Нуль-пункт — зоря, яка має нульову зоряну величину в даній фотометричній системі. Нуль-пункт використовують для калібрування системи до стандартної системи зоряних величин, оскільки абсолютне значення потоку енергії від зір змінюється залежно від використаного детектора. Традиційно як для нульової зоряної величини в певних смугах пропускання (U, B та V) використовували Вегу, хоча часто для більшої точності використовували середнє значення кількох зір. Зазвичай знаходити Вегу на небі для калібрування детектора непрактично, тому для загальних цілей можна використовувати будь-яку зорю, зоряна величина якої відома.
Загальна формула
Рівняння для зоряної величини об'єкта в заданій спектральній смузі має вигляд де — зоряна величина об'єкта, — потік на певній довжині хвилі, а — функція чутливості даного приладу. За ідеальних умов чутливість дорівнює 1 всередині смуги пропускання та 0 поза нею. Константу визначають з нуль-пункту зоряної величини за допомогою наведеного вище рівняння, встановлюючи зоряну величину рівною 0.
Калібрування за Вегою У більшості випадків як нуль-пункт використовують Вегу або складну систему «бутстрепу» на основі багатьох зір. Калібрування зазвичай відбувається за допомогою багатьох фотометричних вимірювань і використання теоретичних атмосферних моделей.
Нуль-пункт болометричної величини Хоча нуль-пункт для різних світлофільтрів визначають відносно Веги, для болометричної величини нуль-пункта немає, і традиційно калібрувальною зорею було Сонце. Потім МАС визначив нуль-пункти абсолютної болометричної величини та видимої болометричної величини як 3,0128×1028 Вт та 2,51802×10−8 Вт/м² відповідно.
Примітки