«Державний інтерес» () — твір з політичної філософії італійського єзуїта Джованні Ботеро, опублікований у 1589 році. Ця книга вперше популяризувала термін «державний інтерес», який означає право правителів діяти всупереч вимогам як природного, так і позитивного права, з метою придбання, збереження та розширення влади держави для забезпечення суспільного добробуту. Такий спосіб мислення про моральність уряду з'явився наприкінці XV століття і залишався поширеним аж до XVIII століття. Ботеро підтримує політичну роль католицької церкви і критикує аморальні методи державного управління, пов'язані з Нікколо Макіавеллі.

Публікація Перше видання «Della Ragion di Stato» побачило світ у Венеції в 1589 році та швидко стало політичним бестселером, витримавши 15 італійських видань і перекладів іспанською, латинською та французькою мовами наприкінці XVI та XVII століть, а також німецьке видання «Johannis Boteri Grundlicher Bericht Anordnung guter Polizeien und Regiments» 1596 року.

Попри успіх на континенті, книга так і не вийшла друком в Англії. Існує сучасний англійський переклад Річарда Етерінгтона, знайдений у рукописі в Британській бібліотеці. Цей переклад описаний як «Анотація» і супроводжується власною реакцією Етерінгтона в «Додатку». Існує повний переклад Вільяма Лоуренса 1659 року, який також існує лише в рукописному вигляді. Трактат Ботеро англійською мовою переклали П. Дж. та Д. П. Вейлі з передмовою Д. П. Вейлі (Лондон, 1956), а нещодавно — Роберт Бірлі (Кембридж, 2017)..

Опис У присвяті до видання 1589 року книги «Державний інтерес» Ботеро заявляє про свою рішучу опозицію макіавеллізму, в якому він вбачає причину корупції політичного дискурсу XVI століття.

Однак Ботеро все ж переймає деякі аспекти думок Макіавеллі. Наприклад, у 1590 році Ботеро додав розділ, в якому закликає всі європейські держави приєднатися до Венеційської республіки в кампанії з вигнання Османської імперії з Європи. Цей заклик віддзеркалює власний заклик Макіавеллі наприкінці книги «Принц» вигнати всіх іноземців з Італії. Ботеро також розвиває ідею Макіавеллі про те, що для збереження політичного режиму важливіші люди, а не гроші. Якщо для Макіавеллі люди мають вирішальне значення як солдати, то Ботеро проголошує, що найважливішими ресурсами, якими розпоряджається правитель, є як населення держави, так і її військові можливості.

Державний інтерес Ботеро заявляє про свій намір висвітлити таємні дискусії про «державні інтереси», поширені в європейських дворах, на які часто впливала політична думка Нікколо Макіавеллі.. На противагу інструментальним, аморальним принципам Макіавеллі, Ботеро представляє протилежну християнську державну політику, в якій державні діячі несуть відповідальність перед Богом і своєю совістю. Він відкидає будь-які державні інтереси, які постійно порушують Божі закони. На відміну від Макіавеллі, Ботеро сповідує християнство і прихильно ставиться до Римо-католицької церкви:

Ботеро та релігійна толерантність Ботеро стверджує, що побожність, релігія та Церква (тобто римо-католицизм) є основою будь-якої справжньої держави, і вважає Церкву фундаментом доброчесної поведінки як правителів, так і підданих. Він сприймає іслам та протестантське християнство так і для ефективного урядування в Європі. Ботеро вважає, що релігійна неоднорідність політичного режиму призведе до громадянської війни, як його часу. Він пропонує християнським правителям сприяти єдності віри шляхом введення спеціальних податків для релігійних дисидентів і нових конфесій, а також заборони їм публічних виступів, зібрань і носіння зброї. Він виступає за те, щоб у крайніх випадках християнські правителі виселяли і переселяли цілі групи релігійних дисидентів, подібно до політики сучасної Османської імперії щодо релігійних меншин і стародавньої Ассирійської імперії щодо Ізраїлю.

Ботеро про демографію Робота Ботеро завершилася трактатом «Delle Cause della Grandezza della Città» («Про причини величі міст»). Він розглядає причини зростання міст у тому ж ключі, що й Сенека, і передбачає значну частину теорії Мальтуса. Ботеро доводить, що еміграція до колоній не призводить до знелюднення метрополій, і досліджує загальні обставини, що обмежують і визначають зростання міст.

Ботеро про межі королівської влади На думку Ботеро, королівська влада має моральні обмеження. Посилаючись на Тому Аквінського та Саламанкську школу, він стверджує, що народ довіряє своєму королю певні повноваження для забезпечення спільної оборони і процвітання: «Народ повинен наділити свого правителя такими повноваженнями, які необхідні йому для підтримання законів серед них і захисту їх від насильства ворогів»The Reason of State, Book I, chapter 14: "On justice between the king and the subjects".. Зі свого боку, король не повинен зловживати цими повноваженнями і «не повинен гнобити своїх підданих новими податками, неспівмірними з їхніми доходами, а також не повинен дозволяти жадібним міністрам збільшувати розмір звичайних податків або вимагати їх жорстокими методами». Повторюючи ранні аргументи єзуїтів-, Ботеро стверджує, що «коли народ обтяжений понад міру своїх можливостей, він або залишає країну, або повстає проти правителя, або переходить на бік ворожої держави».

Примітки

Бібліографія

, Giovanni Botero (1934), ora in Id., Scritti sul Rinascimento, Torino 1967, pp. 271–458 (da segnalare la preziosa appendice con l'esemplare analisi delle fonti delle Relazioni universali).

Botero e la «Ragion di Stato», Atti del Convegno in memoria di Luigi Firpo, Torino (8-10 marzo 1990), a cura di Artemio Enzo Baldini, Firenze 1992 (in partic. A. Tenenti, Dalla «Ragion di Stato» di Machiavelli a quella di Botero, pp. 11–21; K.C. Schellhase, Botero, reason of State, and Tacitus, pp. 243–58; M. Stolleis, Zur Rezeption von Giovanni Botero in Deutschland, pp. 405–16).

Посилання