Пауль Фердинанд Александер Грюнерт (; 12 січня 1861, Магдебург — 17 квітня 1935, Мюнхен) — німецький воєначальник, генерал-лейтенант Прусської армії. Кавалер ордена Pour le Mérite.
Біографія Грюнерт вступив до 1-го Ганноверського драгунського полку № 9 Прусської армії в званні фенріха 24 лютого 1880 року. У 1895 році його було призначено до Великого генерального штабу в званні ротмістра. У 1901 році він став 1-м офіцером Генерального штабу (начальником оперативного відділу) 15-ї дивізії та отримав звання майора. У 1904 році Грюнерт став 1-м офіцером Генштабу 8-го армійського корпусу в Мюнстері. З 1906 по 1908 рік він служив викладачем у Військовій академії, а потім став начальником штабу 8-го армійського корпусу в Кобленці. На цій посаді його було підвищено до оберста у квітні 1911 року. У січні 1912 року Грюнерт командував 6-м Магдебурзьким драгунським полком, а наступного року — 13-ю кавалерійською бригадою. У квітні 1914 року його було підвищено до генерал-майора.
Під час мобілізації на Першу світову війну Грюнерт став старшим квартирмейстером у Генеральному штабі 8-ї армії на Східному фронті. Як штабні офіцери та генерал-квартирмейстер, він і Макс Гофман палко протестували проти плану відступу Прітвіца, що дозволило провести битву під Танненбергом. На початку листопада 1914 року він став начальником штабу 9-ї армії, а в серпні 1915 року — групи армій «Принц Леопольд».
Після періоду лікарняного у січні 1916 року він прийняв командування 25-ю резервною дивізією від Таддеуса фон Яроцкі, яка на той час дислокувалася в горах Аргонн. У квітні того ж року Грюнерта знову викликали до Генерального штабу, цього разу на посаду начальника штабу 2-ї армії під командуванням Фріца фон Белова. Після початку битви на Соммі в липні його замінив Фріц фон Лоссберг і доручив командування 3-ю дивізією на Східному фронті. У вересні 1916 року він прийняв командування 119-ю піхотною дивізією, яка воювала з Південною армією під Нараївкою. 13 листопада 1917 року його звільнили з цієї посади, перевели до складу армійських офіцерів і призначили командиром Школи Генерального штабу у Валансьєнні. 19 листопада 1917 року його затвердили на посаді, а 27 січня 1918 року його підвищили до генерал-лейтенанта.
22 лютого 1918 року Грюнерт прийняв командування 21-ю піхотною дивізією та тимчасово очолив 39-й резервний корпус. 6 серпня 1918 року Грюнерту доручили командування 40-м резервним корпусом. На той час корпус сформував ліве крило 6-ї армії поблизу Ленса. Звідти він відступив разом з ним до лінії Антверпен-Маас до набрання чинності перемир'я. Потім Грюнерт повів свій корпус назад додому та, після демобілізації підрозділу, подав заяву про відставку. Згодом, 2 лютого 1919 року, його звільнено в резерв.
Нагороди Столітня медаль Хрест «За вислугу років» (Пруссія) Орден Корони (Пруссія) 3-го класу Орден Церінгенського лева, лицарський хрест 2-го класу Орден Спасителя, командорський хрест (Грецьке королівство) Орден Зірки Румунії, лицарський хрест Залізний хрест 2-го і 1-го класу Військовий орден Максиміліана Йозефа, командорський хрест Орден Червоного орла 2-го класу з дубовим листям і мечами Pour le Mérite (3 травня 1918)
Бібліографія Königlich Preußisches Magdeb. Dragoner-Regiment Nr 6. Mainz Heithof bei Hamm (Westf.) 1936.
Примітки
Література Karl-Friedrich Hildebrand, Christian Zweng: Die Ritter des Ordens Pour le Mérite des I. Weltkriegs. Band 1: A–G. Biblio Verlag, Osnabrück 1999, ISBN 3-7648-2505-7, S. 539–541. Hanns Möller: Geschichte der Ritter des Ordens pour le mérite im Weltkrieg. Band I: A–L. Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, S. 413–415.