Вільям Артур Нісканен 13 березня 1933 — 26 жовтня 2011) — американський економіст. Він був одним із архітекторів економічної програми президента Рональда Рейгана та зробив свій внесок у теорію суспільного вибору. Він також був довгим часом головою Інституту Катона, лібертаріанського аналітичного центру.
Раннє життя та освіта Нісканен народився та виріс у місті Бенд, штат Орегон. Він отримав ступінь бакалавра мистецтв у Гарвардському університеті в 1954 році. Він продовжив навчання в аспірантурі з економіки в Чиказькому університеті, де його вчителями були Мілтон Фрідман та інші видатні економісти, які тоді революціонізували економіку, державну політику та право ідеями, що стали відомими як Чиказька школа економіки. Нісканен отримав ступінь магістра мистецтв у 1955 році та докторський ступінь у 1962 році, написавши дисертацію з економіки продажу алкогольних напоїв.
Кар'єра
Початок карьєри Після отримання докторського ступеня Нісканен у 1957 році приєднався до корпорації RAND як аналітик оборонної політики, використовуючи свої навички економічного та математичного моделювання для аналізу та підвищення військової ефективності. Серед його досягнень була розробка 400-рядкової моделі лінійного програмування транспортної системи Повітряних сил. Його програмістом для цієї моделі був молодий Вільям Ф. Шарп, який пізніше отримав Нобелівську премію з економікиSusan E. Dudley. "The Interview." Regulation 35(1) (Spring 2012)..
Завдяки його роботі в RAND, нова адміністрація Кеннеді призначила Нісканена директором спеціальних досліджень в Офісі Міністра оборони. Там він став одним із перших «гендів» Пентагону Міністра оборони Роберта Макнамари, які використовували статистичний аналіз для вивчення операцій Міністерства оборониShapiro, T. Rees (2011-10-31). "William A. Niskanen Jr., economist and Cato Institute chairman, dies". Washington Post. ISSN 0190-8286. Retrieved 2023-05-03..
Під час свого перебування в Пентагоні Нісканен розчарувався в політичному керівництві країни, пізніше стверджуючи, що президент та інші посадовці виконавчої влади «брехали з... регулярністю» громадськості. Він часто жартував, що це розчарування іноді змушувало його сумніватися, чи справді Сполучені Штати висадилися на Місяць у 1969 році.
Нісканен залишив Міністерство оборони США у 1964 році, щоб стати директором Відділу аналізу програм в Інституті оборонного аналізу. У 1972 році він повернувся на державну службу на посаду помічника директора Управління з управління та бюджету, хоча його внутрішня критика політики адміністрації Ніксона зробила його перебування на цій посаді коротким"William A. Niskanen". www.cato.org. Retrieved 2023-05-03.Benjamin Zycher. "Thanks, Bill." Regulation 35(1) (Spring 2012)..
Академічні кола Нісканен покинув Вашингтон і повернувся до академічних кіл, ставши професором економіки в Каліфорнійському університеті в Берклі в 1972 році, де він залишався до того часу, як став головним економістом Ford Motor Company у 1975 році. Перебуваючи в Берклі, Нісканен допоміг створити аспірантуру державної політики. Під час цього перебування в Каліфорнії він познайомився з тодішнім губернатором Рональдом Рейганом, який призначив його до робочої групи з питань економіки штату.
Після звільнення з Ford у 1980 році (див. нижче) Нісканен повернувся до академічних кіл, цього разу до Каліфорнійського університету в Лос-АнджелесіZycher, op. cit..
Ford Motor Company У 1975 році Нісканена було призначено головним економістом Ford Motor Company під керівництвом голови правління Генрі Форда II та президента Лі Якокки. Він швидко став критикувати корпоративну культуру Ford та її нездатність дотримуватися споживчих тенденцій, таких як прагнення 1970-х років до більш економічних автомобілів через зростання цін на бензин, спричинене обмеженнями ОПЕК на постачання нафти.
Іноземні автовиробники, особливо японські компанії, швидко використали попит американських споживачів на більш економічні автомобілі, завойовуючи зростаючу частку ринку США в 1970-х роках. Ford відповів, звернувшись до уряду США з проханням запровадити імпортні квоти на японські автомобілі. Нісканен, прихильник вільної торгівлі, внутрішньо виступав проти цієї політики, стверджуючи, що Ford необхідно покращити свою продукцію з урахуванням споживчого попиту. У відповідь на цю критику Ford звільнив Нісканена в 1980 році.
Адміністрація Рейгана Новий президент Рональд Рейган призначив Нісканена до своєї Ради економічних радників, яка відповідала за проведення та аналіз економічних досліджень для інформування про політику виконавчої влади.
У виступі перед жіночою групою в 1984 році він зазначив, що вихід жінок з робочої сили для виховання дітей сприяє нерівності в оплаті праці між статями. Коментар Нісканена був засуджений у 1984 році, зокрема критикою з боку кандидата в президенти від Демократичної партії Волтера Мондейла, який стверджував, що він свідчить про відсутність поваги до жінок з боку адміністрації РейганаBerry, Mary Frances (1988). Why ERA Failed: Politics, Women's Rights, and the Amending Process of the Constitution. Indiana University Press. ISBN 978-0253204592..
