Грудзьондзі, яка 1 червня 1928 року була реорганізована в Навчальний центр кавалерії. Потім він повернувся до Вищої військової школи у Варшаві на посаду викладача. 6 липня 1929 року його перевели з 2-го Гроховського уланського полку в Сувалках до 7-го Люблінського уланського полку в Мінську-Мазовецькому на посаду заступника командира полку. 1 січня 1930 року йому було присвоєно звання підполковника зі старшинством у корпусі кавалерійських офіцерів. 20 вересня 1930 року його перевели до Вищої військової школи у Варшаві. Завдяки відмінним відгукам 1 квітня 1932 року його було призначено командиром 2-го Рокітнянського легкого кавалерійського полку в Старогарді-Гданському. 26 січня 1935 року Президент Республіки Польща присвоїв йому звання полковника, старшинство якого набуло чинності 1 січня 1935 року, та 3-тє місце в кавалерійському офіцерському корпусі. Разом з ним звання полковника було присвоєно лише двом кавалерійським офіцерам: Вітольд Дзержикрай-Моравський (1-й ранг) та Едмунд Гельдут-Тарнасевич (2-й ранг).

У 1936 році його було призначено першим штабним офіцером інспектора армії дивізійного генерала Леона Бербецького. Навесні 1938 року, після відновлення дипломатичних відносин з Литвою, він став військовим аташе в Каунасі. В середині жовтня 1939 року він покинув Литву з усім персоналом посольства на знак протесту проти литовсько-радянської угоди, в результаті якої Радянський Союз віддав Литві частину польської території, включаючи Вільнюс.

Після падіння Франції в 1940 році він став керівником другого департаменту штабу Головнокомандувача. Згодом його було підвищено до заступника начальника штабу Головнокомандувача. 10 червня 1942 року Головнокомандувач генерал броні Владислав Сікорський призначив його заступником командира 1-ї бронетанкової дивізії. Він розпочав свої обов'язки заступника бригадного генерала Станіслава Мачека 26 червня 1942 року. 22 січня Головнокомандувач призначив його представником Польщі в Об'єднаному штабі союзників при Об'єднаному штабі начальника штабу у Вашингтоні, у званні заступника начальника штабу Головнокомандувача.

Після закінчення війни він залишився у Сполучених Штатах, де заробляв на життя, керуючи заміським пансіонатом. Він брав активну участь у діяльності Польської асоціації ветеранів та співпрацював з Радіо «Вільна Європа». Він є автором кількох книг, що описують історію Польської армії та представляють мемуари з різних періодів служби.

Сім'я Він одружений з Гражиною Стефанією Олечно-Гущовою, якій присвятив свої Каунаські мемуари.

Нагороди

Хрест Хоробрих — нагороджений двічі. Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Медаль Перемоги Золотий хрест Заслуги (10 листопада 1928) Медаль Незалежності (9 листопада 1933) Бронзова та срібна медаль «За довголітню службу» (20 років)

Бібліографія

Книги

„Taktyka. Wykłady w Centrum Wyszkolenia Kawalerii” t. 1,2,3 - Grudziądz 1927–1929; „Bitwa zimowa na Mazurach 6-12.II.1915" - Warszawa 1936; „Kawaleria samodzielna Rzeczypospolitej Polskiej w wojnie 1939" - Toronto 1964; „Z generałem Sikorskim na obczyźnie” - Instytut Literacki Paryż 1968 „W Najwyższym Sztabie Zachodnich Aliantów 1943–1945" - Londyn 1971; „W Wojsku Polskim 1917–1921" - Londyn 1976 „Wspomnienia kowieńskie 1938–1939" - Wydawnictwo Bellona - Warszawa 1990;

Статті

„Powstanie Warszawskie” - „Zeszyty Historyczne” nr 1, Paryż 1962; „Z paryskiej 'Reginy' do londyńskiego 'Rubensa'” - „Zeszyty Historyczne” nr 3, Paryż 1963; „Przedwrześniowe wojsko polskie w krzywym zwierciadle” - „Zeszyty Historyczne” nr 8, Paryż 1965; „Legendomania p. T. Katelbacha” - „Zeszyty Historyczne” nr 9, Paryż 1966; „Preliminaria powstania zbrojnego AK (1)” - „Horyzonty” nr 131, Paryż 1967; „Preliminaria powstania zbrojnego AK (2)” - „Horyzonty” nr 132, Paryż 1967; „Smutne post-factum” - „Zeszyty Historyczne” nr 13, Paryż 1968; „Placówka „Star” - „Zeszyty Historyczne” nr 17, Paryż 1970; „Rozbite pułki... stracone sztandary. Ostatnie wspomnienia gen. Bortnowskiego” - „Nowy Świat” nr 19, Nowy Jork 1970; „Napastliwe komentarze” - „Zeszyty Historyczne” nr 19, Paryż 1971; „Likwidacja Polskiej Misji Wojskowej w USA w 1945 roku” - „Zeszyty Historyczne” nr 21, Paryż 1972; „List do Redaktora” - „Zeszyty Historyczne” nr 21, Paryż 1972;

Примітки

Література

Roczniki oficerskie 1923, 1924, 1928 i 1932. Dzienniki Personalne Ministra Spraw Wojskowych. Juliusz S. Tym, 1. Dywizja Pancerna. Organizacja i wyszkolenie, Wydawnictwo ZP Grupa Sp. z o.o., ISBN 978-83-61529-27-9.

Посилання