Михальчук Василь Олексі­йович (н. 22 березня 1922, с. Голуби, нині Дубенського району Рівненської області — 9 листопада 2004, м. Шампіньї-сюр-Марн біля Парижу, Франція) — український хімік-технолог, громадський діяч, журналіст, активний учасник громадського життя української діаспори в Франції.

Біографія Здобув середню освіту в Кременецькому ліцеї, під час Другої світової війни брав активну участь в українському визвольному русі. 1947 року Михальчук емігрував до Франції, де 1951 року закінчив Ін­ститут харчової промисловості в Нансі за фахом інженера. З 1951 до 1961 року працював над хімічними дослідженнями в Лабораторії Нобеля. З 1950 року займався журналістикою. З 1950-х років був спів­редактором видавництва «Смолоскип», активний учасник українського суспільного життя у післявоєнній Франції.

Михальчук був одним із діячів у проводі молодіжної організації «Зарево» та управі Центрального союзу українських студентів. Посідав відповідальні посади в громадсько-політичних організаціях української еміграції — Українському народному союзі (УНС) та Українській національній єдності (УНЄ). Кількаразовий голова організації УНЄ у Франції, де 1977—1978 року організував акцію у ЮНЕСКО в Парижі на захист прав українських дисидентів.

З 1988 до 1998 року був директором Української бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі, 1991 року в Києві заснував її представництво для поширення петлюрознавства в УкраїніНобелівський лауреат — родом із Рівненщини. У 1990-х Михальчук доклав великих зусиль у спробах отримати до музею оригінальний годинник, подарований Петлюрі, де замість цифр були літери «СИМОН ПЕТЛЮРА». Годинник опинився в українській родині в Вінніпезі в Канаді. Та всі спроби отримати годинник до музею не дали результату.

Голова Українського центрального громадського комітету у Франції, протягом 1993—1998 років був віце-президентом Світового конгресу українців у Торонто. 1993 року ініціював у Києві перше святкування IV Універсалу Української народної республіки (що проголошував незалежність УНР від Росії), брав участь у створенні в Києві Комісії дослідів погромів в Україні, щоб на підставі архівних матеріалів довести світу, що українці не несуть відповідальності за злочини, скоєні чужинцями на теренах України.

З 1996 до 2000 року керував адміністративною радою першої Української друкарні у Франції, а 2000 року, після припинення діяльності друкарні, передав її книгарню до київської Бібліотеки імені Олега Ольжича.

2003 року був ініціатором і спонсором створенням пам'ятника героям повстанського куреня Української повстанської армії поблизу Кременця Тернопільської області.

Роботи

Упорядник, редактор

«У полум'ї дружнього слова» Юрія Пундика (Париж, 1983), Збірка «Туди, де бій за волю» (Париж, 1989; Київ, 1992; у співавторстві з Мирославом Скорупським); Книга «Симон Петлюра та українська національна революція» (1995), «Симон Петлюра та його родина» (1996, видавництво «Рік», 2018), «У 70-річчя Паризької трагедії. 1926—1996» (1997; у співавторстві з Дмитром Степовиком); Матеріали до історії хору «Дніпро» у Великій Британії «З піснею на устах» (1999; Київ).

Автор

«Українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі: заснування, розвиток, діяльність». Видавництво ім. Олени Теліги (1999), Університет Мічигану (2007). З українського громадсько-культурного життя у Франції, видавництво «Каменяр».

Див. також

Джерела

Михальчук В. Українська бібліотека в Парижі // Київська старовина. — Київ, 1993. — № 4. — Ст. 79-82. Михальчук В. Українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі: заснування, розвиток, діяльність (1926—1998). — Київ, 1999. — 656 с. «Пам'ятник нерукотворний…», Українська Бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі: до 90-ліття діяльності. Київ, Черкаси, 2016, с. 33. Громадська, культурна, наукова та освітня діяльність ОУН та НС «Зарево» на території США. Олександр Бокайло, 1975Громадська, культурна, наукова та освітня діяльність ОУН та НС «Зарево» на території США.

Примітки