Наступного року ще один відвертий коментар Нісканена зрештою призвів до його відходу з адміністрації Рейгана. Під час переговорів щодо законодавства, яке зрештою стало Законом про податкову реформу 1986 року, Нісканен внутрішньо розкритикував пропозицію адміністрації, розроблену Міністерством фінансів за часів міністра фінансів Дональда Рігана, заявивши президенту Рональду Рейгану перед міністром Дональдом Ріганом, що ця пропозиція «була б до вподоби Волтеру Мондейлу».
Міністр Ріган образився на цей коментар і, ставши керівником апарату президента Рейгана, заблокував сходження Нісканена на посаду голови Ради економічних радників після того, як Мартін Фельдштейн повернувся до Гарварду. Нісканен недовго виконував обов'язки голови, але потім пішов у відставку. Пізніше Нісканен у своїй книзі «Рейганоміка» назвав Ріган «вежею з желе»."A Remembrance of William Niskanen". www.cato.org. Retrieved 2023-05-03.
Інститут Катона Після відходу з адміністрації Рейгана Нісканен приєднався до лібертаріанського Інституту Катона, де він обіймав посаду голови ради директорів з 1985 по 2008 рік і був активним дослідником політики. Він був почесним головою Інституту Катона з 2008 року до своєї смерті в 2011 році."William Niskanen, Former Reagan Economist and Cato Board Chair, Dead at 78." Cato Institute. October 26, 2011. http://www.cato.org/pressroom.php?display=news&id=203 Retrieved October 27, 2011.
У березні 2012 року між Чарльзом і Девідом Кохами та вдовою Нісканена, Кетрін Вошберн, виникла суперечка щодо права власності на частку Нісканена в Інституті Катона.Koch Brothers File Lawsuit Over The Ownership Of the Cato Institute, 03/01/12 01:41 PM ET, AP via The Huffington Post, Retrieved 2012-03-01Kochs launch court fight over Cato, Mike Allen, Politico, 3/1/12 9:48 AM EST, Retrieved 2012-03-01
Науковий внесок Нісканен був видатним автором теорії громадського вибору, галузі економіки та політології, яка досліджує поведінку політиків та інших державних службовців. Громадський вибір уникав традиційного уявлення про те, що ці агенти мотивовані безкорисливим інтересом до суспільного блага, і натомість розглядав їх як типово егоїстичних, як і інших агентів. Його головним внеском у теорію громадського вибору була модель максимізації бюджету – уявлення про те, що бюрократи намагатимуться максимізувати бюджет та повноваження свого агентства. Він представив цю теорію в книзі 1971 року «Бюрократія та представницький уряд».
Публікації Нісканен є автором кількох книг, академічних статей та есе про уряд та політику. Його найвідоміша робота «Бюрократія та представницький уряд», опублікована в 1971 році, справила великий вплив на сферу державного управління та кинула сильний виклик галузі державного управління в дусі «Бюрократії» Людвіга фон Мізеса.
Книга довгий час не друкувалася, але була перевидана з кількома додатковими есе, як-от «Вільям Нісканен, Бюрократія та державна економіка» (Челтнем, Велика Британія: Едвард Елгар, 1994). Робота Нісканена була раннім текстом з моделей раціонального вибору бюрократії. У своїй роботі він запропонував модель максимізації бюджету.
Ще однією з його відомих праць була книга 1988 року «Рейганоміка», яка описує як політику, так і політику Білого дому в рамках економічної програми Рейгана. Оглядач Washington Post Лу Кеннон, автор біографії «Президент Рейган: роль усього життя», назвав книгу «вичерпним та особливо об'єктивним викладом економічної політики адміністрації»"Reaganomics, by William A. Niskanen: The Concise Encyclopedia of Economics | Library of Economics and Liberty". www.econlib.org..
Останньою книгою Нісканена була «Роздуми політичного економіста» (2008).William A. Niskanen (5 August 2008). Reflections of a Political Economist: Selected Articles on Government Policies and Political Processes. Cato Institute. ISBN 978-1933995953.Книга являє собою збірку есе та рецензій на книги з питань державної політики та економіки, і служить інтелектуальною біографією.
Особисте життя У Нісканена було три доньки. Його вдова, Кетрін Вошберн, працювала в Національному управлінні океанічних і атмосферних досліджень та Міністерстві внутрішніх справ США, перш ніж перейти в некомерційний сектор. Нісканен помер від інсульту 26 жовтня 2011 року у Вашингтоні, округ Колумбія.Segal, David (2011-10-28). "William A. Niskanen, a Blunt Libertarian Economist, Dies at 78". The New York Times. ISSN 0362-4331. Retrieved 2020-05-17.Segal, David (October 30, 2011). "William A. Niskanen, Economist Who Served under Reagan". The Boston Globe. Boston, MA. p. B11. Retrieved November 29, 2022 – via Newspapers.com.
Примітки